В. Васильченко. Мова: пригода – не нагода, або “По німецькому показу”

В. Васильченко. Мова: пригода – не нагода, або "По німецькому показу"

Сьогодні наше розслідування спробує розмежувати близькозвучні слова, які наші одноплемінники часто плутають, а в результаті виходять дурниці (про деякі такі випадки ми писали в блозі “Привіт від Косого, або Хто ж “посадить книжку“). Шкода, що читають наші матеріали здебільшого ті, хто таких помилок не роблять. Але сподіваємося, що вони розкажуть решті…

“Президент України Петро Порошенко заявив, що Росії Керченський міст знадобиться для відступу з Криму, а українцям він стане у нагоді для повідомлення з Кубанню”, – читаємо на одному із сайтів. Але спочатку – неліричний відступ. Такі випадки зневаги до читачів, продемонстровані в цьому фрагменті, я називаю “транслейт-журналістика”. Чому? Бо цей уривочок “перегнали» з російської через “Перекладач Google” і не доклали рук, щоб відредагувати. Кинули межи очі. Їжте. Споживайте “інформаційний продукт”. Жодного разу не смачний. Про яке “повідомлення з Кубанню” йде мова? Може, про “сообщение”? Це багатозначне російське слово має як мінімум два українських відповідники: “повідомлення” та “сполучення”. Але навіщо ж надриватися, щоб відредагувати та довести до шмиги (“як слід, до ладу, до речі”)? Піпл схаває…

А як вам такий “пасаж”: “Годину тому, Тисне Сакварелідзе заявив, що проти соратників провокатора Саакашвілі почалися масові репресії, зокрема затриманий Олександр Бурцев”, – повідомив радник. Депутат заявив, що Тисне збрехав”. Хто такий “Тисне”? Звідки ця маячня взялася? Звідти ж. Спробуйте перегнати через електронного перекладача речення “Об этом соратник бывшего главы Одесской ОГА Давит Сакварелидзе заявил в интервью каналу АТR” – і одержите такого ж самого “розумового духопела” (духопел – “удар кулаком; тумак”). Я перевіряв. Але від духопела ледве ухилився)))) То невже в цих недо(псевдо)журналістів бракує клепки хоча б перечитати те, що “дають в ефір”? І це, до речі, не залежить від того, звідки й куди переганяють (з якої мови та в яку). Порівняйте: “P.S. “Deest remedii locus, ubi, quae vitia fuerunt, mores fiunt” – нет места лекарствам там, где то, что считалось пороком, становится обычаем. Дальше будет”. Замість доречного тут “продолжение следует” використана калька з українського “далі буде”. І знову ніхто не перечитував. А якщо перечитали й не виправили, бо не знають?? Гадаю, тоді моя назва таких “писців” (писець – 1. іст. У давній Русі — переписувач і упорядник рукописних книг. 2. заст. Писар (у 2 знач. – тобто “працівник штабної армійської канцелярії”), наведена вище, цілком виправдана.

Один із моїй розумнющих товаришів (думаєте, чому я сам такий розумний? Бо дружу з розумнішими за мене) на своїй сторінці у ФБ щодо подібних недолугостей написав: “Мене одного бісить недоречний комп’ютерний переклад власних імен з української на російську і навпаки? Типу Михайло Драй-Хмара – “Михаил Драй-Туча”… Уперше ж почало сіпати щодо цього ще “за прокурора Побута” Тоді, на початку 2000-х, одразу в кількох матеріалах українське (!) прізвище “першого прокурора” ювт (Юлії Тимошенко – В. В.) – Обиход – “грамотні” писаки в перекладі з російськомовних текстів подавали як “Побут”. Ох і натерпівся, пам’ятаю, з тим “Побутом” – спочатку було смішно, а потім не дуже”.

Для таких речей давно придумали справедливу назву – “непрофффесіоналізм”. Три букви “ф” у ній – це не помилка. Нехай “проффесорові-тричі-незасудженому” у ростовах не сумно буде.

