В’ячеслав Васильченко. Мова: Недоріка, оаза та сонько

В’ячеслав Васильченко. Мова: Недоріка, оаза та сонько. Фото: variat.com.ua

Сьогодні наше розслідування придивиться до труднощів слововживання, пов’язаних із родовою належністю. Про плутанину з родами іменників ми вже писали в блозі “Жіночий чи чоловічий?”. Але, на жаль, подібні проблеми тим не вичерпуються. Та й у згаданому матеріалі ми обіцяли повести розмову далі. Як ви вже встигли переконатися, ми завжди тримаємо слово (або обіцянку).

Насамперед хочемо зазначити, що в нашій мові є низка іменників, які, не змінюючи значення (але змінюючи закінчення), можуть належати одночасно до двох родів: а) жіночого й чоловічого (жирафа // жираф, зала // зал, генеза // генезис, теза // тезис, птах // птаха, африкат // африката (складний приголосний звук, який утворюється в результаті злиття двох приголосних: «ц», «ч», «дз», «дж»), банкнот // банкнота, змій // змія, манжет // манжета, мозоль // мозоля, мотузок // мотузка, оазис // оаза, спазм // спазма); б) до середнього й чоловічого: свердло // свердел, цебро // цебер; в) жіночого й середнього: довіра // довір’я. Цікавий випадок маємо у парі сусід // сусіда, де друге слово має спільний рід (про нього мова піде нижче). «На поширеність тієї чи іншої форми впливають тенденції розвитку мови, її контакти з іншими мовами; адже всі перелічені слова належать до запозичених. Щодо форми зал і зала треба зауважити, що вони мають незначну стилістичну різницю: стилістично нейтральна форма – зал. У художньопубліцистичних текстах частіше трапляється форма жіночого роду зала. Фонетичні варіанти цього запозичення заля, саля належать до діалектної, архаїчної лексики» (“Культура мови на щодень”).

Також у нашій мові є іменники спільного роду (тут ні значення не змінюється, ні форма). Сюди належать слова, що мають закінчення «-а»: цей сирота і ця сирота, цей п’яниця і ця п’яниця, цей листоноша і ця листоноша, цей каліка і ця каліка. Вони звичайно виступають назвами осіб за характерними діями чи рисами поведінки: писака, кусака, читака, потіпака, посіпака, верещака, витріщака, задавака, позивака, служака, одчаяка, заводіяка, задирака, базіка, недоріка, кривляка, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, бідага, молодчага, волоцюга, ледацюга, сонюга, жаднюга, сердега, бродяга, добряга, скуп’яга, знайда, пройда, заблуда, приблуда, проява, роззява, шельма, прожога, невидимка, плакса, рюмса, дубина, ханжа, замазура, невдаха, бідолаха, рева, причепа, підлиза, прилиза, нездара, ненажера, потвора, заїка, нероба, єхида, недоторка, ябеда тощо. Чоловічий чи жіночий рід у цих словах залежить від позначуваної ними статі. Визначення роду тут відбувається через форми поєднуваних із таким іменником прикметників, займенників, дієслів чи відповідного контексту. Скажімо, гумореска Грицька Бойка має назву «Як невдаха виступав». Зрозуміло, що стати невдахою «пощастило» чоловікові. На це вказує форма дієслова. А в заголовку «”Усе зіпсував”: головний невдаха фіналу Ліги чемпіонів зробив відверте зізнання» на чоловічий рід указують дієслово та прикметник. А ось уже в іншому заголовку це слово має жіночий рід: «У Тернополі студентка-невдаха організувала бордель». Гадаємо, у йменуванні людини теж неважко визначити родову належність – Невдаха Юрій Андрійович // Невдаха Ганна Юріївна.

Чоловічий (а рідше жіночий) рід має іменник собака.

Схожі параметри демонструють слова з нульовим закінченням: цей дрож і ця дрож, цей харч і ця харч, цей купіль і ця купіль, цей фальш і ця фальш. До речі, про нульове закінчення. Тут я трохи побуду науковцем. Далі писатиму в магістерській мантії та конфедератці… Отже, слід відрізняти випадки, коли у слові немає закінчення (і тоді воно незмінюване, бо з першого класу ж пам’ятаємо визначення: «закінчення» – це змінна значуща частина слова: міст, міст, міст, міст-ом) і коли закінчення у ньому нульове. Незмінювані слова – це багато запозичених іменників: кіно, індиго, метро, кафе, парі, Тбілісі, Онтаріо; жіночі прізвища, які закінчуються на приголосний та на -о: Гуржій Антоніною, Коваленко Катерини, Петренко Ларисі; деякі абревіатури: СТО, ООН, ЄС; прикметники: електрИк («голубий або синій із сірим полиском»), хакі («сірувато-зелений із коричневим відтінком»); числівники: півтора, півтори, півтораста; прислівники: раптом; додому, уголос, поблизу, здалеку, угору спросоння, щодня, здавна тощо. Нульове ж закінчення – матеріально не виражене, не представлене у певній формі слова: стілØ, зате в решті воно є: стол // стол // стол-ом. Нульове закінчення мають, зрозуміло, відмінювані слова.

