В’ячеслав Васильченко. Музика: Популярність ділимо порівну

Володимир Івасюк написав "Червону руту", "Я піду в далекі гори" і "Водограй"

Українці – нація пісенна. Це аксіоматично. Їм радісно – вони співають, їм сумно – вони теж співають. Народ наш, мабуть, тому й зміг з гідністю пройти всі історичні випробування-лихоліття, що співав. Українську пісню Адам Міцкевич назвав “святою скрижаллю”, яку “народ оберігає, як свою гартовану зброю. З цієї скрижалі кожне покоління знаходить потрібні для себе духовні цінності, які впродовж віків лягали в основу моралі”.

Науковці (Л. Нестругіна, І. Зязюн) стверджують, що в пісенному арсеналі українців “щонайменше 500 тисяч” народних пісень. Якби їх усі видати, ми одержали “200 томів по 1000 сторінок кожен”.

Є в нас авторські пісні, які стали народними. Зі школи пам’ятаємо, що слова пісень “Ой не ходи, Грицю”, “Котилися вози з гори”, “Засвіт встали козаченьки” написала Маруся Чурай, “Два кольори” – Дмитро Павличко, “Пісні про рушник”, “Пісні про вчительку”, “Київського вальсу” – Андрій Малишко, “Чорнобривців” – Микола Сингаївський, “Снігу на зеленому листі” – Михайло Ткач.

Але є ще низка пісень, що полюбилися нашому співочому люду, однак найчастіше ми знаємо лише композиторів (пісні Ігоря Шамо, Платона Майбороди, Мар’яна Гаденка, Геннадія Татарченка, Миколи Мозгового, Руслана Квінти), але не завжди пам’ятаємо авторів слів. А вони ж так само долучилися до створення шедевру. І мені як словеснику (і теж трошки поету) це дещо образливо, тому хочу заповнити хоч трохи цю порожнечу. Водночас зауважу, що деякі композитори самі створювали слова до своїх неперевершених творів.

Володимир Івасюк (1949-1979). До низки пісень (“Червона рута”, “Я піду в далекі гори”, “Водограй”, “Пісня буде поміж нас”) Володимир Івасюк написав вірші сам. До створення інших його творів доклали руку поети Ю. Рибчинський, Б. Стельмах, Дм. Павличко, М. Петренко, Р. Братунь, Р. Кудлик та інші.

Тарас Петриненко (нар. 1953). Український музикант, співак, композитор і поет Т. Петриненко до пісні “Україна” написав і музику, і слова:

Дороги іншої не треба,
Поки зорить Чумацький Шлях,
Я йду від тебе і до тебе
По золотих твоїх стежках.
Мені не можна не любити,
Тобі не можна не цвісти,
Лиш доти варто в світі жити,
Поки живеш і квітнеш ти!

Україно, Україно,
Після далечі доріг
Вірне серце твого сина
Я кладу тобі до ніг!

Це ж саме стосується й “Пісні про пісню”:

Зорепадом летять роки
У минуле, у віки.
Шлях, що пройдено не пройдеш,
Що минуло не вернеш.
Тільки пісня нам зупинить час,
Що так біжить від нас.
Тільки пісня нам поверне знов
Нашу юність і любов.

Кость Москалець (нар. 1963). Цікаво, що Костя Москальця ми знаємо більше як літератора (поета, прозаїка, перекладача, літературного критика), однак саме він створив не тільки слова, а й мелодію пісні “Вона”:

Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато,
Вип’єте холодного вина.
Хтось принесе білі айстри, скаже хтось: “Життя прекрасне”.
Так, життя – прекрасне, а вона…

Анатолій Матвійчук (нар. 1958). Український співак, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик і лауреат значної кількості премій Анатолій Матвійчук написав багато пісень. Серед них – і створена разом з Ігорем Корнілевичем – “Ми Українці”:

Про що курличуть в небі журавлі
Вертаючись із вирію до дому?
Чи не про те, як на чужій землі
Почули мову змалечку знайому?!
Про що вітри шепочуть на весні,
Перелетівши океани сині?
Чи не про ті окрилені пісні,
Що линули у даль від України?!

З любов’ю і журбою на одинці,
І з невмирущим словом Кобзаря
Ми – Українці, всюди Українці,
Допоки світить нам одна зоря!

Микола Юрійчук (1937–1997). Автор близько ста віршів Микола Юрійчук разом із Василем Михайлюком (1929 – 2003) створили неповторну “Черемшину”:

Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі.
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.

Юрій Рибчинський (нар. 1945). Перу мегавідомого Юрія Рибчинського належить значна кількість текстів пісенних творів. Разом з Ігорем Покладом вони написали романс “Скрипка грає”:

Вже догорає небокрай
І злітає жовтий лист –
Моя печаль.
Вже ідуть від неба до землі,
Ідуть дощі, як скрипалі,
У синю даль.

Також цей творчий тандем подарував нам пісню “Ой летіли дикі гуси”:

Ой, летіли дикі гуси,
Ой летіли у неділю дощову.
Впало пір’я на подвір’я,
Закотилось, як повір’я, у траву.

