Сьогодні розслідуємо проблему “модних” слів, які часто можна почути/прочитати у текстах ЗМІ, але не завжди ці слова там пояснюють. Спробуємо це зробити ми.

Сучасне життя стрімке. Воно постійно збагачується новими об’єктами (матеріальними чи ідеальними), а це автоматично передбачає появу слів, які їх називають. Найчастіше – це нові слова. Значно рідше – старі, видобуті із запиленого історичного словника, покладеного на далекий стелаж забутої Богом і людьми книгозбірні (сиріч – бібліотеки). Багато таких слів – іншомовні.

У моєму блозі “Поїдьмо в лазню!” на “Українському інтересі” згадано такі слова, як бренд-неймінг та продакт-плейсмент. І в одному з коментарів до цього матеріалу на ФБ зауважили, що варто було б їх прокоментувати, бо не всі їх розуміють. Виправляємо цей недогляд, бо себе я вважаю перфекціоністом (лат. “довершеність”) – людиною, яка у всьому прагне досконалості. Так от: спочатку – про неймінг (англ. name – “ймення, ім’я”). Це сфера професійної діяльності, завдання якої – добір (або придумування) оригінальної назви, що найбільше (з погляду власника/замовника) пасує певному продукту чи бренду. Англійське brand – “марка” – похідне від давньонорвезького дієслова brand, яким називали “процес таврування тварин”). Сучасне фінансове поняття бренд активно застосовується в галузі маркетингу та реклами, воно являє собою комплекс узагальнених уявлень споживачів про відповідну компанію, послугу (товар) чи особистість. Відповідно бренд-неймінг – це наука, що займається розробленням назв для брендів.

Англійське слово продакт-плейсмент дослівно означає “розміщення продукції” або “прихована реклама” і виступає одним з рекламних прийомів, суть якого полягає у використанні як реквізитів у творчій продукції (фільми, книги, телепередачі, комп’ютерні ігри, кліпи тощо) реальних брендів. Всесвітньовідомий наш письменник Андрій Курков колись розповідав, що він пив “Геннессі” (чи як його називають у Франції “Енсі”) з його власниками після того, як герої його книг теж пили цей коньяк. Усе одно ж вони мають щось пити))) То нехай це буде “Геннессі”)))

Головний герой моїх детективних романів та оповідань професор-лінгвіст та журналіст Богдан Лисиця любить пити зелений чай “Ґрінфілд”. Зелений чай узагалі дуже корисний. А професором нерозумну людину не назвуть. Ну, крім відомого всім випадку. І того, “випадкового”, все одно називали “проффесором”)))

Йдемо далі. Мої тексти, опубліковані тут, – це блоги, я – відповідно – блогер і займаюся блогінгом.

Породжене Інтернетом і назване англійським словом blog, утвореним від web log (“мережевий журнал чи щоденник подій”), поняття блог є особистим ресурсом (веб-сайтом, сторінкою) у Мережі, де кожен охочий через записи, зображення або мультимедіа може презентувати свої думки щодо найрізноманітніших об’єктів (явищ, подій тощо) довколишнього світу.

Філософ Сергій Дацюк на питання “Хто такий блогер і чим він відрізняється від журналіста?” відповідає: “Мабуть не тільки тим, що журналіст, як правило, професіонал, а блогер не завжди професіонал, бо бувають непрофесіонали-журналісти і професіонали-блогери. Блогер є породженням мережевої онлайнової інтерактивної комунікації, яка принципово відрізняється від систематизованої (інституалізованої) оффлайнової монологічної комунікації. Блогер виникає як реакція на Засоби Масової Інформації складного світу”.

Є люди, діяльність яких характеризується публічністю та позначена стійкою зацікавленістю з боку засобів масової інформації. Їх називають ньюзмейкерами (англ. newsmaker – “вартий потрапити в новини (буквально – “той, хто створює новини”). Також цікаві для журналістів інсайдери (від англ. inside – “всередині”) – особи, які через службове становище чи відповідні знайомства обізнані (“із внутрішніх першоджерел”) з важливою конфіденційною інформацією про функціонування певної структури (фірми, банку тощо) і можуть використати її для свого збагачення або одержання неконкурентних переваг тощо.

