Вадим Меллер – художник-авангардист, театральний художник, ілюстратор й архітектор, професор Академії мистецтв України, водночас – співорганізатор театру “Березіль”. Він був активним прихильником “культурного синтезу” – програми, яка повинна була об’єднати архітектуру, театр, кіно, простір, просвіту. А ще став першим українським художником, який отримав золоту медаль на Міжнародній Виставці Сучасного Індустріального й Декоративного Мистецтва в Парижі.

Вадим народився 26 квітня 1884 року. Його батько Джорж (Георгій) Меллер був високопосадовцем при Міністерстві юстиції Російської імперії. За національністю – швед, мати Хелена Карузо – напівіталійка-напівгрекиня, також походила зі знатного роду. Освіту здобував у різних школах, зокрема в Єревані, Тифлісі (нині Тбілісі) та Києві. У 1903-му вступив до Київського університету Святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), де студіював право. У 1905-му паралельно вступив до Київського художнього училища. За кілька років його карикатури публікували в газеті “Кіевская мысль”.

У 1905 році Меллер поїхав до Швейцарії. У Женеві відвідував приватну школу художника Франца Рубо. Саме він порадив Вадиму продовжити навчання в Мюнхенській королівській Академії мистецтв та приватній школі графіки й малювання Гайнріха Кніра. Там Меллер познайомився з Паулем Клеє, який увів Вадима до творчої групи “Синій вершник” (творче об’єднання представників експресіонізму на початку XX століття в Німеччині). Закінчивши академію у 1912 році, Вадим подався у Париж. Здавалося, він ні на мить не перестає вчитися, адже одразу по приїзді став займатися у студії французького скульптора Антуана Бурделя.

У Парижі Меллер почав експонувати свої роботи. У 1912-1914 роках разом із Казимиром Малевичем, Сонею Делоне, Олександром Архипенком, Олександрою Екстер він брав участь у низці виставок (Салон де Індепендант, Весняний салон і Салон Д’Автоне). Його роботи виставляли поруч із Пабло Пікассо, Жоржем Бреке та Андре Дереном.

Влітку 1914 року Меллер відвідав Київ, приїхав у гості до матері, далі планував подорож до Мадрида, але вибухнула Перша світова війна, і художник залишився. Його твори мюнхенсько-паризького періоду, на жаль, були повністю втрачені. Буремні події тих років не давали можливості творити, тому лише в 1917-му художник повернувся до мольберта.

Водночас, Вадим почав співпрацювати з Броніславою Ніжинською. Він створював костюми для її балетної студії. Починаючи з 1920 року Меллер заглибився у громадську та педагогічну діяльність Його обрали професором академії образотворчого мистецтва й архітектури.

У 1922-му Лесь Курбас залучив Меллера до оформлення постановок у Київському державному театрі “Березіль”. Серед численних робіт художника для цього театру виділяється сценографія вистав “Джиммі Хіггінс” (1922), “Мікадо” (1927) і “Загибель ескадри” (1933). Окрім того, Вадим співпрацював і з іншими театрами Києва, зокрема театром Гната Михайличенка.

У 1924-1925 працював як художник кіно та книжковий ілюстратор. У 1925 отримав золоту медаль на Міжнародній виставці сучасного індустріального й декоративного мистецтва в Парижі. У тому ж році взяв участь у Міжнародній виставці театрального мистецтва в Нью-Йорку. Став членом Асоціації революційних художників України. Коли в 1926-му трупа театру “Березіль” перебралася до Харкова, Меллер поїхав із нею.

“У кожному разі художник наснажив декорації глибокою внутрішньою логікою, тонким відчуттям ритму, цільністю композиції, органічно пов’язаною з простором. Так само в ескізах костюмів, як і в станкових портретах, митець застосовує конструктивні прийоми моделювання натури, якими створює міцну, гармонійну, завершену форму, насичену гострою виразністю і динамізмом”, – так схарактеризувала театральні декорації Меллера дослідниця Вериківська.

У 1928 році Вадим Меллер взяв участь у Міжнародній виставці преси в Кельні. За два роки художник на виставці “Мистецтво Радянської України” експонував низку малюнків олівцем – анімалістичні зарисовки. Із 1934 до 1936-го було створено серію картонів, присвячених життю робітників. У той же період із-під пензля художника з’явилися акварелі, у яких майстер зумів передати красу сільської природи, міські пейзажі, натюрморти тощо.

Із початком німецько-радянської війни евакуювався до Середньої Азії, де продовжив займатися мистецтвом, зокрема оздобив місцеві будинки культури й оформив вистави. У 1944-му Меллер повернувся до Києва, а за два роки очолив Інститут монументального живопису Академії архітектури УРСР. Ця установа займалася відновленням та відбудовою зруйнованих споруд міста, а також художнім оформленням новобудов. Водночас, Меллер продовжує співпрацювати з театрами.

У 1948 році Меллер став головним художником Київського театру музичної комедії, а з 1953 до 1959-го – головним художником Театру імені Франка. У ньому створив етапні для українського театрально-декораційного мистецтва твори, що відрізняються ідейною цілеспрямованістю, пластичною виразністю, різноманітністю образотворчих засобів. Оформив вистави: “Єгор Буличов та інші” (1953), “Крила” (1954), “Король Лір” (1959), “Фауст і Смерть” (1961).

Художник до останнього подиху віддавав себе мистецтву, невтомно створюючи нові картини. Помер Вадим Меллер у Києві 4 травня 1962 року. Похований на Байковому кладовищі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram