В’ячеслав Васильченко. Мова: “Гнали”, “женемо” й будемо “гнати”?

В’ячеслав Васильченко. Мова: "Гнали", "женемо" й будемо "гнати"? Фото: westword.com

Сьогодні розслідуємо проблему непотрібної та незрозумілої заміни наших слів російськими. І почнемо з історії (хоч і не дуже далекої). Років 25 тому я написав у тижневик “Освіта” статтю “Доки ж будемо “гнати” про “угон”?”, де вказував на недолугості у мовленні багатьох наших громадян. Не прочитали, мабуть. Інакше як пояснити, що й далі цей клятий “угон” “женуть” із шаленою швидкістю? Тим часом українське слово угон належить до залізничної термінології та має значення “поздовжнє зміщення рейок, спричинюване рухом поїздів”. Погляньмо: “Угон виникає в тих випадках, коли поточне утримання колії знаходиться на незадовільному рівні… Угон колії призводить до порушення стикових зазорів… (Залізничний транспорт: Енциклопедія. – с. 474-475). Російське ж слово “угон” у першому значенні називає опредметнену дію за дієсловом “угнать” (“1. Уводить куда-либо, гоня, подгоняя, заставляя удаляться от какого-либо места. 2. разг. Похищать (домашних животных, средства передвижения). 3. перен. разг. Насильственно, принудительно отправлять куда-либо”), а в другому – те ж саме, що й українське – “продольное перемещение рельсов, вызываемое движением колес (ж.-д.)”. Отже, кажучи “угон автомобіля”, ми активуємо чужомовну свідомість, вживлюємо її собі. Сенс переданої інформації нібито не міняється (“яка разниця?”), але змінюються координати позиціонування фрагменту тексту як етномовного лінгвоментального продукту. Можна було б зрозуміти, якби не було свого слова, але ж це не так: автовикрадення, викрадення автомобіля (авто), автокрадіжка тощо. І, відповідно, ніякого “угонщика” у нашому словнику немає теж. Є автозлодій, автокрадій, викрадач автомобілів тощо. Аж цілий синонімічний ряд.

Немає в нашій мові і слова “запрос”, а слів запрошувати (запросити) є аж три. І вони – омоніми: перше має значення “1. Просити прибути куди-небудь, до когось з певною метою (на якесь торжество, зібрання і т. ін. // просити зайти, увійти куди-небудь. 2. перев. з інфін. Пропонувати кому-небудь зробити щось, взяти участь у чомусь”; друге – “почати просити; висловити прохання щодо чогось”; третє (розм.) те саме, що заправити 2. (“призначати за що-небудь (рідше за когось) якусь ціну, перев. більшу за звичайну”). Те, що росіяни позначають словами “запрашивать/запрос”, ми називаємо запитувати (“1. Звертатися до когось з питанням; питати // Викликати учня до дошки. 2. Звертатися до якої-небудь установи, організації з вимогою дати відомості або офіційне роз’яснення з приводу чогось”) і запит (“1. Вимога дати відомості чи офіційне роз’яснення. 2. тільки мн. Потреби в чому-небудь, що вимагають задоволення // Культурні, духовні тощо інтереси людей”. Але в Л. Таран із ТСН на всю Україну все одно звучить “терористи запросили тишу”. Це метафора 150-го рівня? Тишу запросили, і вона погодилася прийти/приїхати? А “поляну накрили”? Звісно ж, терористи зробили спробу домовитися з нашими військовиками про тишу (перемир’я). Тобто вони попросили тиші / про тишу, а запитують інформацію, роблять запит, також є депутатський запит.

Немає в нашій мові й слова “розгар” (у російській воно означає “о времени или состоянии полного развития чего-нибудь”). Зате є рОзпал (“стан найвищого напруження, найповніший вияв чого-небудь”): весілля в розпалі, навчання в розпалі.

Російське слово “ком” (ним росіяни позначають “уплотненный округлый кусок чего-н., мягкого, рыхлого (ком глины, земли, снега)”) помилково використовують у нашій мові (“сніговий ком”). Однак правильно це явище має назву снігова куля. Фразеологізм же “ком к горлу подступил” має звучати не “ком до горла підступив”, а клубок до горла підступив (підкотився). Так само “ком (комок) в горле [стоит, застрял]” нашою мовою – це клубок у горлі [стоїть, застряв, застряг]; а далі й: “свернуть (сжать) в комок (комком)” – жужмом зібрати; “свернуться, сжаться, съёжиться в комок, комком” – згорнутися клубком, звитися (скукобитися) в клубок.

Є в нашій мові ще одна куля – пробна (пробна куля – “про прийом, спосіб, за допомогою якого намагаються з’ясувати що-небудь”), а от ніякого “пробного шара” не було і, звісно ж, не може бути. Хіба, як виняток, – “пробна шара”))) Про “шару” Словник українського сленгу каже, що це “шанс, можливість”. Є й фразеологізми із цим словом: зірвати (взяти, зняти) шару – “отримати щось задарма”; на шару – “безкоштовно, даром”.

“Задовбав своїм приставанням до народу, – скажете ви. – Усе тобі не н(а)равицця: те не так і те. Нехай буде все як є. Нас устраює. Ми ж все рівно понімаєм”. Чи не скажете?

Та все одно моя відповідь буде така: правильне мовлення – це наш захист від втрати себе, зв’язку поколінь, національного обличчя. “Вибрати не можна тільки Батьківщину”. Між мовою та Батьківщиною я ставлю тверде “дорівнює”. Ми нашу мову (як і, безумовно, Батьківщину) маємо зберегти й передати дітям. Це банальні слова, але вони справедливі. Саме свою мову, а не спотворено-покалічений чиєюсь недолугістю й нехлюйством, а ще більше – байдужістю (“яка разниця?”) суржик. Тоді можна ще й зняти нашу вишиванку, а одягнути замість неї “рубаху”, борщ обізвати “щами” й напхати туди кислої капусти. І поміняти назву держави на “Республіка Трошкиіншаросія”, а титульною нацією стануть не українці, а “потєшниє хахли”. Бо ж “яка разниця?”…

Та ні. Є різниця. Зберігаючи й плекаючи своє, тільки так залишимось собою, а не перетворимося на “трошки інших росіян”. Чи нам це не треба?

До речі, російське “какая разница?” нашою мовою звучить як яка різниця?, [хіба] не все одно?, хіба не однаково?

Насамкінець хочеться навести слова литовського політика, одного з учасників громадсько-політичного руху “Саюдіс” який активно боровся за відновлення незалежності Литви наприкінці 80-х років минулого століття, першого міністра оборони Литви (1992-1993 рр.) Аудрюса Буткявічюса: “Хтось підхоплює й повторює штампи ворожої пропаганди, особливо, коли вона ґрунтується на вирваних з контексту “фактах”. Це відомий прийом інформаційної війни: ворожа пропаганда вимагає, щоб ми жили в їхньому контексті подій, в їхній логіці і самі себе оцінювали з їхніх позицій. … Моя єдина порада: гарячим залізом випалюйте ідеологічні штампи ворога, стежте за словами, які вживаєте, – чи не проникнув путінський пропагандист у вашу логіку, контекст, в оцінки того, що відбувається. Все інше прийде само собою”. Гадаю, не помилюся, коли скажу, що це все стосується й використання мови.