В’ячеслав Васильченко. Мова: Parlare parlamentum

В’ячеслав Васильченко. Мова: Parlare parlamentum. Фото: Reuters

Сьогодні наше розслідування присвячене словам, за допомогою яких називають парламенти різних країн. Парламент – це родова назва для загальнонаціональних представницьких органів влади конституційної держави, діяльність яких відбувається на постійній основі. Також – але вже жартівливо – словом “парламент” у нашій мові позначають “зібрання людей, що багато говорять, сперечаються”. Така метафора.

Оскільки слово парламент (англ. parliament, фр. parlement тощо) походить від латинського parlare – “говорити, розмовляти”, його трактують як “говорильня”. З іншого боку, у середньовічній латині слово parlamentum мало значення “богословська бесіда (дискусія) монахів”. Яка з цих двох версій краща, кожен обере сам. Щодо нашого в мене більше варіантів, крім “говорильня”, немає. Але я можу помилятися.

Найпершим у світі парламентом (близько 930 р.) став ісландський Альтінґ (ісл. Alþingi – “парламент”). “Протопарламентами” дослідники вважають такі представницькі органи, як Рада чотирьохсот (Стародавня Греція) та Сенат (лат. senatus, від senex – “старий, рада старійшин”) і Народні збори (Стародавній Рим).

Як стверджує В. Шаповал, “законодавчу владу і парламент нерідко визначають як легіслатуру. Більше того, в Англії ще в 17 ст. латиномовний за походженням термін legislature іноді використовували для офіційного позначення парламенту. Наступного століття в частині північноамериканських штатів цей термін був прийнятий як власна назва законодавчого органу і зберігає таке значення в наші дні. Сам же термін “законодавча влада” вказує лише на одну з основних функцій парламенту – законотворчу. До основних функцій парламенту також зараховані бюджетна, яка насамперед передбачає прийняття держбюджету, і контрольна, зміст якої полягає в здійсненні відповідного контролю над сферою виконавчої влади, передусім урядом”.

У структурному плані парламент може складатися з однієї палати (монокамералізм) і двох (бікамералізм). Двопалатний парламент звичайно формують верхня та нижня палати. У такій системі закон спочатку “вариться” й приймається нижньою палатою, а потім до нього береться верхня, що, як правило позбавлена права редагувати текст закону. Її компетенція – прийняття його чи відхилення.

Відповідно до Конституції України, “єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України”. Вона має однопалатну структуру.

Склалася цікава історія із називанням росіянами (російськомовними) нашого парламенту. Із їхніх вуст можна почути і “Верховная Рада”, і “Верховный Совет”: “Верховная Рада Украины (укр. “Верховна Рада України”; дословно “Верховный совет Украины”)”, “Верховный Совет Украины: Изменить гимн “Ще не вмерла Україна” на “Боже великий, єдиний”.

А як було із цим щодо Української Центральної Ради (чи просто Центральної Ради)? Як відомо, таку назву спочатку мав “український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій”. Потім, коли відбувся Всеукраїнський національний конгрес (6 (19) – 8 (21) квітня 1917 року) – перший представницький форум українського руху на території України (його визначають як “найважливішу подію початкового етапу Української революції”), ЦР перетворилася з київської організації на загальноукраїнську, стала “революційним парламентом України”, керівним органом українського національного руху (діяла з 4 (17) березня 1917 до 29 квітня 1918). ЦР російською здебільшого називають зі збереженням українського слова “рада”: “Центральная рада (укр. “Центральна Рада”, букв. “Центральный совет”)”, “I и II Универсалы Центральной Рады“. Коли мова йде про назву відносно недавнього попередника нашого парламенту – Верховної ради УРСР – помічаємо хитання: “Чрезвычайное и внеочередное заседание Верховной Рады УССР 24 августа 1991 года было созвано через три дня после подавления путча консервативных сил Советского Союза”, “Формально высшим законодательным органом Украинской ССР с 1920 года до июля 1938 года был Всеукраинский Съезд Советов, а с июля 1938 года – Верховный Совет УССР“.

У нашій мові щодо двопалатного парламенту Росії усе чітко, ніяких хитань: він має назву Федеральні Збори РФ (рос. “Федеральное Собрание”). Його функції та повноваження поділені між нижньою (Державна дума РФ – рос. “Государственная дума”) та верхньою палатою (Рада Федерації – рос. “Совет Федерации”). Перед цим парламент росіян до 25 грудня 1991 р. називався Верховна Рада РРФСР (рос. Верховный Совет РСФСР), а після цієї дати – Верховна Рада Російської Федерації (рос. Верховный Совет Российской Федерации). Російська Конституція 1993 року ВРРФ ліквідувала.

До речі, одного разу “пощастило” почути, як росіянка нашу облраду назвала “областная дума”.

Зрозуміло, що в різних країнах парламенти мають різні назви. У принципі, їх можна поділити на групи за стрижневим словом. Пропоную таку собі класифікацію цих назв:

а) парламент: Парламент Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії (англ. Parliament of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland); Парламент Республіки Казахстан (каз. Қазақстан Республикасының Парламенті); Грецький парламент (грец. Βουλή των Ελλήνων); Парламент Італії (італ. Parlamento della Repubblica Italiana); Едускунта Фінляндії (фін. Suomen eduskunta, eduskunta “парламент”); Парламент Молдови (рум. Parlamentul Republicii Moldova); Парламент Румунії (рум. Parlamentul României); Парламент Австралії (англ. Parliament of Australia); Парламент Канади (англ. Parliament of Canada, фр. Parlement du Canada); Парламент Франції (фр. Parlement français); Парламент Чеської Республіки (чес. Parlament České republiky);

