Валентина Гризодубова – легендарна українка, льотчиця-рекордсменка, перша жінка, яка здійснила безпосадковий переліт на Далекий Схід тривалістю понад добу. У роки війни командувала бомбардувальним авіаполком, у якому служили тільки чоловіки.

Народилася Валентина 27 квітня 1909 року в Харкові. Мати, Надія Андріївна Комаренко, працювала швачкою-модисткою. Батько, Степан Васильович Гризодубов, за походженням був спадковим дворянином, а за фахом – інженером-залізничником. У перші роки XX століття, коли авіація тільки-но починала спинатися на ноги, а в тодішній Російській імперії взагалі ще не було жодного літака, він зацікавився польотами на апаратах, важчих за повітря. Одного разу побачив кінозапис польоту літака братів Райт, попросив кіномеханіка вирізати кілька кадрів і, не маючи жодних креслень, почав конструювати копію цього аероплана. Звісно, злетіти на ньому не вдалося. Друга копія теж виявилася невдалою. І тільки в 1912 році третій літак Гризодубова відірвався від землі, хоча й протримався у повітрі лише дві хвилини.

Маючи такого тата, Валентині від народження було призначено стати льотчицею. Вже на схилі років в одному з інтерв’ю вона згадувала:

“Батя, звичайно, хотів мати пацана, тож і виховував мене відповідно. Слів “не можу” або “не хочу” він не визнавав. Повинна, – значить, можеш. А ось слова “консоль”, “фюзеляж”, “двигун”, “гірка”, “піке” були для мене такими ж звичними, як “хліб” і “вода”. Мати, світла їй пам’ять, Надія Андріївна, казала батькові: “Стьопа, може, нехай краще Валя наша на роялі вчиться грати. Вона все ж таки дівчинка” – “Нічого, літаючи вона грати буде, а тільки граючи – ніколи не полетить”, – сказав батько, як відрізав”.

Справді, Валентина окрім школи закінчила музичне училище за класом рояля та була зарахована до консерваторії. Водночас, займалася спортом. Та ще і яким – боксом. Але любов до неба все одно перемогла. Далі був Харківський технологічний інститут, Харківський аероклуб, Тульська льотно-спортивна школа, Пензенська школа льотчиків-інструкторів.

Від 1934 року Валентина Гризодубова – в агітаційній ескадрильї імені Максима Горького. Облетіла майже весь Радянський Союз – від України до Киргизстану, від Кавказу до Паміру. Встановила кілька світових авіаційних рекордів для жінок на легкомоторних літаках.

Але справжня слава до неї прийшла у вересні 1938-го. Саме тоді жіночий екіпаж на апараті АНТ-37 “Родіна” конструкції Андрія Туполєва здійснив безпосадковий переліт за маршрутом Москва – Далекий Схід. За 26 годин і 29 хвилин у повітрі було подолано 6 450 кілометрів. На той час це – жіночий світовий рекорд дальності польоту. Командиром екіпажу була Валентина Гризодубова, другим пілотом – ще одна українка Поліна Осипенко, штурманом – росіянка Марина Раскова.

До речі, політ міг закінчитися трагедією, тому що через втрату радіозв’язку із землею льотчиці пролетіли повз аеродром посадки в Комсомольську-на-Амурі. Пальне на борту закінчувалося, і Гризодубова здійснила посадку в тайзі з прибраним шасі, попередньо наказавши штурману Расковій вистрибнути з парашутом.

“Моїх подруг Полю і Маринку до смерті не забуду. У тієї ж Осипенко було амбіцій не менше від моїх. І чотири світових рекорди на своєму рахунку мала. Мені казали, що вона ніколи не погодиться на другого пілота. А Поля сказала: та хоч би й п’ятим, але на рекорд із тобою піду. Або взяти нашу красуню Марину Раскову. Теж була ризикованою бабою. Я їй чому наказала стрибати з парашутом? Та через те, що вона сиділа в кабіні попереду нас, і перше ж деревце могло її вбити. І вона без заперечень виконала наказ. Потім дев’ять днів блукала в тайзі з пістолетом і шоколадкою, поки її не знайшли мисливці. А літак я тоді посадила на “черево”, як дитиночку в коляску”.

За безпосадковий переліт Москва – Далекий Схід Гризодубовій, Осипенко і Расковій 2 листопада 1938 року присвоїли Героя Радянського Союзу. Вони стали першими жінками в історії, які отримали це звання. Але вже 1939 року в авіакатастрофі загинула Поліна Осипенко, 1943-го – Марина Раскова.

Під час німецько-радянської війни, з березня 1942 до травня 1944 року, Валентина Гризодубова командувала 101-м авіаполком Авіації далекої дії, озброєним літаками Лі-2. Її підлеглими були виключно пілоти-чоловіки. Полк завдавав ударів по об’єктах у тилу противника, забезпечував постачання партизанським з’єднанням Ковпака, Сабурова, Федорова, Бегми. Особисто Гризодубова виконала 204 бойові вильоти (з них 132 – вночі), отримала звання полковника, була нагороджена орденами й медалями. Але мрія про генеральські погони так і залишилася мрією.

“Я наполягла на тому, щоб командувати мужиками. Якщо чесно – генерала хотіла отримати. І не тільки, щоб задовольнити своє марнославство. Генералів-баб в армії як не було раніше, так і зараз немає. Хоча всі торочать: жінки у нас рівні з чоловіками. Ні хріна вони не рівні. Під час війни жінок-офіцерів воювало майже мільйон. І жодна з них генерала не отримала. Якби я створила прецедент, все пішло б інакше”.

1946 року Валентина Гризодубова вийшла у запас. Працювала в Інституті приладобудування цивільної авіації, керувала випробуваннями радіоелектронної апаратури. У 1986-му отримала звання Героя Соціалістичної Праці. Мало хто знає, але до Гризодубової по допомогу часто зверталися ті, хто був несправедливо ув’язнений в сталінські часи. Тільки за період від 1948 до 1951 року її заступництво дозволило відновити в правах 4 767 людей.

Легендарна льотчиця пішла з життя 28 квітня 1993 року, похована на Новодівичому цвинтарі Москви. У Харкові в квартирі Гризодубових на вулиці Мироносицькій, 54-Б, створено музей історії авіації.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram