Потвори кандебрянської мови

В’ячеслав Васильченко. Мова: Потвори кандебрянської мови

Сьогодні розслідуємо проблеми в мовленні наших одноплемінників, що виникають через сплутування російської та української мов. У наших постійних читачів уже, гадаю, міцно вкоренилася думка (а ми її не раз для цього й повтоювали), що в кожній мові є свої правила і свої норми. Тому норми та правила однієї мови не можуть бути зразком для іншої. Та й, власне, чому так має бути? Однак наші третьомовці (хто нас читає, той знає, хто це) йдуть своїм, оригінальним шляхом: калічимо одну мову, щоб витворити другу, а виходить третя.

Одразу попереджаю: буду корчити зараз із себе розумного. Вибачте вже мені це нахабство. Я ж не так часто… Але насамперед з’ясуємо, що таке (чи хто така) потвора. Як свідчить словник, це: “1. Страхітлива фантастична істота; страховище // Про велетенську тварину, що вражає розмірами свого тіла // Про бридку, негарну зовні людину або тварину, що має непропорційпу будову тіла, фізичні вади тощо. 2. перен. Про люту, жорстоку і т. ін. людину, що втратила кращі моральні якості; недолюдок”. Також це слово викорстовують як лайку (не плутати з “лайком”). До речі, як смачно слово “потвора” звучало в незабутньому “Шоу довгоносиків”.

Ні, ну а як інакше можна назвати хоча б слово зіскучився”? У якій мові світу воно є? У російській? Ні. В українській? Теж ні. Може, у кандебрянській? Може. Та ні. Точно в ній. Бо цю назву для мови, якої немає в природі, я так само щойно придумав, як і той геній, що вигадав не-слово “зіскучився”. Йому можна, а мені ні? Та й умію я. “Чому це не-слово?” – запитаєте ви. Тому що воно не має його ознак. Воно ж нічого не називає. Це псевдослово. Жахлива пародія на російське “соскучиться” (“1. Впасть в состояние скуки от чего-нибудь. 2. Почувствовать тоску от разлуки с кем-чем-нибудь”). А тепер забули все це. Щоб запам’ятати наше справжнє слово скучати/скучити (“1. Відчувати скуку; нудьгувати. 2. за ким – чим, без кого – чого і без додатка. Почувати тугу через відсутність кого-, чого-небудь, сумувати без когось, чогось // Відчувати брак чого-небудь їстівного”) та низку синонімів до нього: журитися, печалитися, смутитися, тужити, побиватися, вбиватися/убиватися, смуткувати, круши́тися (застаріле) тощо. І мимохіть тут згадується класикове: “Я стужився, мила, за тобою, З туги обернувся мимохіть В явора, що, палений журбою, Сам-один між буками стоїть” (Дмитро Павличко).

Наступна потвора – це “заключення”. Їй пощастило більше. Ви можете не тільки почути, але й почитати про “медичне заключення”, “заключення експерта” і ще купу таких самих дурниць. Та й ми в матеріалі “Навіщо п’яте колесо до воза?” теж про цю потвору трохи згадали (критикуючи). Нема такого слова. Є заключний – “який завершує що-небудь; останній, завершальний”. Також це слово входить у сталі конструкції: заключний акорд – “дія, явище, подія і т. ін., якими що-небудь закінчується”, заключний баланс – “складений на підставі інвентаризації всіх матеріальних цінностей і розрахункових взаємовідносин річний баланс, що є найповнішим і найточнішим відображенням фінансово-господарського стану підприємства”. Зате у нашому нормативному лексиконі є висновок – “остаточна думка про що-небудь, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів”. Тому: медичний висновок, висновок експерта; і в цілому вагоні висловів, де трапляється потвора “заключення”, її слід замінити адекватним словом.

