Василь Барвінський – один із провідних українських композиторів XX століття. Не дивно, що радянська влада спочатку використала його популярне ім’я у своїх інтересах, а потім піддала митця ув’язненню та прирекла до забуття на багато-багато років.

Василь Олександрович народився 20 лютого 1888 року у Тернополі. Рід Барвінських славився відомими діячами культури. Прадід Василя – Мартин – був ректором Львівського університету в 1837-1838 навчальному році (у ті часи ректорів обирали тільки на рік), один із дядьків був письменником, інший – засновником львівського авторитетного видання “Діло”. Батько – Олександр Барвінський – видатний освітянин, який окрім впровадження української мови в школах, займався укладанням підручників з історії, літератури тощо. А ще захищав інтереси галичан в австрійському парламенті.

Василь Барвінський
Василь Барвінський

До оселі Барвінських часто навідувалися Микола Лисенко, Пантелеймон Куліш, Остап Нижанківський та ще чимало інших діячів української культури. Тож Василько змалечку кохався в літературі та музиці. Його мати – Євгенія – керувала тернопільським хором. До речі, саме вона помітила талант однієї з хористок – Соломії Крушельницької. Бачачи хист сина до музики, стала навчати його основам цього виду мистецтва.

Родина Барвінських

Подальшу професійну освіту Василь здобув у Львівській консерваторії, по закінченню якої вступив на юридичний факультет Львівського університету. Та провчившись усього рік зрозумів, що юриспруденція – це не його. Тому подався до Праги здобувати музичну освіту. Там він став студентом філософського факультету, ходив на лекції відомих чеських митців.

Одним із таких був Вітезслав Новак – видатний композитор і педагог. Саме він заохотив молодого Барвінського до вивчення української пісні, а також написання своїх творів. Під його впливом була написана “Українська рапсодія” – великий твір для фортепіано. Після були написані секстет і низка фортепіанних п’єс, присвячених Миколі Лисенку.

Композитори Василь Барвінський та Роман Савицький на відкритті надмогильного пам’ятника Іванові Франкові на Личаківському цвинтарі. 1933 рік.

У Празі, Барвінський зустрів і своє кохання. Це була Наталя Пулюй, старша донька видатного українського вченого-фізика та громадсько-політичного діяча Івана Пулюя, одного з відкривачів Х-променів.

У 1915 році Василь повернувся до Львова й обійняв посаду директора та професора Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка. Окрім викладацької діяльності був художнім керівником хорового товариства “Боян”, виступав із концертами. У той час були написані кантати до творів Тараса Шевченка. Пізніше Барвінський написав увертюру до опери “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”.

У 1930-ті роки Василь Олександрович упорядкував збірку народних пісень для фортепіано. До неї увійшло 38 композицій. Приблизно тоді ж вийшли ще збірки колядок і щедрівок, а також дитячі п’єси.

Попри те, що 1930-ті були не найліпшим періодом для розвитку української культури в підпольській Галичині, Барвінський продовжував наполегливо та з успіхом творити, причому в якнайрізноманітніших жанрах. Він писав і кантати, і ораторії, і п’єси, і пісні на слова Івана Франка, Спиридона Черкасенка й інших вітчизняних митців. Опрацьовував та інструментував твори Миколи Лисенка, Святослава Людкевича, Остапа Нижанківського.

А ще регулярно виступав на радіо, брав участь у лекціях-концертах, писав праці з історії музики та власні спогади, які публікував у львівському часописі “Українська Музика”. Барвінський став одним із найвідоміших українських композиторів, яскравим підтвердженням чого стало масштабне святкування чвертьстолітнього ювілею його творчої діяльності в 1938 році. Український вільний університет у Празі вшанував Барвінського своїм докторським дипломом.

Коли у вересні-жовтні 1939-го Радянський Союз разом із гітлерівською Німеччиною розчленували Польшу, більшовики анексували захід України і, звичайно, захотіли використати постать Барвінського у своїх інтересах. Його було обрано до складу Народних Зборів Західної України, які проголосили (звісно, на безальтернативній основі) про входження західних областей України до складу УРСР.

Василь Барвінський
Василь Барвінський

У 1939-1941 та 1944-1948 роках Барвінський очолював Львівську консерваторію, керував львівським відділення Спілки композиторів України. Але після Другої світової війни все змінилося. Композитора зарахували до “буржуазних націоналістів” і на початку 1948 року заарештували разом із дружиною. Під тиском “емгебісти” змусили його підписати згоду на знищення своїх творів, які перебували у рукописах і ще не були оприлюднені. Після чого ув’язнили на 10 років у далекій і холодній Мордовії.

Тільки 1958-го Василь Барвінський вийшов на свободу й повернувся до Львова. Решту життя він присвятив спробам відновити по пам’яті свої знищені твори, які спецслужбісти спалили просто на подвір’ї Львівської консерваторії. Але сил і часу на всі плани не вистачило.

Гробниця родини Барвінських на Личаківському цвинтарі

9 червня 1963-го Василь Барвінський пішов із життя, знесилений тривалим ув’язненням. Реабілітації він так і не дочекався – це сталося тільки в 1964 році. Але його ім’я фактично залишалося викресленим із української музики до горбачовської Перебудови. Лише з 1988-го про Барвінського знову стали писати та друкувати його твори.

Вічний спочинок Василь Барвінський знайшов у сімейному гробівці на Личаківському цвинтарі у Львові.

Олексій Венеціанов – художник з українською душею

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]