В’ячеслав Васильченко. Мова: Мірабелла, Хлоя, Серафим і Прохор-Джай

У 2017 році новонароджених київських дівчаток найчастіше називали: Софія, Марія, Злата, Єва, Катерина, Анастасія, Аліса та Соломія

Сьогодні наше розслідування щодо проблеми побутування імен рухається далі.

Як відомо, документом, що підтверджує особу, є зазвичай паспорт. У ньому держава фіксує офіційну назву людини (у нас вона тричленна – прізвище, ім’я та по батькові), ту, з якою людина вступає у правовідносини. І тут, звісно, потрібна точність та чіткість. Оскільки в іншому разі “у гру вступає” юриспруденція. Ось реальний приклад із життя. Моя дочка перед закінченням навчання за спеціальністю “правознавство” одержала додаток до диплом-а (а не диплом-у), де її по батькові зазначили як “В’ячеславівна”. З лінгвістичного погляду – тут усе правильно. Однак є ще юридичний. А тут уже проблема. Оскільки я народився до 1993 року, коли моє ім’я почали писати з апострофом (до того воно подавалося як виняток у правилах правопису апостроф-а), то й, зрозуміло, у всіх документах моя персона названа як “Вячеслав”. Донька у вже своїх документах теж – відповідно – “Вячеславівна”. Будучи “за п’ять хвилин” юристом та ще й донькою номінального юриста (маю диплом, хоч не працюю за цим фахом), Марія Вячеславівна відмовилася брати додаток, пояснивши, що в документі зазначена не вона, а інша особа. “Розумні” працівники навчального закладу спробували “поставити на місце” нахабну студентку відомими методами. Але дитина не зрушила з місця ні на міліметр – і свого досягла. Додаток переробили, і з юридичного погляду все стало на своє місце. А коли син здавав документи до коледж-у, меддовідку завернули, бо там у нього по батькові з апострофом, а в решті документів – ні.

І хоч за лінгвістичними правилами ім’я має відповідний писемний варіант, людина може обирати форму імені для використання саме так, як записано в паспорті (а ці варіанти не завжди можуть збігатися).

Скажімо, коли одержуєш диплом лауреата “Коронації слова”, вони запитують, як тебе у ньому називати.

Я часто жартую, що “В’ячеслав Васильченко” – це мій псевдонім, оскільки в паспорті моє ім’я – без апострофа.

Урешті, плутанина з використанням різних варіантів імен (як і прізивищ та по батькові) у документах обов’язково створить проблему, розв’язати яку можна буде лише шляхом спеціальної експертизи (її замовляють в Інституті української мови при Національній академії наук України).

Гадаю, кожному випадало чути (або читати) подвійні імена. Чому батьки вдаються до цього? Є кілька причин. Насамперед – це бажання наділити дитину більшою кількістю янголів-охоронців. Далі – розв’язання родинного конфлікту: мама й тато не можуть погодитися на спільний варіант і дитина одержує ім’я за типом “два в одному” (а потім і кличуть ці непоступливці, мабуть, дитину кожен “своїм”). Ще однією причиною виступає забобонна віра в те, що до людей з подвійними іменами доля ставиться значно прихильніше. Є й естетична причина: подвійне ім’я звучить красиво.

На думку психологів, такий крок – не найкраща ідея: діти з подвійними іменами “можуть жити подвійним життям і викликати неприязнь людей”. Науковці радять охрестити дитину з одним ім’ям, а юридично зафіксувати інше. І тут треба пам’ятати, що ім’я, одержане при хрещенні, треба зберігати в таємниці. Водночас такі аргумента навряд чи зупиняють батьків, які захотіли дати дитині подвійне ім’я.

А якими іменами найчастіше називають дітей сучасні українці? Від початку 2016 року в Україні популярні близько 60 імен, повідомляє прес-служба Міністерства юстиції України. Серед жіночих це – Анна (Ганна), Дар’я (Дарина), Софія, Діана, Марія, Вікторія, Тетяна, Крістіна (Христина), Єлизавета, Ангеліна, Вероніка. Крім того, популярністю користувалися імена Аліна, Каріна, Валерія, Єва, Катерина, Олександра, Поліна, Яна, Ольга, Ірина, Юлія, Аріна. Серед чоловічих – Артем, Денис, Даниїл (Данило), Олександр, Андрій, Богдан, Дмитро, Нікіта (Микита), Назар, Кирил (Кирило). Також популярність демонструють Віктор, Віталій, Гліб, Єгор, Іван, Ілля, Артур, Вадим, Тимофій, Михайло, Павло, Микола, Євген, Сергій, Арсен, Юрій, Тимур, Давид та Марк.

