Між пітьмою та світлом

В’ячеслав Васильченко. Мова: Між пітьмою та світлом. Фото: lviv.com

Сьогодні розслідуємо деякі магічні моменти, пов’язані з мовою, а це означає, що ми звернемося до етнічного аспекту її історії. У матеріалі “Побажайте решті, чого хочете собі” ми розповідали про благопобажання (або просто побажання), але обіцяли поговорити й про злопобажання (або прокльони). І, як ви бачили з попередніх наших публікацій, обіцянок ми дотримуємося. Отже, як казав незабутній дід Панас, “умощуйтесь зручненько та слухайте уважненько”.

Загалом, вплив міфічної свідомості, обрядової дійсності на мову є досить відчутним: народні вірування, звичаї, обряди залишили в ній свої помітні сліди. Зокрема, мова виступає вербальним (словесним) кодом обряду.

Обрядова комунікація найчастіше поєднувала компоненти вербальні й невербальні. Сакральна сила слова, дієвість певних мовних формул знаходила свій вияв у єдності мови та загальноприйнятих традиційних церемоній. Виникнення багатьох вербальних формул, що часто супроводжують певні народні ритуали, ґрунтується на великій вірі у магічність слова. Адже для первісної людини “кожне слово було живим проблиском думки, почуванням, висловом того враження, котре викликали предмети та явища” (М. Возняк). Структура обряду організовується як своєрідна єдність слова, предмета і дії (хоч інколи вона скорочується до слова та дії). Таким чином, вербальний обряд являє собою «мову-дію», що може супроводжуватися реквізитами (предметами). Одним із таких обрядів виступають прокльони.

Проклін (рідше прокльон) являє собою “а) лайливий вислів, який виражає різкий осуд кого-, чого-небудь, велике обурення кимсь, чимсь, ненависть до когось, чогось і т. ін.; б) те саме, що прокляття – різке засудження кого-небудь, що часто свідчить про безповоротний розрив з ним і супроводжується зловісним побажанням, пророцтвом”. Основний мотив прокльонів – це побажання комусь лиха. Кожен прокльон являє собою словесне програмування відповідної негативної ситуації. Багато прокльонів закріпилася в мові як фразеологізми. Серед фразеологізмів-прокльонів є одиниці, у яких здійснюється вказівка на суб’єкта обрядової дії, тобто того, до кого звертаються з проханням виконати шкідливе побажання. Серед таких суб’єктів-виконавців – демонічні істоти.

Групу назв демонічних істот, які вжито в прокльонах, формують слово чорт і його описові замінники. Словом “чорт” позначають надприродну істоту, яка виступає втіленням зла і являє собою темношкіру людину, що має козячі ноги, хвіст і ріжки; “чорт” – це те саме, що й “злий дух”, “нечиста сила”, “біс”, “диявол”, “сатана”. Це слово вживається як в однині, так і в множині: хай чорт бере / візьме (ухопить); бодай чорти (чортяки) вхопили. Широке використання табуйованого поняття в прокльонах свідчить про намагання досягти максимального ефекту від використання словесної формули, що прикликає шкоду. Табуювання імені чорта (щоб часом не накликати) мотивувало факт значної кількості його евфемістичних назв. Скажемо кілька слів про табу та евфемізми.

З грецької евфемізм перекладається як “пом’якшений вислів”. Він являє собою слово або фразу, “які вживають для непрямого, прихованого, пом’якшеного чи ввічливого позначення певних предметів, явищ, дій замість їхньої прямої назви, уже наявної при перейменуванні або логічно найбільш умотивованої при первинному найменуванні” (О. Тараненко). Так, щоб з певних міркувань не вживати слова “дурний”, кажуть на розум небагатий, не сповна розуму, нема лою в голові, без царя в голові, курячий розум. Поява евфемізмів спричинена явищем мовного табу (французьке tabou, що походить від полінезійського tapu – “заборонений, священний”). Табу розуміють як заборону вживати деякі слова, що спричинена найрізноманітнішими чинниками: містично-забобонними, соціально-політичними, зокрема цензурними, та культурними й морально-етичними.

До речі, із табу пов’язана й приказка “про вовка промовка – і вовк на поріг”. Колись про це поговоримо детальніше. На завершення додамо, що є ще й дисфемізми – фактично антоніми до евфемізмів – слова й вислови грубого, вульгарного звучання, якими замінюють нейтральні назви: “пика” замість “обличчя”. Можна говорити навіть про певні системні єдності: “пішов від нас” – евфемізм, “помер” – нейтральне, “відкинув копита” – дисфемізм.

Повернемося до нашого ч… (ну, ви зрозуміли – прости, Господи). Так от, евфемізмами до цієї табуйованої нази виступають: а) кат: кат їх (його) бери!; б) дідько: аби тебе дідько взяв; в) враг: враг його бери; г) нечистий: нечистий би взяв!; ґ) диявол: побрав би вас стопекельний диявол!; д) біс: біс би його брав; чорт (біс) [його (вас, тебе і т. ін.)] бери (забирай).

Також як назви виконавців негативних дій використовуються: а) мара – привид, примара, потворна чаклунка, уособлення нечистої сили: нехай (хай) мара бере (візьме); б) спільна назва для злих духів – нечиста сила: бий її нечиста сила!; в) назви тварин (комах): черви б поїли (з’їли); бодай (хай) вовки тебе їли / з’їли; їдять його мухи [з комарами]; бодай рак урачив.