А зараз – невеличкий тест. От скажіть: скільки нормальна людина може витримати на спектаклі, де Гамлет крізь усмішку, кривляючись, підморгуючи залу, фальшиво виголошує: “Чи бути, чи не бути — ось питання. Що благородніше? Коритись долі І біль від гострих стріл її терпіти, А чи, зітнувшись в герці з морем лиха, Покласти край йому! Заснути, вмерти — І все. І знати: вічний сон врятує, Із серця вийме біль, позбавить плоті, А заразом страждань. Чи не жаданий Для нас такий кінець? Заснути, вмерти. І спати. Може й снити?” І це тоді, коли треба показати суголосні цим словам справжні емоції, що нуртують у пораненій душі неспокійного принца, усю ту мегагалактичну буремність? У білих тапочках я бачив такого Гамлета. Гамлета-Недо. Гамлета-Псевдо. До речі, саме так (“Чи бути, чи не бути — ось питання”) звучить у нашому художньому перекладі одвічне шекспірівське “To be, or not to be”, а не “Бути чи не бути, ось у чому питання»” (у ньому ми дуже легко впізнаємо “Быть или не быть, вот в чём вопрос…”). І навіть тут мавпуємо…

Але повернімося до нашого першого речення. Я не чув, чи справді сказав таке пан Порошенко, чи це “вільна інтертрепація” журналіста, але в жодному разі написана дурня. Чому? Усе дуже просто. Люди плутають “ситуацію” з “про…”. Далі, гадаю, ви знаєте. Так ось: нагода – це “зручні для здійснення чого-небудь обставини, підхожий для чого-небудь момент”. Це слово входить у сталі сполуки: з нагоди (“у зв’язку з певними обставинами”), при нагоді (“за зручних обставин”), трапилася нагода (“виникла зручна, сприятлива ситуація”). Але є в нас ще й пригода – “те, що трапилось (часто непередбачене, несподіване); подія, випадок; небажана, неприємна або небезпечна для когось подія”. А тепер подивимося на фразеологізм бути (бувати, ставати, стати) у [великій] пригоді. Він має кілька значень: “а) приходити на допомогу в скрутну хвилину; б) взагалі допомагати кому-небудь; в) бути потрібним”. Далі – зазирнімо в українську народну казку “Іван-Вітер”: “Дивиться, летить шуліка. Іван-Вітер хотів його забити, але він каже: – Не стріляй в мене, я тобі колись у пригоді стану“. Ось так казка нас вчить ще й правильного мовлення. Що хотів сказати шуліка? “Я допоможу, коли тобі буде потрібно, підставлю плече в скрутну хвилину”. От і в нашому реченні мало б бути написане “…українцям він стане в пригоді для сполучення з Кубанню”.

І, на жаль, випадків плутанини близькозвучних слів ще багато. Загугліть хоча б “економічний автомобіль” – і вам на блюдечку з блакитною облямівкою піднесуть: “поради щодо економічного водіння автомобіля”, “недорогі та економічні автомобілі на всі випадки життя” та ще мільйон подібних невдалостей-незугарностей. У чому незугарність? У тому, що економічний – це “прикметник до економіка” (економіка – “наука про господарство, а саме – про організацію та управління виробництвом, ефективне використання ресурсів, збут і споживання товарів”). Тоді виходить, що будь який товар – економічний. Бо ним займається-опікується економіка. Навіщо ж тоді виділяти автомобілі? Чи може хотіли сказати… “економний”? Економний – “1. Який бережливо, ощадливо витрачає що-небудь // Точно розрахований // Стриманий у виявленні чого-небудь. 2. Який сприяє економії, здійснює її”. Цей прикметник утворено від іменника економія (“бережливість, ощадливість при витрачанні чого-небудь”). Отже, автомобілі недорогі й допомагають економити, тому вони – економні. Чому ж у наших “недо-псевдо” все не так? Відповідь надзвичайно проста: бо десь у світі є: “экономический” (“относящийся к экономике, хозяйственный”) і “экономичный” (“дающий возможность что-либо сэкономить, выгодный”). Тому не можу втриматися, щоб не процитувати:

І всі мови
Слав’янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люде.

Даруйте, що цитата завелика, але… Погодьтеся, що справедлива.

І насамкінець (раптом що): облямівка – це “1. Вишивка або смужка тканини, хутра і т. ін. на краях одягу, взуття і т. ін. для оздоблення; лямівка, оторочка. 2. перен. Те, що смугою оточує що-небудь”. І не яка вона вам не “кайомочка”!

Ех, якби ж ми “вчились так, як треба”…