99 років тому, 13-25 серпня 1920-го, відбулася Варшавська битва – об’єднане польсько-українське військо розгромило армію Радянської Росії, яка намагалась принести на своїх багнетах революцію у Німеччину та Францію. У результаті Польська республіка змогла відстояти свою незалежність, а Європа зуміла придушити комуністичні заколоти.

Під кінець 1919 року Українська Народна Республіка фактично програла війну Росії. Хоча боротьба ще тривала, але було зрозуміло, що самотужки Україні не вистояти. Крім того, більшовики не приховували своїх експансіоністських планів – вони відкрито заявляли про наміри принести революцію у Європу.

Слова одного з більшовицьких лідерів Сергія Камєнєва – “Бойцы рабочей революции! Устремите свои взоры на запад. На западе решается судьба мировой революции. Через труп белой Польши лежит путь к мировому пожару. На штыках понесем счастье и мир трудовому человечеству. На запад! К решающим битвам, к громозвучным победам! Напоим своих красных коней из Сены и Марны!” – були почуті не лише тими, до кого він адресувався. Його почули і в Польщі, через “труп” якої Камєнєв закликав принести в Європу більшовицькі порядки.

Читайте також: Симон Петлюра – ворог більшовиків та символ боротьби українців

Уряд Другої Речі Посполитої опинився в ситуації, коли єдиним можливим союзником у боротьбі з Росією залишалась Українська Народна Республіка. Після тривалих і складних перемовин 22 квітня 1920 року було укладено Варшавський договір, за яким до Польщі мала відійти більша частина західноукраїнських земель включно із Східною Галичиною, а натомість територія Наддніпрянської України визнавалась за УНР. Країни домовились спільно оборонятись від свого ворога – Росії.

Росіяни, на заклик очільника свого маріонеткового уряду у Харкові Юрія Коцюбинського, розпочали збройну агресію проти УНР. Під їхнім тиском впав Київ. Наступною мала бути Польща, потім – Німеччина.

Читайте також: 25 квітня 1920 року – Київський похід українсько-польської армії

Червона армія стрімко наступала в західному напрямку і вже на початку липня вийшла на рубіж річки Збруч. Але на досягнутому більшовики зупинятись не збиралась – у них вже був сформований “народний” уряд Польщі на чолі з Феліксом Дзержинським.

Наприкінці липня радянські війська вдерлись безпосередньо на територію Польщі. Наступ вівся за кількома напрямками: на Варшаву з північного сходу йшла третя армія командарма Гая, зі сходу напирав Тухачевський, а з південного сходу, через Львів, – Будьонний.

Читайте також: Генерал-легенда – Михайло Омелянович-Павленко

Варшаву обороняли війська Пілсудського, а південний напрямок був закритий спільними силами союзників – полякам допомагала українська дивізія Омеляновича-Павленка. Замостя обороняли війська генералів Марка Безручка та Всеволода Змієнка. Саме тут і були розбиті основні сили росіян під командуванням Будьонного та Тухачевського.

Читайте також: Марко Безручко – українець, який врятував Польщу

Польський контрнаступ під Варшавою, який почався 16 серпня, довершив справу – радянські війська почали хаотичний відступ. Пілсудському вдалося сконцентрувати свої війська і досягти чисельної переваги над ворогом. Завдяки цьому поляки зуміли прорвати фронт і розгромити південне крило ворога.

18 серпня польська армія перейшла у контрнаступ по всьому фронту. Відступ росіян перетворився на панічну втечу. Польські війська зайняли Брест і Білосток. Перемога у битві під Варшавою увійшла в історію під назвою “Чудо на Віслі”. Наслідком перемоги об’єднаних польсько-українських сил став Ризький мирний договір, підписаний 18 березня 1921 року, який визначив міжвоєнний радянсько-польский кордон.

На жаль, інтереси Української Народної Республіки при цьому вже ніхто не враховував – армія УНР залишилась сама у кривавому протистоянні з російськими загарбниками. Закінчення цієї безнадійної боротьби було цілком прогнозованим – існувати Українській Народній Республіці залишалось лічені дні.

Але, якою б не була доля УНР, висновок очевидний – об’єднані польсько-українські сили зуміли зламати плани російського керівництва і назавжди поховали мрії більшовиків про світову революцію. Це була битва двох світів, двох цивілізацій. Помираючи під Варшавою, українці помирали за вільну Європу, за майбутню Україну, воякам якої через сто років знову судилося стати на шляху Росії і рятувати світ від чергової навали.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter