Who is who у церкві й біля

В’ячеслав Васильченко. Мова: Who is who у церкві й біля

Сьогодні розслідуємо проблему, пов’язану з назвами, що побутують у релігійній сфері. Із ними часто ситуація така: ми “чули дзвін, але не знаємо, де він”. Ці слова – не нові для нас, однак до розуміння who is who часто не так уже й близько. Тож…

Насамперед з’ясуємо, що таке релігія. Це слово походить від латинського religio та означає “зв’язок”. Ним називають особливу систему “світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що зумовлюють поведінку людини”. Ширше це слово позначає специфічний суспільний інститут, який формується сукупністю вірувань та віровчень, що наявні у певному організованому людському колективі. У такому розумінні релігія включає в себе звичаї, обряди, систему правил життя та поведінки членів соціуму тощо. Вивчення релігії здійснює релігієзнавство (можна натрапити на варіант “релігіознавство”, але, на мій погляд, він порушує словотвірні норми нашої мови).

Слово християнство має кілька значень: “1. Релігія, що виникла в І ст. н. е. і ґрунтується на вірі в Ісуса Христа як боголюдини, який нібито зійшов на землю й прийняв страждання заради спасіння людства. 2. збірн. Християни. 3. заст. Свідомість, поведінка, звички, які личать/властиві християнинові”. Східним відгалуженням християнства, одним з трьох його головних напрямів (поряд з католицизмом і протестантизмом) є православ’я.

Служителів релігійного культу збірно називають духовенство чи духівництво. Разом з адептами віри воно формує релігійну організацію, що характеризується спільністю вірувань та обрядовості й має назву церква. Цим же словом називають і будівлю, в якій здійснюється християнське богослужіння.

Церковно-адміністративний округ, яким керує єпископ, має назву єпархія. Словом парафія називають нижчу церковно-адміністративну організацію, де об’єднано її прихильників, якими опікуються церковнослужителі одного храму. У розмовному мовленні “парафія” – це віряни, об’єднані такою організацією (парафіяни). Це слово входить до фразеологізму не з нашої парафії (“хто-небудь чимсь відрізняється від якоїсь групи людей”). Застарілим синонімом до слова “парафія” є приход. Його, буває, неправильно озвучують як “прихід”, а тимчасом прихід – це: 1. Дія за значенням приходити. 2. заст. Прибуток. 3. діал. Вхід”. Сполука зі словом “прихід” (з самого приходу) має значення “від часу прибуття, з самого початку”. Російському фразеологізму “каков поп, таков и приход” відповідає не “який піп, такий і прихід”, а який піп, така його й парафія (такі й парафіяни). Російське “занять приход” – це сісти/стати на парафію, а “заведывать приходом” – держати парафію.

Також людей, “що живуть в одній парафії і відправляють релігійні обряди в одній церкві” називають паствою.

Для називання окремого члена пастви (церковної громади) є різні слова. Насамперед зауважу, що не бажано використовувати у такому сенсі покруч віруючий (пор. російське “верующий”), хоч його й зафіксовано у першому томі 11-титомного СУМа (с. 682) зі значенням “людина, що визнає існування бога; релігійна людина”. Адже, як відомо, норми сучасної української мови не рекомендують вживати дієприкметники із суфіксами -уч-/-юч- // -ач-/-яч-. Тут кращим буде вірянин (вірянка). Є ще варіант: речення слід організувати так, щоб можна було використати дієслово вірувати. Також у лексиконі нашої мови є слово вірні (“про людей, які неухильно дотримуються догматів якоїсь віри, релігії; правовірні”) – в однині відповідно це вірний і вірна. Сюди можна додати й слово вірник (“той, хто перебуває у вірі”), а також уже згадуваного парафіянина (“вірний, що належить до певної церковної парафії”). Синонімом до “парафіянина” є застаріле прихожанин. У цьому ряді можна також розташувати й книжне адепт (“прибічник, послідовник якого-небудь учення або ідеї”).

Служителів культу у православній церкві (диякон, священик, єпископ) називаються священнослужителями.

Найвищий титул (а також особа, що його має) здебільшого в православній церкві називається патріарх. Це слово також має значення: “1. Глава роду за родового ладу. 2. перен. Найстарша, найбільш поважана людина в якому-небудь колективі // Людина, яка є старшою і найвидатнішою в якій-небудь галузі діяльності”.

Щоб дати загальну назву вищим чинам духовенства (єпископ, архієпископ тощо) у православних християн, використовують слово архієрей (розм. архірей). Ним же називають і людину, яка має це звання. Митрополит – це “вище звання православних єпископів, а також особа, що має це звання”, а єпископ – “вищий духовний чин у християнській церкві”.

Найвищим духовним званням у монахів є архімандрит. Водночас таку назву має титул ігумена монастиря. Ігумен же (у православній церкві) – це “управитель чоловічого монастиря”.