У першому півріччі 2017-го серед новонароджених київських дівчаток найпопулярніші Софія, Марія, Злата, Єва, Катерина, Анастасія, Аліса та Соломія. Хлопчиків найчастіше називали Артем, Іван, Максим, Марк, Дмитро, Михайло, Олександр і Владислав. Водночас, поряд з цими “звичними”, батьки нарекли маленьких чад і рідкіснішими іменами. Так, дівчатка стали Аделаїдами, Айолантами, Агафіями, Агатами, Еммами, Єсеніями, Лелеями, Мірабеллами, Хлоями, Рафаеллами, Сантами. Хлопчикам пощастило одержати такі імена, як Гаврило, Гліб, Йосип, Еммануель, Зіновій, Зарий, Кузьма, Лукаш, Марк Ангел, Прохор-Джай, Руслан, Серафим, Трифон, Ярема.

Поет, композитор, гуморист Микола Руско розповідає: “Років 50 тому моя мати поїхала в Остер на базар. Повернулась, сміється, розповідає батьку: “Чула сьогодні, як одна жінка на весь базар кричала чоловіку: “Вертеп, Вертеп! Ось послухай, як кумедно дядька звати – Пилип!” У селі Короп’є, де ми тоді жили, Пилипів було багато. А Вертепа – жодного. З того часу іншого такого кумедного імені я й не чув. Зараз повертаються старовинні імена. Серед моїх учнів, онуків моїх друзів, знайомих є Назар, Матвій. На сопілці (я викладаю сопілку) грає Іван. Є в нас Максим, Настя, Софія. Наша онука Ліза, онук – Богдан”.

До речі, до імен Олексій/Олекса зменшені форми такі: Олексійко, Олексієнгько, Олексієчко, Олексик, Олексьо, Олешко, Лексійко, Лексієчко, Льона, Альоша, Алик.

P.S. А слово “льоха” в нашій мові – це всього лиш свиня (“свиня-самиця, свиноматка”). Не думаю, що будь-якому Олексію сподобається, коли його називатимуть свинею…

P.Р.S. Можете перевірити: Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. – Стор. 587.

Майже насамкінець – зразок відмінювання слова “ім’я” (помітив, що часто його змінюють неправильно):
І для усмішки – кілька веселих історій, пов’язаних з іменами.

***
Перший день навчань у школі після літніх канікул. П’ятий клас. Берлін.
Учитель робить перекличку.
– Мустафа Ель Екх Зері!
– Тут!
– Ахмед Ель Кабул!
– Тут!
– Мохамед Енд Арта!
– Тут!
– Мі Ха Елма Айер!
Тиша в класі.
– Мі Ха Елма Айер!
Ніхто не відповідає.
– Запитую востаннє: Мі Ха Елма Айер!
Нарешті якийсь хлопчина з останньої парти каже:
– Можливо, це я. Але мене звати Міхаель Майер.

***
Друг – другові:
– Кілька разів ледь не спалився. Дружину хотів назвати іменем коханки. Довелося кішку завести. Маруською назвав. Тепер із цим усе добре.
– А чому такий похмурий?
– А… Учора дружина собаку купила… Ашотом назвала… От сиджу, думаю…

***
Під час міжнародної виставки в готелі поряд мешкають іспанець і шведка. Увечері іспанець із пляшкою вина стукає в двері до шведки.
– Хто там?
– Хуан Карлос Емануель.
– Заходьте, але по одному…

***
Зустріч на вулиці:
– Здоров, Сашку! Сто років тебе не бачив. Як живий-здоровий? Слухай ти так витягнувся, схуд, облисів, окуляри став носити…
– Але мене звуть не Сашко!
– Ось це так, ти навіть ім’я поміняв ?!
***

Маленький хлопчик приносить додому кошеня й каже:
– Мамо, а можна я залишу його собі?
– Можна. А як ми його назвемо?
– Мойша!
– Ти що, синку! Мойша – це людське ім’я. Краще назвемо його Василь!

***
Придворний блазень відкрив блокнот і щось записав.
– Ти що там пишеш? – запитує в нього король.
– Імена всіх дурнів, яких знаю. Зараз записав твоє ім’я, бо ти дав гроші шахраєві, який пообіцяв купити для тебе за кордоном коштовності. Він не повернеться.
– А якщо все-таки повернеться?
– Тоді я твоє ім’я зітру, а його – впишу, – відповів блазень.