В’ячеслав Васильченко. Мова: Лист, листівка, листоноша

Блог В’ячеслава Васильченка. Мова: Лист, листівка, листоноша. Фото: УНІАН

Сьогодні наше розслідування, пов’язане з проблемами щодо вживання слів у поштовій сфері (див. наш матеріал “Поштові голуби, поштові коні та e-mail” на УІ), йде далі.

Синонімом до слова “поштар” (у першому значенні) є листонОша. Походження його зрозуміле без спеціального (етимологічного) аналізу (< “той, хто носить листи“).

У зв’язку з нашою розмовою із кількох значень слова лист нас цікавить “писаний текст, призначений для повідомлення про що-небудь, для спілкування з кимось на відстані, а також відповідна поштова кореспонденція // Писане звертання до особи або осіб, розраховане на широке розповсюдження”.

Лист, який пересилається простим порядком, – це простий лист. Якщо ж пересилання листа відбувається рекомендованим порядком, лист є рекомендованим. Колись у банку працівниця розповідала клієнтові, що він отримає інформацію “замовним листом”. Я, будучи справжнім джентльмЕном, не зміг залишити банківську даму в скрутній ситуації й допоміг, пояснивши, що таких листів немає, і пані, очевидно, хотіла сказати “рекомендованим листом”. Не знаю, чи сприйняла та синьйора мої слова як допомогу, але в тому, що запам’ятала правильну назву, переконаний. Такий лист доставляється та вручається одержувачу “під підпис”. Саме “під підпис”, а не “під розпис”! Бо розпис це: “1. Дія за значенням розписати, розписувати 1–3. [а не розписуватися!]. 2. Сюжетні або орнаментальні живописні зображення на будівлях та на побутових предметах. 3. рідко. Те саме, що розклад 3. 4. рідко. Список з переліком кого-, чого-небудь; реєстр”. Це слово входить до сталих висловів: поколінний розпис (іст.) – “родовід, систематичний перелік поколінь одного роду” і штатний розпис (спец.) – “документ, що визначає склад працівників якого-небудь закладу, установи з зазначенням їх посадових окладів”. А тепер – увага! – важливе: не треба плутати “рекомендований лист” і рекомендаційний лист. Завдання останнього дати характеристику відповідній людині для сприяння її влаштуванню на роботу чи навчання. З юридичного погляду такі листи розглядають як пережиток минулого, оскільки роботодавець не має права вимагати від здобувача посади такого листа, зазначати його як обов’язкову вимогу до кандидата. Нині рекомендаційний лист може виступати додатком до резюме, підвищуючи шанси претендента.

Є ще й виконавчий лист – юридичний документ установленої форми та змісту, що містить наказ суду про виконання його рішення; видається судом як підстава для примусового виконання судового рішення.

Підписним листом колись називали “папір з підписами осіб, що дають гроші для кого-, чого-небудь”.

“Розмальованою” родичкою листа є не “відкритка/откритка/одкритка”, а листівка (“1. Поштова картка, іноді з малюнком з одного боку, для відкритого листа. // Лист, написаний на відкритій поштовій картці. 2. Друкований або рукописний листок із злободенним, агітаційним змістом”.

Пишучи й відсилаючи один одному листи, ми не “переписуємося”, а листуємося (листуватися – “обмінюватися листами, писати один одному листи”). Є в нашому словнику й листування (1. Дія за значенням листуватися. 2. Зібрання листів, написаних і одержаних ким-небудь”). Саме один з етапів листування (створення листа) навіки зафіксував Ілля Рєпін у мегазнаменитій картині “Запорожці пишуть листа турецькому султану” (1891 р.).

“Листування між окремими особами або установами” має назву кореспонденція. Також цим словом прозначають: “1. збірн. Сукупність поштових відправлень (листів, телеграм тощо). 2. заст. Окреме поштове відправлення (лист, телеграма тощо). 4. Замітка, допис, повідомлення, надіслані кореспондентом (у 2 знач.) до газети, журналу тощо”. Звичне для нас слово кореспондент має два значення: “1. Той, хто листується з ким-небудь. 2. Співробітник газети, журналу, радіо тощо або приватна особа, що надсилає свої інформації з місць; дописувач”.

Слово ж переписка називає дію “за значенням переписувати/переписати 1”. І лише рідко воно вживається як синонім до “листування”. Тобто все ж таки для нього набагато характерніше перше значення, саме з ним воно має вживатися в літературній мові. Дію “за значенням переписувати” називає ще одне слово – переписування. А тепер з’ясуємо, які ж значення має переписувати/переписати. Це 1. Робити рукописну копію з якого-небудь тексту, писати щось ще раз. // розм. Списувати зроблені кимось іншим задачі, приклади, вправи і т. ін. // Писати що-небудь заново, по-іншому. 2. Робити опис, перепис всього або великої кількості чого-небудь, вносити до списку всіх або багатьох. 3. на кого -що. Письмово заповідати кому-небудь своє майно, власність. 4. перен. Робити рису, смугу, лінію поперек чого-небудь або навхрест, залишати слід у вигляді риси, смуги, лінії або перехрещених ліній”.

Одержувача кореспонденції називаємо адресатом (адресаткою), а відправника – адресантом. На жаль, тут часто плутаються (що й не дивно – через паронімічність (близькозвучність). В обох словах легко помічаємо адресу – назву місця мешкання (перебування) кого-небудь або розташування чого-небудь. Також “адреса” – це “напис на конверті, пакунку і т. ін., що вказує на місце призначення й одержувача”. Стандартні фрази з цим словом на адресу (“про кого-небудь”), за адресою (“про розташування чогось”), помилитися адресою – “звернутися не до того, до кого потрібно”.

Часто адресу плутають з адресом – “письмовим вітанням кого-небудь з нагоди відзначення видатної події в його житті”. Хоч у словнику можна знайти ще одне значення цього слова – “рідко. Те саме, що адреса”. Але не думаю, що така синонімія доречна.

Прикметником до обох цих паронімів виступає адрЕсний: адрЕсне бюро; адреЕсний стіл – “установа, в якій ведеться реєстрація мешканців певного міста й видаються довідки про місце їхнього мешкання”. Хоч, як на мене, доцільніше було б зафіксувати пари: адрЕса > адрЕсний // Адрес > Адресний. Тоді б не мали підстави для ще однієї плутанини.

Листи, які відправляють поштою, опускають не у “поштовий ящик”, а в поштову скриньку. Також є абонентська поштова скринька – спеціальна скринька із засобами для запобігання несанкціонованому доступу, призначена для одержання адресатами простих поштових відправлень, періодичних друкованих видань, повідомлень про надходження реєстрованих поштових відправлень. Інший тип поштової скриньки – це абонементна скринька. Такі скриньки теж мають засоби для запобігання несанкціонованому доступу, однак встановлюються вони в приміщеннях об’єктів поштового зв’язку та беруться адресатом в оренду на відповідний (визначений) період для одержання поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань. Розміщення абонементної скриньки в будівлі поштового відділення гарантує адресату певну анонімність, адже, окрім повідомлення про місто і про номер абонентської скриньки, решта інформації про одержувача залишається прихованою.

Також є електронна поштова скринька з електронною адресою, куди надсилають електронні листи.

Ну і російське “до востребования” в нашій мові має відповідник до запитання. Так називається особлива форма поштової адреси. Кореспонденція з нею зберігається в поштовій установі упродовж визначеного періоду до того часу, поки її не запитає адресат.

І на десерт – для доброго гумору – весела історія про листи, пошту і її працівників:

“Перед Новим роком на пошту надходить лист Діду Морозу від маленького хлопчика. Поштарі вирішили його прочитати:“Здрастуй, Дідусю Морозе! Живу я бідно, тата з мамою не маю, сирота я. Живу з дідом Василем, у нього маленька пенсія, та й п’є він, а моє пальтечко стареньке – мале вже зовсім, черевики порвалися, рукавички я загубив, а на вулиці – зима, холодно, вийти погуляти ні в чому. Ось я й вирішив написати тобі листа. Ти ж приносиш усім подарунки на Новий рік, то чи не міг би ти й мені прислати нове пальто, черевики й рукавички?”

Поплакали поштарі й вирішили купити малому на Новий рік усе, чого він просив. Зібрали грошей, хто скільки дав. Купили пальто й черевики, а на рукавиці грошей забракло… Загорнули все у пакет і віднесли малому (начебто від Діда Мороза) з почуттям глибокого задоволення! Через день на пошту надходить ще один лист Дідусеві від того ж хлопчика. Поштарі розривають і читають: “Здрастуй, Дідусю Морозе! Дякую тобі щиро за подарунки, я такий радий! Усе нове, тепле й гарне! Пальто якраз на мене, й черевики добрі, а рукавиці, мабуть, на пошті поцупили, гади!”.