Спочатку хотів назвати цей матеріал “Миймо підлогу в кімнатах”, але потім на допомогу стрімко кинувся наш чудовий шоу-бізнес – і я не встояв…

Сьогодні наше розслідування прагне розібратися, що ж не так буває в наших мовців із використанням, здавалося б, ну зовсім простого – іменникових форм числа.

Тож… “По-вчьоному” число – це “граматична категорія, властива деяким частинам мови, що ґрунтується на відношенні кількості (виражає одиничність, подвійність чи множинність предметів)”.

Про форму числа ми знаємо зі школи, їх дві: однина (“вживається тоді, коли йдеться про один предмет”) та множина (“вживається тоді, коли йдеться про два предмети або більше”). Колись була ще й третя – двоїна (“граматична категорія числа, вживана для позначення двох осіб або парних предметів. Двоїна була відома ще в індоєвропейській прамові, від якої успадкована спільнослов’янською, а від неї – усіма слов’янськими мовами; тепер зберігається лише в деяких діалектах. Двоїна мала свої відмінкові форми, відмінні від форм однини та множини” (М. Жовтобрюх).

Колишні форми двоїни очі, плечі, вуса нині ми сприймаємо як множину. У діалектах і досі є форми на кшталт дві відрі, дві нозі. Так само і в реченні “І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п’ятеро хліба й дві рибі, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби і дав учням, а учні народові” (Мт. 14:19) виділений числівник з іменником демонструють форму двоїни.

Але далі – не про двоїну. Кілька разів “пощастило” почути фразу “помити підлоги” (підлога – це “дощане, паркетне і т. ін. покриття у приміщенні, по якому ходять”). Думаю, а чому не “підлогу”? Граматично правильно тут саме так (знахідний відмінок – “кого? що?”, а не родовий – “кого? чого?”). Але на другий погляд усе стає зрозумілим: читай “помити підлоги”, а розумій “помыть полы». Найцікавіше, що за нормами форми множини це слово не має. До речі, підлогу взагалі ще можуть називати долівкою (“утрамбована, вирівняна та помазана глиною земля в приміщенні”).

“Справа не в самих ластовиннях”, – знов хтось пише чи каже з помилкою. Слово ластовиння (“руді пігментні цяточки на шкірі, які зʼявляються у деяких людей переважно навесні”) теж не має форми множини. (Ви ж зрозуміли: автор думав, що коли в російській “веснушках”, то і в нашій “у ластовиннях”). Але ж – у нас своя мова, у якій свої правила. Отже, правильно ця фраза мала б звучати “річ не в самому ластовинні”.

Так само і в реченні на сайті ДКВСУ “В Сумській виправній колонії (№116) Північно-Східного міжрегіонального управління виготовляються захисні огородження” прикметник “захисні” мусив би стояти у формі однини, бо іменник огородження за нормами теж не має множини. І, до речі, на початку цього речення мав би вживатися прийменник “у”.

Наведені приклади – використання “не того” закінчення для певної форми – одна з поширених граматичних помилок (про граматику й граматичні норми ми говорили у блогах Із чого складається нацмова та Не заблукати в трьох соснах). Гадаю, навряд чи хто (якщо він не іноземець – представник іншого мовного середовища) говоритиме й писатиме зелена травою чи учні працює. А от заспівати “А там олені, олені не бриті і не голені Дивні створіння в них з мозгів стирчать коріння” може й українець. Я розумію, що слова до пісні – це специфічна текстова територія, де на мовні норми увагу мало хто звертає. Я розумію, що stylus vulgaris – це влучання в десятку для популярності (Тарапунька-Сердючка яскравий доказ). Але невже якщо замінити “…в них з мізків стирчить коріння” (тобто подати і нормативні слова, і зробити нормативне граматичне узгодження), люди менше любитимуть виконавців і в них буде менше корпоративів? Як кажуть у народі, “наукою це не доведено”.