Буває так, що на фестиваль (щоб привернути увагу якомога більшої кількості глядачів/слухачів) організатори запрошують відомий музичний гурт або виконавця. Такі “рекламні” гості мають назву хедлайнери (англ. headline – “заголовок”).

Ситуація, коли постійно з’являються нові сайти, а вже наявні потребують наповнення контентом, покликала до життя потребу переписування чужого тексту “своїми” словами, яке одержало назву рерайтинг (англ. rewriting – “переписувати”). У такий спосіб (змінюючи початковий текст до рівня оригінального тексту) автори уникають порушення авторського права. Фахівців, що займаються рерайтингом, називають рерайтерами.

Ті ж, хто займається спічрайтингом, називаються спічрайтерами. Спічрайтинг (speechwriting – англ. “написання промови”) – мистецтво підготовки та написання текстів для виступів перед аудиторією посадовців, бізнесменів, політиків, публічних людей.

Деякі люди з тих чи тих причин можуть виголошувати хейтспіч (англ. hate speech – “мова ненависті”). Цим словом позначають мову ворожнечі, публічний виступ, що виражає ненависть, завдає образи певній групі людей чи її представнику. Хейспіч може бути проявом ксенофобії, расизму, міжнаціональної ворожнечі, гомофобії, сексизму. Пояснимо значення деяких слів з цього ряду: а) ксенофобія (грец. ξένος – “чужинець, незнайомець” та φόβος – “страх”) – це різке несприйняття індивідом чи певною національною лінгвокультурною групою чужої культури, мови, манери спілкування, поведінки тощо; б) гомофобія (дав.-гр. ὁμός – “подібний, однаковий”, φόβος – “страх”) – негативне (вороже) ставлення до проявів гомосексуальності та суспільні явища, пов’язані з нею; в) сексизм (англ. sexism < лат. sexus – “стать”) – дискримінація за статевою ознакою.

Слово фідбек (англ. feedback – “зворотня дія”) має значення “відгук, критичний коментар до чогось”. У відгуку (“Вбивство в золотих традиціях”) – зовсім не критичному (майже) – на один з моїй детективних романів Андрій Кокотюха пише: “До того ж “FaкiR” – приквел. Тобто, історія, котра розповідає про події, котрі пережив уже відомий головний герой з попередніх романів набагато раніше”. Отже, приквел – це продукт художньої творчості (роман, повість, фільм, серіал, відеогра тощо), в якому розповідається про події, що відбулися до подій, про які вже розказано в іншому (відомому читацькій чи глядацькій аудиторії) художньому творі. Можна сказати, що приквел продовжує відому історію не вперед, а назад. Англійське слово prequel утворилося шляхом поєднання префікса pre- (“до”) і слова sequel). Сиквелом (англ. sequel < лат. sequella – “продовження, додаток”) – у мистецтві називають книгу, фільм або якийсь інший творчий продукт, сюжет якого продовжує певний твір. Скажімо, 24 серпня відбудеться прем’єра фільму “Червоний” режисера Зази Буадзе за однойменним романом Андрія Кокотюхи (сценарій теж його). Цікавий у зв’язку з нашою розмовою уривок зі статті журналістки Мар’яни Закусило, присвяченої пов’язаним з цим подіям: “Узагалі “Червоний” планується трилогією. Приквел розповідатиме про події у Львові, які передували ув’язненню головного героя, командира УПА Данила Червоного, до таборів ГУЛАГу. А після передісторії творці хочуть взятися за сиквел (тобто продовження) подій першого фільму”.

З деяких медійних матеріалів можемо дізнатися, що в кінематографі працюють хедрайтери (досвідчені автори сценаріїв, що є кураторами роботи команди сценаристів) та шоуранери (головні автори сценаріїв до серіалів). А консультації щодо покращення сценарію називаються скрипт-докторінг.

Ось так. Трошки погралися модними словами. Їх, звісно, набагато більше. Для початку – запам’ятаємо ці, а в наступних наших публікаціях поговоримо про інші. Як на мене, такі розмови цікаві. А що думаєте про це ви?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram