Вадим Абрамович Сідур – художник, скульптор, авангардист, поет і прозаїк. Один із класиків скульптури ХХ сторіччя. Проте для прокрустового ложа соціалістичного реалізму він був занадто сміливим новатором. Пам’ятники, виготовлені ним, можна побачити по всій Німеччині, хоча на Батьківщині його майже не пам’ятають. Скульптури Сідура просякнуті скорботою, адже він зображував жертв війни. У радянському Союзі до творчості митця ставилися скептично, адже він створював не героїчні сюжети, а показував жорстоку правду війни. Хоч і не соцреаліст, Сідур також не належав і до неофіційного радянського мистецтва. Він виробив власний творчий шлях і називав себе “прибулець з іншої планети”.

Вадим народився 28 червня 1924 року в Катеринославі (нині місто Дніпро). Батько – Абрам Якович – економіст, працював на керівних посадах. Мати – Зінаїда Іванівна – викладачка англійської мови в школі. Хлопець здобував освіту в середній школі. У той період займався ліпленням, випалюванням і малюванням, відвідував художній гурток.

“Не так легко зрозуміти, коли почався твій розвиток. Із дитячих малюнків, які досі добре пам’ятаю? А може бути, початок – це виліплений із пластиліну неандерталець, якого я назвав “Мисливець на мамонта”? Тоді мені було років тринадцять. Або Толстой, який сидить у кріслі, якого я закінчив у той день, коли почалася війна? Досі не можу примиритися з тим, що ці скульптурки не збереглися. Особливо “Толстой”, залишений мною в окупованому Дніпропетровську. Я прагнув до нього повернутися через всю війну”.

Коли розпочалася німецько-радянська війна Вадим закінчив 9 клас. Разом із батьками евакуювався на Кубань, потім в Душанбе. Там хлопець закінчив середню освіту, і працював токарем. Коли йому виповнилося 18 – пішов на фронт, воював на 3-му Українському фронті. У 1944 отримав тяжке поранення, ледь вижив. Два місяці лікарі боролися за його життя – врятували. Вадиму було лише 19, а він вже став інвалідом другої групи.

“Я залишився жити, але ще досить довго я перебував на межі життя та смерті. Голова моя з моменту поранення була постійно оповита бинтами. Куля німецького снайпера влучила мені в ліву щелепу, трохи нижче ока й скроні, роздробила все, що тільки було можливо, потім пройшла крізь корінь язика, майже відтяла його, а на додаток розірвалася в кутку нижньої щелепи справа, утворивши величезну діру. Металеві скалки цієї розривної кулі досі сидять в мені”, – згадував Сідур.

У 1944-му після демобілізації вирішив стати лікарем. Вступив до Медичного інституту в Душанбе, але провчився всього рік – покинув виш. Тоді Вадим надумався стати скульптором і подався до Москви. Вступив до Вищого художньо-промислового училища на факультет монументальної та декоративної скульптури, закінчив навчання в 1953 році.

Сідур займався не лише скульптурою, а й книжковою ілюстрацією. Проте майже відразу зтикнувся з офіційною лінією в мистецтві. Його звинувачували у формалізмі та пацифізмі. Адже він працював по-своєму, звертався до тих же вічних тем, що хвилювали художників всіх часів – життя і смерті, любові і ненависті, війни і миру. Та його скульптури були незрозумілі радянському мистецтву. Адже вони не прославляють військову доблесть, а оголюють потворну сутність агресії. У 1962 році Вадим створив цикл нових робіт: “Інваліди”, “Після війни”, “Пам’ятник сучасному стану”. Усі вони пронизані однією головною думкою: головне зло на Землі – насильство й війна.

Вадиму загрожувало виключення зі Спілки Художників СРСР. Для радянського скульптора це означало, що у нього заберуть майстерню, і він просто не зможе займатися творчістю професійно. Єдине, що залишалося майстру – піти в підпілля.

Але доля людства ні на мить не перестала турбувати скульптора. У 1970-х він став бродити по лісах і збирати викинутий людьми метал. Він говорив, що очищує ліс, рятує його від нерозумної людини. У його руках це сміття перетворилося на нові експонати. Сідур назвав свій жанр творчості “Гробарт”. Вадим Сідур “Найщасливіша осінь”:

“Старі іржаві залізні лопати
Зібрані мною на звалищах сміття
Нагадують велике осіннє листя
Схоже на людські обличчя
Нещасні в своїй непотрібності”

А ось Европа оцінила мистецтво скульптора. В СРСР йому було заборонено виставлятися, тож експозиції проходили закордоном, а їх було понад 30.

“Сотні, тисячі, мільйони людей загинули від насильства. Кулі, шибениці, бомби, газові камери, концтабори, тортури, страта – це перерахування неможливо продовжувати, тому що воно нескінченне. Здається, повинно ж це колись припинитися! Але людство, наче позбавлене розуму, нічому не вчиться”, – говорив майстер.

Найвидатнішими роботами Сідура стали:

  • “Поранений” (1963);
  • “Відчай” (1963);
  • “Пам’ятник загиблим від насильства” (1965);
  • “Бабин Яр” (1966);
  • “Треблінка” (1966);
  • “Жіноче начало” ( 1977);
  • “Формула скорботи” (1981).

У 1973 році Сідур вирішив написати сценарій до фільму “Пам’ятник сучасному стану”. Ця документальна німа чорно-біла стрічка розповідає про життя і роботу скульптора. Сюжет фільму розгортається навмисно неквапливо, проте глядач під час перегляду відчуває наростання тривоги. Героями картини стають твори Вадима, що населяють його майстерню, вони живуть своїм окремим життям, не зрозумілою ні глядачеві, ні самому автору їх. Спочатку розповідь складається з досить ясних спогадів скульптора про минуле, пройдений життєвий шлях. Однак героя не залишають думки про неминучий кінець життя, сюжет стає “абсурдним і ірраціональним”, водночас підводить глядача до висновку, що фільм власне є творчим заповітом головного героя.

Відзнята кіноплівка в таємниці від усіх проявлялася на кіностудії, там же з негативу друкувався позитив. Завершений фільм зберігався в майстерні Сідура, за його життя картину бачили тільки найближчі друзі. Перший публічний показ відбувся вже після смерті художника на науковій конференції “Вадим Сідур і “інше мистецтво “, що пройшла в Берліні в 1992 році.

Але здоров’я скульптора було слабким, він двічі переніс інфаркт, а третій добив його. Серце Вадима Сідура зупинилося 26 червня 1984 року. Він не дожив два дні до свого 60-річчя. Похований у Москві, на Передєлківському кладовищі.

14 серпня 2015 в Москві православні радикали пошкодили чотири роботи Сідура, що перебувають в російському Держфонді і представлені на виставці в Манежі. Вандали пояснили свої дії тим, що виставлені роботи ображали релігійні почуття вірян.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram