Сьогодні, як видно із назви, розслідуємо мовну проблематику, пов’язану з поштою.

Слово пошта має кілька значень: “1. Установа, яка здійснює пересилання і доставку адресатам листів, періодичних видань, грошових переказів, посилок і т. ін. // Приміщення, в якому розташовано цю установу. 2. Те, що пересилається, доставляється поштовою установою // Транспорт з поштовими відправленнями”. За часів царської Росії словом “пошта” йменували ще й “перевезення людей, що здійснювалося поштовими установами”, а також – “екіпаж для перевезення людей і поштових відправлень”.

Походить це слово з латинської. Первісно ним називали місце, де обмінювали коней чи кур’єрів. Відомо, що давні греки мали тільки спеціальних посланців, які передавали повідомлення. Історія зберегла ім’я одного – найвідомішого – з таких кур’єрів. 490 р. до н. е. грецький воїн Фідіппід приніс афінянам (“на словах”) звістку про те, що греки перемогли персів у битві біля міста Марафон. Тепер усі знають про “марафонську дистанцію” – 42 кілометри 195 метрів. Саме стільки пробіг Фідіппід, а сам біг на таку відстань називають “марафонським”.

До нас це латинське слово могло прийти з польської (росztа) або німецької (Роst).

Словник каже, що посилати що-небудь через поштову установу – це відсилати (відправляти і т. ін.) поштою. Якщо це зробити, використавши поштових голубів (“голуби, яких привчили до поштової служби”), тоді маємо голубину пошту. Крім поштових голубів, існували й поштові коні – “коні, яких використовували для перевезення пошти й пасажирів”. З розвитком техніки з’явився поштовий поїзд (“пасажирський поїзд, що має спеціальний вагон для переведення пошти і зупиняється на всіх станціях для обміну поштових відправлень”). Відповідно до певного часу доби буває ранкова/денна/вечірня пошта. Спеціальна служба, що забезпечує пересилання та доставляння поштових відправлень військовим і від військових, називається польова пошта.

Ну і, звісно, яскрава ознака сучасності – електронна пошта, або е-пошта (англ. e-mail // email, скорочення від electronic mail) – Інтернет-сервіс, що забезпечує обмін цифровими повідомленнями між користувачами за допомогою цифрових пристроїв (комп’ютери, мобільні телефони), у результаті чого учасники такого обміну мають змогу пересилати різнопланову інформацію (тексти, аудіо/відеофайли, архіви, програми тощо).

Національним оператором поштового зв’язку України відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року є ПАТ “Укрпошта” (публічне акціонерне товариство), яке входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та є правонаступником УДППЗ “Укрпошта”. Порівняно недавно в Україні поряд з Укрпоштою з’явився ще один поштовий сервіс-оператор, куди входить слово “пошта” – “Нова пошта” – “українська компанія, що забезпечує сервіс експрес-доставки документів, вантажів і посилок для фізичних осіб та бізнесу”. Назва дуже маркетологічна. “Нова пошта” виразно протиставляється “старій”. Повірте людині, яка користується послугами обох. Ставлення до клієнтів та ефективність роботи порівнювати не можна. Це не реклама чи антиреклама. Констатація.

Для називання поштової служби та поштового обслуговування населення використовували слово поштАрство. Центральну поштову установу міста (а також приміщення, в якому вона розташована), називають поштАмт.

На пошті працює поштАр (“1. Особа (здебільшого службовець пошти), яка розносить кореспонденцію адресатам. 2. заст. Службовець, який супроводжує пошту. 3. розм. Те саме, що Поштовий голуб”) або поштарка (“жіночий рід до поштар 1”). Хоча може й поштарик (“зменш.-пестл. до поштар”). Прикметником до слова “поштар” виступає поштАрський.

У розмовному мовленні словник дозволяє (“рідко”) вживати слово поштальйон (“те саме, що поштар 1”). Але, думаю, що це звучить досить незграбно та безграмотно.

На пошті можна замовити отримання певної газети чи журналу. І часто можна почути, як зі значенням “складати угоду про надсилання друкованого видання з попередньою його оплатою та одержувати це видання за такою угодою” мовці вживаються слово “підписуватися”: “підписуватися на газети й журнали”. Проте нормативним носієм цього значення є передплатити/передплачувати: передплатити/передплачувати газети й журнали. І відповідно той, хто здійснив передплату якогось друкованого видання, має назву передплатник. Ну, а підписуватися/підписатися – це “1. Ставити свій підпис під чим-небудь. 2. Виявляти бажання, згоду на участь у чому-небудь (у збиранні коштів, пожертвувань і т. ін.), звичайно записуючись у список”.

Розвиток Інтернету і – як результат – трансформація нашого життя зачепили й наші відносини з поштою та іншими потрібними сервісами. Тому для упорядкування відповідних назв фахівці радять:

а) “якщо йдеться про надання попередньо оплачених інформаційних послуг (отримання електронних передплатних видань, користування платними сегментами сайтів тощо), доцільно вживати слово передплатник“.

б) “користувача сайту – платника послуг, скажімо, Київгазу, Укртелекому, Дніпроводоканалу та ін., логічно назвати абонентом, оскільки він отримує право за плату (після надання послуги) користуватися водою, газом, електроенергією, телефоном і т. ін., фіксувати показники лічильників і контролювати платежі на відповідному сайті”;

в) “той, хто підписав колективне клопотання, звернення, заяву або ж офіційні документи” – підписант“;

г) “користувача, який за допомогою опцій “Подобається” або “Підписатися” на якомусь електронному ресурсі чи сторінці в соціальній мережі зголосився на безоплатне отримання актуальної інформації, реклами та новин, доцільно називати підписнИк“.

А от для слова “підписчик” (це – “калька з російської мови, утворена за не властивою українській мові словотвірною моделлю називання осіб”) місця в нашому лексиконі немає.

І на десерт – анекдот на дотичну тему: “Чоловік з дружиною вирішили поїхати відпочити. Тільки чоловік на курорт прибув на день раніше, бо їхав з відрядження відразу на курорт. Найняв номер. У кімнаті був комп’ютер з виходом в Інтернет. Вирішив написати дружині, яка має завтра приїхати. Але адресу набрав неправильно, помилився на одну букву. Вийшло, що він написав іншій жінці, яка того дня поховала чоловіка. Вдова вирішила перевірити пошту. Там кілька повідомлень зі співчуттям і одне – із заголовком: “Моїй дружині, яка поки ще вдома”. Заходить син вдови до мами в кімнату й бачить, що та сповзає зі стільця, бліда. Син дивиться на монітор, а там повідомлення: “Люба, знаю, що ти не думала, що я напишу тобі, але виявляється, тут є Інтернет. Поки що хотів сказати, що дістався нормально. Зареєструвався. Готуюся до твого прибуття. Сподіваюся, ти доберешся без пригод, як і я! З нетерпінням чекаю!

P. S. Тут спекотно”.

Чого тільки не буває на світі. І з поштою теж)))))

Фото: УНІАН

Мова: Бажаючі vs охочі

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram