В’ячеслав Васильченко. Мова: не механічно, а вдумливо та виважено

В’ячеслав Васильченко. Мова: не механічно, а вдумливо та виважено. Фото: stroi-minsk.by

Сьогодні наше розслідування хоче розібратися із деякими проблемами слововживання, через які наші мовці пишуть і говорять або смішні, або не зовсім зрозумілі речі.

“Буяння фарб весни: у столичному ботсаду квітне магнолія”, – пише журналіст. І в мене одразу запитання: “Яких фарб? Водяних? Емалевих? Кубових? Олійних?”.

“Дурниці, – скажете ви. – Що тут може бути не ясно? Дивись: іменник “буяння” утворився від дієслова “буяти” (“виявлятися на повну силу, бути в розквіті”). Тепер поєднуємо зі словом…”

“Ага, – іронічно покиваю я. – …словом “фарба”? Ану ж, що воно означає? “Речовина для забарвлювання предметів у той чи інший колір, для малювання картин // Шар такої речовини на поверхні предмета”. Отже? Моє питання не таке вже й дурне? Ну, про типи фарб. До речі, водяні фарби – це ті, які розводять водою. Емалеві при висиханні утворюють твердий глянсуватий шар, схожий на емаль”. Кубова фарба – це “нерозчинна органічна фарба яскраво-синього кольору; калія” (колись “калією” називали синю фарбу; індиго). Олійна – “розведена на олії” (до речі, про олійні фарби ми писали в матеріалі “Картина смальцем”). Із рештою значень (“2. Те саме, що барва. 3. Виражальні засоби мови, музики, сценічного мистецтва; барви (у 2 знач.). 4. Те саме, що рум’янець“) слово “фарба” вживається, як свідчить словник, рідко. Тобто – журналіст ігнорує випадки системності та активності словника і вдається до рідкісних слів. Цей хід асолютно виправданий, коли хочуть досягти стилістичного ефекту. У нашому ж випадку, крім безграмотності, нічого тут немає.

Будемо знати, що слово “фарба” наявне в кількох фразеологізмах: згущувати (згущати, згустити) фарби (барви) – “розповідаючи або зображуючи, надміру посилювати, перебільшувати що-небудь (перев. погане, негативне)”; малювати (зображати і т. ін.) рожевими фарбами (у рожевих фарбах) – “висвітлювати, зображувати, уявляти кого-, що-небудь кращим, ніж є (ніж буде) насправді; ідеалізувати”; малювати (зображати і т. ін.) темними фарбами – “надавати кому-, чому-небудь негативних рис, змальовувати непривабливо, непринадно”; заливатися (залитися, заллятися) рум’янцем (кармазином, фарбою і т. ін.) – “червоніти від збудження, захоплення, сорому і т. ін.”; наливатися (налитися, наллятися) жаром (вогнем, фарбою, краскою) – “червоніти”.

А тепер – про барву. Саме це слово мав би використати наш не дуже уважний до слів (???) журналіст. Барва – “1. Колір, забарвлення (у значенні “колір або відтінок кольору чого-небудь”). 2. перен. Характер, тон, колорит, манера, відтінок викладу, виконання // перев. мн. Виражальні засоби мови, музики, сценічного мистецтва”. Про синонімічність між фарбою і барвою словник каже, що вона – рідкість. Водночас “згущувати барви”, як і фарби, можна, – про це ми вже написали вище. Чому ж наш журналіст надав перевагу “фарбі”, коли просилася “барва”? Та, мабуть, тому, що в російській мові слово “краска” позначає і “фарбу”, і “барву”: “1) а) Вещество, служащее для придания какого-л. цвета предметам, которые оно покрывает или пропитывает. б) Слой такого вещества на поверхности предмета. 2) Цвет, тон, колорит. 3) перен. разг. Прилив крови к лицу; румянец”. Шкода, не знає наш журналіст, що норми й закони одної мови не обов’язково є такими й для іншої. А коли цього не знаєш, тоді й помиляєшся…

До речі, слово “краска” (із ремаркою “розмовне”) є в одинадцятитомному СУМі: “1. Те саме, що фарба. 2. Те саме, що рум’янець“. Там же зафіксовано й сталу конструкцію краска сорому – “рум’янець, спричинений почуттям сорому”. Але, нагадаю, “розмовність” ставить його за межі вживання в літературній мові (крім стилістично виправданих випадків у художньому стилі).

До слів “фарба” і “барва” є в нашій мові споріднені дієслова. Вони допомагають розмежувати їхні значення:

а) фарбувати – “1. Покривати чи просочувати щось фарбою або речовиною, що містить фарбу. 2. Забарвлювати собою (про рідину певного кольору) // Робити червоним, надавати червонястого відтінку чому-небудь (про сонячні промені, вогонь і т. ін.). 3. розм. Бруднити фарбою (про фарбовані речі)”; фарбуватися – “1. Покриватися або просочуватися фарбою. 2. Фарбувати собі волосся, обличчя, губи; малюватися”. Є також із цим словом і сталий вислів: фарбувати в (на) якийсь колір – “фарбою надавати чому-небудь певного кольору”;

б) забарвлювати (забарвити) – “1. Надавати чому-небудь певної барви, кольору, відтінку кольору. 2. перен. Надавати чому-небудь додаткового змісту, тону, своєрідної риси”; забарвлюватися (забарвитися) – “1. Набувати певної барви, кольору, відтінку кольору. 2. перен. Набувати додаткового змісту, тону, своєрідної риси”.

“А чи є в нашій мові слово “красити»?” – цілком слушно запитаєте ви.

Є, – відповім я. Принаймні так каже словник. Цікаво, що цих слів аж два. Вони – омоніми (“близнюки”, що мають різні значення): крАсИти 1“розм. Робити гарним, прикрашати” і красИти 2 – “розм., рідко. 1. Те саме, що фарбувати. 2. Те саме, що забарвлювати 1 (перев. в червоний колір)”. Але ілюстрації до цих омонімів наведено з творів Панаса Мирного (Панас Рудченко, 1849–1920 рр.) і Степана Васильченка (справжнє прізвище “Панасенко” – так що ніякий він мені не родич, у нього навіть прізвище інше), 1878 (за новим стилем 1879–1932). І ми чудово розуміємо, що на той час поняття “нормативність” мало доволі умовний характер. І для сучасної мови це, звісно ж, не показник. Швидше – релікт (“організм, предмет або явище, що збереглись як залишок давніх епох”).

Як бачимо, використання слів – це не механічна, а вдумлива й виважена дія. Якщо будемо підходити так (уважно, виважено та вдумливо), усе з нашим мовленням буде гаразд. Якщо ж ні – вискакуватимемо (чи висуватимемося) як козак (або як голий) з маку – (“раптово й недоречно сказати що-небудь, виступити з чимсь”). Про Пилипа з конопель, гадаю, ви забути ще не встигли. А якщо і встигли – я знайду час, місце і спосіб нагадати.