Активно залучені й народні назви хвороб. Вони разом із назвами хворобливих станів, патологій тощо “є давнім шаром лексики, у якій відбилася історія й культура українського народу, зокрема язичницькі вірування, пов’язані з наговорами, забобонами, замовляннями тощо” (О. Вікторіна). У народних уявленнях про хворобу та здоров’я ці категорії найчастіше перебувають у протиставлюваних відношеннях: здоров’я – це відсутність хвороб, а хвороба – відсутність здоров’я. Тому звернення до хвороби як до виконавця шкідливих дій, побажання її комусь автоматично формувало ситуацію позбавлення здоров’я, що для людини обрядової свідомості означало життєвий крах. Хвороби українська етносвідомість персоніфікує. Ця дія відображає намагання людини “знайти себе у світі, позначити в ньому своє місце і місце всього, що її оточує, що так чи інакше на неї впливає, вступає з нею в контакт навіть проти її волі, а відповідно – впливає на її життя” (В. Усачова).

В українських фразеологізмах-прокльонах як суб’єкти виконання шкідливої дії закріпилися такі назв народних хвороб: 1) чума – “гостре інфекційне захворювання людини і тварин, що поширюється часто у формі епідемій”: чума б його взяла!; а бодай же чума вхопила!; 2) грець – “апоплексичний удар; параліч”: грець побивай (побий); 3) трясця: бий (бери, тряси) / трясця. Словом “трясця” позначали хворобливий стан, коли людину морозить і кидає то в жар, то в холод, а також лихоманку. Інше його значення – це інфекційне захворювання, що супроводжується періодичним підвищенням і зниженням температури, при якому людину дуже морозить; також ним називали малярію; 4) пранці (сифіліс): а бодай вас пранці поїли; 5) болячка – “невелика ранка на шкірі; виразка, опух, чиряк”: бодай його болячки з’їли; 6) різачка: щоб різачка попорізала. Слово “різачка” словник подає з двома значеннями – “ріжучий біль у животі” і “кривавий понос”; 7) родимець – “приступ хвороби у маленьких дітей, вагітних та породіль, який супроводжується корчами і втратою свідомості”: щоб (бодай) родимець побив.

Часто у фразеологізмах-прокльонах використовується назва лиха година (“важкі дні, часи”). У народному уявленні живе протиставлення “добра година ↔ чорна (лиха) година”. Перша приписувалася Богові, а друга – ч… – тут ви в курсі – (тому лиха година – це ще й одна з назв отого, про якого ви в курсі): бодай (щоб) тебе (його, вас, їх і т. ін.) взяла лиха година; крутила б його лиха година!; била б його лиха година! У низці фразеологізмів ця назва може зазнавати підсилення (побила лиха [та нещаслива] година кого; бий / побий тебе (його і т. ін.) лиха [та нещаслива] година) або відозмін: “нагла година”, “чорна година” тощо (бодай побила лиха [та нещаслива] (нагла) година; хай (нехай, бодай) поб’є лиха [та нещаслива] (нагла) година); щоб прийшла чорна година).

До одиниць цього типу прилягають фразеологізми, у яких слово, що називає виконавця шкідливої дії, має значення “клопіт”, “турбота”: нехай поб’є морока; рахуба б узяла.

Часто у фразеологізмах-прокльонах функціонує назва такого природного явища, як грім: грім убий!; грім би його побив!. Підсилення висловлюваного негативного побажання може здійснюватися шляхом використання назви спорідненого поняття: щоб грім убив (побив) [і блискавка спалила!].

Зрідка суб’єктом злої дії у прокльонах виступає матеріал: щоб побила руда глина.

У деяких фразеологізмах лихе побажання стосується певного виду людської діяльності: щоб тебе (його, її і т. ін.) писачка писала / списала. Цікавим фактом виступає позиціонування в магічній формулі ужиткової речі (бий тебе коцюба) як символу вищої сили чи сакрального атрибута (пор. побий тебе хрест). Цей факт відображає той період у становленні архаїчної свідомості, коли сковорода, кочерга (коцюба) тощо вважалися символами духа пращура, що жив у печі або вогнищі.

У наших фразеологізмах функцію виконавця шкідливої дії може виконувати також і “позитивна сила”. Насамперед це – Бог: скарай Боже!; хай (нехай) тебе (його, її і т. ін.) Бог (Господь) поб’є (покарає). Ще одним таким компонентом-виконавцем виступає Божа сила: бий / побий тебе (його і т. ін.) сила Божа. У зв’язку з такою ситуацією доречним буде висновок відомої дослідниці О. Фрейденберг: “Неправильно думати, що спочатку люди вірили в тотемів, а потім на місце тотемів стадіально вступили боги. Як до соціального інституту царської влади вже існував образ царя, так до релігії був створений образ бога, і він такий же давній, як образ тотема… Образ божества цілком тотемістичний; бог і тотем – те ж саме”. Отже, божество – це та сила, образ якої існував ще до появи бога; це сила світла, яка цілком логічно протиставляється темній силі, “чорній” (звідки ч.., ну, ви зрозуміли). Носієм “святої сили” може виступати в народній свідомості також християнський символ хрест: побий (убий) тебе (його, її, їх) хрест [та його свята сила].

Ось так. До кого тільки не зверталися наші пращури, аби наслати лихо на когось, хто чимось нашкодив їм чи завинив перед ними. І про це розповідають нам наші фразеологізми. Хоча, як на мене, наші далекі попередники забували просту істину – “не рий яму комусь, бо сам у ній опинишся”. Гадаю, у Всесвіт варто надсилати любов, радість, чисті помисли, добро (список цей можна продовжити). І тоді одержиш таку ж відповідь. Однак я можу помилятися. Бо я всього лиш людина.