Іменниками спільного роду є також деякі назви осіб, що мають закінчення «-о»: агакало (ч. і с.) – «про людину, що, погоджуючись із співрозмовником чи потверджуючи його слова, часто повторює «ага»»; доробало (ч. і с.) – «про неповоротку, незграбну, товсту людину»; ледащо (ч. і с.) – «те саме, що ледар»; базікало (ч. і с.) – «те саме, що базіка («той, хто любить багато говорити, базікати»)»; сонько (ч. і ж.) – «людина, яка любить спати, багато спить»; чванько (ч. і ж.) – «людина, яка любить чванитися, схильна до чванства (чванство – «бундючність, зрозумілість, виставляння своїх переваг перед ким-небудь»)». Правила стверджують, що такі слова середнього роду вживаються щодо осіб обох статей: він // вона – велике ледащо, страшенне доробало.

Є у наших іменників ще й подвійний рід (чоловічий – середній, жіночий – середній). Виразний показник таких слів – суфікс -ищ(е), за допомогою якого позначається згрубілість: такий // таке дубище, вовчище, возище; така // таке бабище, відьмище, дівчище, свекрушище, ручище, головище, хмарище тощо.

Згадаємо також і про способи визначення роду незмінюваних іменників:

а) у назвах осіб рід відповідає статі: цей денді, цей рантьє, цей аташе, цей кюре, ця леді, ця фрау, ця міс;

б) назви тварин належать до чоловічого роду: цей шимпанзе, цей поні, цей какаду, цей колібрі, цей кенгуру (однак якщо треба повідомити про самку, назві тварини надається жіночий рід: ця кенгуру, ця шимпанзе);

в) назви неістот належать до середнього роду: це рагу, це депо, це кашне, це комюніке, це меню, це журі, це алібі;

г) рід власних назв визначається за родом загальної назви: цей Кракатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Міссісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі (місто), це Онтаріо (озеро); до речі, те саме слово може мати аж три роди (залежно від того, що ним позначається): каламутна Міссурі (річка), рівнинне Міссурі (плато), густонаселений Міссурі (штат у США);

ґ) у незмінюваних складноскорочених словах родова належність визначається за родом стрижневого іменника (він має форму називного відмінка): це НАБУ (бюро), ця СБУ (служба), ця СОУ (спілка), це МЗС (міністерство), це МП (підприємство).

Множинні іменники родового поділу не мають: ці вхідчини, ці сани, ці канікули, ці Карпати, ці Татарбунари.

Назви осіб за професією, посадою, званням, видом діяльності мають чоловічий рід, незважаючи на те, що позначають осіб обох статей. І хоч від деяких таких назв слова жіночого роду таки творяться, проте їхнє вживання має стилістичні обмеження (учителька, директорка, майстриня, поетеса й поетка тощо). Хоча зараз це правило в живому мовленні активно переглядається: «Концертна афіша на одній зі львівських вулиць. На афіші – жінка, рояль і підпис: “Ім’я Прізвище, видатна піаністка і диригент“. Піаністка і диригент – це про одну й ту саму людину. Чому вона може зватися піаністкою, а диригенткою – ні?» (Людмила Смоляр). Ми поки залишимо такі факти без коментарів. Життя (а саме його відображає мова) розставить усе на свої місця. Єдине зауважимо, що «один і той самий» – конструкція неправильна. «Той самий» – і претензій немає.

На десерт наведемо табличку для запам’ятовування роду відмінюваних іменників із нульовим закінченням:

чоловічий рід жіночий рід
аерозоль

біль

бридж (гра)

висип, насип, розсип

дріб (десятковий, барабанний)

дриль (інструмент)

картель (різновид монополії)

кір

накип

нежить

перекис

поступ

пропис

полин

продаж

псалтир

рояль

рукопис

степ

степінь (добуток декількох однакових співмножників)

ступінь (порівняльна величина, що характеризує розмір, інтенсивність чого-небудь)

толь (покрівельний матеріал із товстого картону)

тюль

туш (музична п’єса; ненавмисне торкання в більярді)

фенхель (рослина)

шампунь

ярмарок

бандероль

бешамель (соус, приправа)

бязь (тканина)

ваніль

верф (сукупність споруд на березі водойми, де будують і ремонтують судна)

гуаш

жирандоль (свічник)

жовч

заполоч (нитки для вишивання)

каніфоль (смола, добута з хвойних

 дерев)

керч

консоль (виступ)

мігрень

нехворощ (різновид полину)

папороть

путь

ретуш (виправлення, підмальовування картин, фотознімків; обробка каменя сколюванням)

розкіш

скрижаль

суміш

туш (фарба)

фланель (тканина)

шагрень (шкіра, папір)