б) збори: Фолькетинг (Данія, дат. folketing < folk “народ” + ting “збори”); Бундестаг (Німеччина, нім. Bundestag “федеральні збори” < Bundes “федеративний/-і” + Tag, Tagung “збори, засідання”); Кнесет (Ізраїль, івр. כנסת‎ букв. “збори”); Сабор (Хорватія, хорв. Hrvatski sabor – “хорватські збори”); Стортинг (Норвегія, норв. Stortinget, букв. “Велике зібрання”); Рійгікогу (Естонія, ест. Riigikogu, букв. “державні збори”); Скупщина Чорногорії (серб., чорн. Скупштина Црне Горе/Skupština Crne Gore, Скупштина “збірка”); Федеральні збори Швейцарської Конфедерації (нім. Bundesversammlung der Schweizerischen Eidgenossenschaft, фр. Assemblée fédérale de la Confédération Suisse, італ. Assemblea federale della Confederazione Svizzera, рет. Assamblea federala da la Confederaziun svizra); Федеральні збори Австрії (нім. Bundesversammlung); Всекитайські збори народних представників (КНР); Збори Албанії (алб. Kuvendi i Shqipërisë), або Народні збори (алб. Kuvendi Popullor); Народні збори Болгарії (болг. Народното събрание на Република България); Національні збори Польщі (пол. Zgromadzenie Narodowe Polski); Державні збори Республіки Словенії (словен. Državni zbor Republike Slovenije). Аналогом парламенту здебільшого в арабських та ісламських країнах є законодавчо-представницький орган, що має назву меджліс (з араб. – “місце зборів”). У кримських татар Меджліс призначається таємним голосуванням на Курултаї кримськотатарського народу (крим. Qırımtatar Milliy Qurultayı, Къырымтатар Миллий Къурултайы, буквально – “Кримськотатарський національний з’їзд”). Так називаються національні збори (вищий представницький повноважний орган кримськотатарського народу). В Узбекистані парламент має назву Олій Мажліс (Маджліс) (узб. Oliy Majlis – “вищі збори”);

в) асамблея: Асамблея Республіки Португалія (порт. Assembleia da Repblica), Національна асамблея Угорщини (угор. Országgyűlés); Національна асамблея народної влади (Куба, ісп. Asamblea Nacional del Poder Popular). Назва “асамблея” походить від франц. assemblée “збори” (< assembler “збирати”);

г) сейм: Сейм Литовської Республіки (лит. Lietuvos Respublikos Seimas), Сейм Латвії (латис. Saeima). Слово “сейм” походить від спільнослов. *sъjęmъ < *sъjemti “зібрати”;

ґ) рада: Генеральна рада (Андорра, кат. Consell General), також Генеральна рада долин (кат. Consell General de les Valls) – для розрізнення з однойменними парламентами; Національна Рада Словацької Республіки (словац. Národná rada Slovenskej republiky); Національна Рада Монако (фр. Conseil national de Monaco);

д) конгрес: Конгрес США (англ. United States Congress); Генеральний Конгрес Мексиканських Сполучених Штатів (ісп. Congreso General de los Estados Unidos Mexicanos); Національний конгрес Аргентини (ісп. Congreso de la Nación Argentina). Слово “конгрес” утворене від лат congressus – “сходження; злягання” < congredi “сходитися”);

е) день: Риксдаг (Швеція, швед. riksdag, от швед. riks “державний” + dag “день”); Ландтаг Ліхтенштейну (нім. Landtag des Fürstentums Liechtenstein, < Land “країна” + tag “день”);

є) штати: Генеральні штати Королівства Нідерландів (нід. Staten-Generaal van het Koninkrijk der Nederlanden). Нідерландське слово stat означає “держава”, лат. status “стан”, пов’яз. з дієсловом stare “стояти”; нововерхньонімецьке Stааt “держава, правління”;

ж) кортеси: Генеральні кортеси Іспанії (ісп. Cortes Generales de España). Назва “кортеси” (ісп. cortes) походить від corte – “королівський двір”);

з) палата депутатів: Палата депутатів Люксембургу (люксемб. D’Chambersgebai; фр. Chambre des Deputes; нім. Abgeordnetenkammer). Слово “палата” походить від серед.-грец. παλάτιον (< лат. palatium “палац”), а “депутат” – від лат. dēputātus (< deputare “оцінювати, призначати, приписувати”).

Як видно з цих назв, вони походять від місця чи способу колективного обговорення дуже важливих для громади питань.

І на десерт – кілька смішинок про ВРУ та депутатів із народних вуст:

1. Київ. Затор. У вікно однієї з машин постукали. Водій опускає скло й запитує:
– Що?
– Розумієте, терористи взяли всіх народних депутатів у заручники й вимагають 10 мільйонів доларів, інакше вони обіллють їх бензином і підпалять. Ми вирішили пройтися вулицями, хто скільки дасть.
Водій відповів без вагань:
– Літрів п’ять дати зможу.

2. Хвилювання новоспеченого нардепа Мустафи Найєма про маленьку депутатську зарплату дуже вразили восьмиразового “слугу народу” Юхима Звягільського.
– Скільки років у Раді, але про те, що тут ще й зарплата є, не знав… – здивувався “ветеран”.

3. Невідомий обробив гроші отрутою та пожертвував їх дитячому будинку. Загинуло двадцять депутатів, три міністри й мер.

4. Депутат на прийомі в психіатра:
– Лікарю, у мене “розтроєння” особистості: говорю одне, думаю про друге, роблю третє.
– Заспокойтеся, це доводить, що ви цілком нормальний сучасний політик.

5. Нові суспільно-політичні тенденції можуть призвести до того, що Україна перейде на роздільне збирання сміття: окремо смітник “для депутатів”, “для міністрів”, “для дрібної політичної наволочі”…