Члена релігійної громади, який “прийняв постриг і дав обітницю вести аскетичне життя відповідно до монастирського статуту” називають монах або чернець (родовий відмінок – ченця). Цим же словом називають людину (здебільшого чоловіка), яка живе самітним, аскетичним життям. Фразеологізм іти (піти, постригатися, постригтися) в ченці означає “ставати ченцем, іти в монастир”.

Середнє між єпископом і дияконом духовне звання у православній церкві має назву піп. “Попом” також зветься і “служитель релігійного культу, який має це звання й здійснює богослужіння”. Фразеологізм на попа означає “у вертикальне положення, сторч (поставити, стати і т. ін.)”. Ну, а дружина попа зветься попадя. Цікаво, що суфікс, за допомогою якого утворене це слово, специфічний і в інших словах не фігурує.

Синонімами до слова “піп” є священик, ієрей, батюшка, застаріле панотець (щоправда, раніше так називали й батька щодо своїх дітей, а також – старих поважних чоловіків під час звертання до них).

Нижчий духовний чин, що допомагає священику під час церковної служби, – це диякон. А старший диякон, що служить при митрополиті, називається архідиякон.

Допомагали священику під час богослужіння псаломщик, причетник, паламар, дяк (дячок). Нашій історії відоме таке поняття, як мандровані (мандрівні) дяки. Так називалося “бідне студентство Київської духовної академії, яке мандрувало містами та селами і, розважаючи віршами та виставами населення, здобувало засоби до життя”. За часів Київської Русі дяки були переписувачами в князівській канцелярії. А в Московській державі XV–XVII ст. дяк – це значний урядовець.

Псалтирем (або Книгою псалмів) називають одну з біблійних книг Старого завіту, до якої входить 150 псалмів. Також за псалтирем (як за підручником) навчалися грамоти. Фразеологізм як (мов, наче тощо) по псалтирю читає означає “хтось говорить, відповідає дуже чітко, без запинки”. Відповідно псалом – це “релігійна пісня, молитва, що як складова частина входить у псалтир; а також музичний твір для солістів, хору, органа, оркестру на такий текст”. Захоплену хвалу (гімн) кому- або чому-небудь теж називають “псалмом”.

Слово Євангеліє має два значення: “1. Частина біблії (головна частина Нового завіту), в якій вміщено легенди про життя та повчання міфічного Ісуса Христа і яка є основою християнської релігії. 2. перен., ірон. Книга, в якій викладені основні принципи, правила чого-небудь”.

До речі, один з моїх романів називається “Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки”. У цій книзі викладено основні принципи життя дворушників – “людей з двома серцями”, “перевертнів”, “вовкулак” – яких, як не дивно, ще так багато серед нас.
Насамкінець бажаю всім нам доброго здоров’я та Божого прихистку.

А на десерт – кілька іронічних спостережень за деякими героями нашого допису, зроблених розумним народним оком.

***
– Змирися, грішнику, – вимовляє отець Володимир, коли обганяє когось на своєму джипі.
***
За маркою автомобіля священика легко визначити, як сильно його парафіяни вірять у Бога.

***
Священник у пустелі зустрівся з левом. Почав молитися з переляку:
– О, Боже! Молю тебе, всели в цього лева християнські почуття!
Лев сідає на задні лапи, схиляє голову і каже:
– Благослови, Господи, їжу, яку я зараз прийму.

***
Прийшов дід до священика на сповідь.
– Святий отче, грішний я!
– І в чому твій гріх, сину мій?
– Під час Другої світової війни я ховав у себе в підвалі єврея.
– Hy, це не гріх, а навпаки – свята справа! – заспокоїв його священик.
– Але я змушував його платити мені за постій, – додав дід.
– Так, це, звичайно, недобре, але ж і ти ризикував собою, сину мій!
– Дякую вам, святий отче, але в мене ще одне питання.
– Яке?
– Чи мушу я сказати йому, що війна вже закінчилася?

***
П’янючий чоловік у роздертій сорочці, на обличчі – сліди помади, в кишенях – порожні пляшки, заходить в автобус і сідає поруч із батюшкою. Розгортає газету й щось там читає. Потім повертається до батюшки й запитує:
– А ви, часом, не знаєте, отче, від чого буває артрит?
– Артрит, сину мій, буває в тих людей, хто збочив зі шляху праведного, хто спить із пропащими жінками й зловживає алкоголем!
– Ні хріна ж собі!..
П’яний замовкає й дивиться замисленим поглядом у підлогу. Батюшка пошкодував, що висловився так різко:
– Та годі, сину мій! Чи віддавна маєш артрит?
– Та що ви! Я не маю! Але тут у газеті пишуть, що артрит у патріарха…