Результатом співдружності пана Рибчинського з Олександром Злотником стала пісня “Гай, зелений гай”:

Там, де зустрів тебе, там шумить і нині
Гай, зелений гай.
Там полюбив, як я, твої очі сині
Гай, зелений гай.
Там полюбив, як я, твій веселий голос
Гай, зелений гай.
Там ти спитала: “Що буде з нами, любий,
Як мине розмай?”

Гармонійне поєднання мелодії Ігоря Шамо та віршів Ю. Рибчинського вилилося в пісню “Три поради” (“Не рубай тополю”):

Край дороги не рубай тополю,
Може та тополя – твоя доля,
Твоя доля світла тополина,
Наче пісня журавлина.
Не рубай тополю, не рубай тополю,
Бо зустрінешся з бідою.
Не рубай тополю, не рубай тополю,
Краще принеси ти їй води.

Борис Палійчук (1913 – 1995). Радянський і український письменник та сценарист Борис Палійчук написав слова до вальсу “Де ти тепер” (музика – Ігор Шамо, Вадим Гомоляка):

Місто спить, згасли вогні,
Разом гуляли з тобою всю ніч ми.
Згадка прощання, перші признання…
Де тепер вони?
Ми гадали, зустрічі ждали,
Та пройшли ті дні.

До речі, цю та багато інших прекрасних пісень виконувала неперевершена Квітка Цісик. І тепер, коли ми маємо Брію Блессінг з її шикарним неповторним голосом, що нагадує голос Квітки (особливо, коли вона виконує ті ж пісні), здається, що Штати, “забравши” в нас Квітку Цісик, повернули неповерненний борг голосом Брії Блессінг.

Анатолій Драгомирецький (нар. 1941). Анатолій Драгомирецький написав слова до кількох десятків популярних пісень, опублікував три поетичні збірки. Одна зі згаданих пісень (музика Степана Сабодаша) – “Очі волошкові”:

Я іду багряним садом,
Туман ляга на лист опалий.
Тут колись ходили рядом,
А навкруги весна буяла.
Ой ви, очі волошкові,
Мов троянди пелюстки – вуста,
Стан твій ніжний, смерековий,
Ти – веснянка моя чарівна.

Дмитро Луценко (1921 – 1989). Разом з популярними українськими радянськими композиторами Дмитро Луценко створив багато відомих свого часу пісень (їх у творчому доробку майстра – понад 300). Одна з них (на музику Ігоря Шамо) – “Осіннє золото”:

Багряний лист, як цвіт кружля,
Шумлять отави молодо.
Чого ж, чого вдягла земля
Рясне осіннє золото?
Втрача в гаю верба густа
Листки зеленорунисті.
А я гублю ясні літа,
Своєї юності.

Літа на зиму повернули,
Пливуть в осінній хмурості.
А я люблю, а я люблю,
Люблю, як в юності!

Богдан Лепкий (1872 – 1941). Вірш “Журавлі” українського поета, прозаїка, літературознавця, критика, перекладача, історика літератури, видавця, публіциста, громадсько-культурного діяча і художника Богдана Лепкого разом з музикою його брата Левка Лепкого перетворився на стрілецьку пісню “Чуєш, брате мій” (“Видиш, брате мій”):

Чуєш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі у вирій.

Кличуть: кру-кру-кру,
На чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилоньки зітру.

Поряд з цим є в пісенному репертуарі нашого народу цікава пісня, щодо авторства якої немає одностайної думки. Мова йде про пісню-танго “Гуцулка Ксеня”:

Темна нічка гори вкрила
Полонину всю залила,
А в ній постать сніжно-біла
Гуцул Ксеню в ній впізнав.

І хоч пісню співали (та й роблять це далі) чи не в кожній точці планети, певний час її навіть забороняли. А на деяких платівках зазначали як “українська народна пісня” чи “народна пісня Закарпаття”.

Учні, сучасники та племінниця українського композитора, диригента, педагога, скрипаля, громадського діяча Ярослава Барнича (1896 – 1967) Олена Вергановська свідчать, що це саме він створив таку милу нашому серцю “Гуцулку Ксеню”.

Прообразом героїні шедевру стала учениця митця –красуня Ксеня Клиновська. Пізніше за мотивами пісні Я. Барнич створив однойменну оперету. Водночас, на думку інших, “Гуцулка Ксеня” належить перу Романа Савицького (1904 – 1974) – українського самодіяльного композитора й педагога, який усе життя кохався в музиці, хоч фахової музичної освіти й не мав. Є значна кількість публікацій, автори яких захищають ту чи іншу версію, наводячи свої аргументи. Хоча цілком може бути, що істини ми так ніколи й не дізнаємося…

Чудові пісні, які співала, співає та буде співати Україна, створювали різні люди. Деякі живуть і зараз – дай їм, Боже, здоров’я та натхнення. Інші відійшли до вічного вирію – нехай царствують там. А ми пам’ятатимемо їх – і композиторів, і поетів – і дякуватимемо за те, що поділилися з нами часточкою таланту й подарували насолоду виливати нашу щиру вкраїнську душу в неповторному поєднанні мелодії та слів.