Далі в нашому списку – “повнолуння”. Це потворне не-слово – непотрібна фонетична адаптація російського астрономічного “полнолуние” (“фаза Луны, при которой Солнце освещает всё видимое с Земли полушарие Луны”). Непотрібна, бо в нас із давніх-давен є повня – “одна з фаз Місяця, коли він обернений до Землі своїм освітленим боком і має вигляд повного круга; повний місяць”. Також про повний місяць українці кажуть місяць у повні. Із цим словом є фразеологізм у повні сил (“сповнений сили”). Також успіхом завершилися спроби третьомовців претворити на потвору російське – антонімічне до попереднього – “новолуние” (“фаза Луны, при которой Луна находится между Солнцем и Землёй и невидима для земного наблюдателя”). Та одержали “новомісяччя”. Навіщо??? У нас же вже є новий (молодий) місяць, або молодик (“народна назва однієї з фаз Місяця, коли його освітлена частина має вигляд вузького серпа”). Фразеологізм на молодику має значення “під час появи на небі місяця у вигляді серпа”. Щоправда, слід пам’ятати: до цього слова є повний омонім: молодик – “1. Молода неодружена людина; парубок. // рідко. Неодружений чоловік (у 1 знач.), незалежно від віку. 2. Наречений. 3. Помічник, учень на Запорізькій Січі в XVII – XVIII ст.; // Підмайстер у ремісничих цехах цього ж часу”. Свого часу Борис Антоненко-Давидович, критикуючи видані за радянських часів перекладні (російсько-українські та українсько-російські) словники, які часто в народі називали “російсько-російські”, у книзі “Як ми говоримо” писав: “За цим словником ми маємо писати новомісяччя замість відомого в народі молодий місяць, молодик, давати перевагу штучному слову виручка (“гроші за продані речі”) над широко вживаним у народі виторгом, уважати, що вислів “продати (чи купити) в розстрочку” (або, як у словнику ще наведено, — з розстроченням) – чомусь кращий за відомий український – “купити (продати) на виплат”. І це було у далекому минулому столітті. Одного погляду на сучасне мовлення часто буває достатньо, щоб зрозуміти, що ті словники – настільна книга для багатьох, чия професійна діяльність пов’язана з комунікацією і текстотворенням.

Розмову про наступні потвори почнемо, процитувавши курс лекцій із предмета (а не предмету!) “Макроекономіка”: “Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складається з двох частин: доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна – бюджетні видатки та їх обсяги” (В. Кириленко). Здавалося б, прочитай і – користуйся: у бюджеті є дві частини – “доходна і витратна”. Але ж ні: їм хочеться, щоб були “дохідна і розхідна”. Словник фіксує слово доходгроші або матеріальні цінності, одержувані державою, торгово-промисловою установою, приватною особою і т. ін. в результаті якої-небудь діяльності”. І як застарілий синонім до нього – дохід. Прикметником до “доходу” є доходний (“який дає великий доход; прибутковий”). До речі, прибуток – це “сума, яка складає різницю між доходом і витратами”. А тепер – що ж таке “розхідний”. Гадаю, ви вже зрозуміли, що тут мова йде не про “розхіднИй” “який розходиться, розгалужується в різні боки”. Це просто фонетичне спотворення російського “расхОдный”. Цей прикметник утворений від іменника “расход” (“1. Затрата, издержки 2. Потребление, затрата чего-н. для определённой цели”). У нашій мові йому відповідають: “вИтрата(и)”, “витрачАння”, “видАток”. Сталому російському сполученню “ввести в расходы” відповідає наше призвести до вИтрат. Ну, і щоб не забути: є в нас (як і в російській мові) фразеологізм в розхід [пускати (пустити, вивести)] кого – “розстрілювати, знищувати кого-небудь”. Слово ж витрАтний утворене від вИтрата, яке називає дію за значення витратити (“1. Використовувати, віддавати що-небудь для чогось. // Тратити в певній кількості на що-небудь (звичайно про гроші, кошти). 2. Звичайно із сл. марно, даремно і т. ін. Губити, втрачати”). Тепер зрозуміло, що у фразі “розхідний матеріал для манікюру та педікюру” заховалася потвора, бо там має бути “витратний”. І не “розхід пального в автомобіля – 6 літрів”, а “витрата…”.

Ось так потихеньку й виполемо потвори-бур’яни. Як і заповідав класик:

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде.

P.S. Гадаю, чиї це такі справедливі слова, ви згадали.