Зі школи відомо, що серед іменників є такі, що вживаються лише в однині. Їх науковці називають singularia tantum. До них належать:

1) назви речовин (означають матеріал, речовину, хімічні елементи тощо): залізо, віск, кров, молоко, чорнило, золото, сталь, молоко, чай, кисень, водень, вуглець, бензин, електрика. Однак: позначаючи різні сорти певної речовини, деякі іменники такого типу можуть уживатися і в множині (технічні масла, чаї першого сорту, мінеральні води, клеї). Погляньмо: у рекламному слогані “Чаї, що зігрівають” множина чаї – це різні марки чаю. Бачимо, що граматична система теж реагує на зміни в довколишній дійсності, хоч, зрозуміло, не так активно, як лексична, – безумовний лідер у цьому процесі. Коли раніше марок чаю або клею було зовсім мало, потреби в множинній формі не було. Та з часом ситуація змінилася. Нині ринок насичений усілякими чаями, клеями, сумішами тощо. І свідомість мовців побачила вже іншу картину. І відреагувала в такий спосіб;

2) збірні назви (сукупність однорідних осіб або предметів, що мисляться як одне ціле): студентство, молодь, дітвора, рідня, морква, бурячиння, листя, проміння, каміння, волосся, професура, рідня, піхота, селянство, молодь, коріння, гілля. Однак: не належать до збірних іменники: група, загін, рота, команда, ансамбль, народ, хор (незважаючи на те, що й позначають певну сукупність). Вони називають предмети, які можна порахувати, тому мають як форму однини, так і форму множини: два загони, три групи, чотири роти, п’ять команд тощо;

3) назви дій, якостей, почуттів: молотьба, хода, бджільництво, байдужість, поспішність, гнів, дружба, сміливість, бадьорість, краса, висота, глибина, спокій, радість, патріотизм, біганина, нудьга, гордість, боротьба, щастя, далечінь, розвиток, любов, гнів, мудрість. Однак: набуваючи значення конкретності, деякі іменники цієї групи можуть мати також і множинні форми (висоти науки, глибини моря, красоти природи);

4) власні назви: Одеса, Донбас, Тарас Шевченко, Чумацький Шлях Ольга, Степан, Іванченко, Луцьк, Куренівка. Однак: у деяких випадках власні іменники можуть мати і форму множини (сім’я Сосніних, справа Артамонових, брати Клички).

Водночас є в нашій мові іменники, що вживаються тільки в множині. Їхня наукова назва – pluralia tantum. Сюди належать: 1) назви будівель, їхніх частин, споруд: сіни, ворота, сходи, двері; 2) назви предметів упряжі, засобів пересування: шори, наритники, сани, бігуни; 3) назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку: граблі, вила, ваги, триноги, ночви, носилки; 4) назви парних предметів і парних частин тіла: окуляри, ножиці, кліщі, терези, тиски, лапки, в’язи, груди; 5) назви музичних інструментів: цимбали, маракаси; 6) назви одягу і взуття: штани, труси, бриджі, бутси, панталони; 7) назви маси, речовини, матеріалу, харчі: хімікалії, парфуми, помиї, дрова, вершки, дріжджі, прянощі, консерви, макарони; 8) назви залишків речовини чи матеріалу: висівки, вичіски, недоїдки; 9) назви відрізків часу, свят, традиційно-побутових обрядів та дій, що повторюються: сутінки, будні, канікули, іменини, роковини, заручини, зажинки, обжинки, переговори, перегони; 10) назви сукупності предметів зі значенням збірності: надра, гроші, фінанси, джунглі, хащі, люди; 11) назви ігор: шахи, городки, жмурки; 12) назви дій і процесів: посиденьки, витребеньки, відвідини, дебати, хвастощі, пустощі; 13) назви на позначення почуттів, емоцій, станів: радощі, молодощі, гордощі, жалощі, веселощі, труднощі, ревнощі, скупощі, мудрощі, ластощі; 14) власні географічні назви: Альпи, Атени (Афіни), Суми, Черкаси, Карпати, Дарданелли, Чернівці.

Число невідмінюваних іменників виражається через контекст: В одному купе їхали студенти // З усіх купе виходили пасажири.

Насамкінець хотілося б зазначити ще про одне. Слово “чорнило” належить до назв речовин (як залізо, віск, кров, молоко тощо). Тобто – за правилами форми множини в нього не має бути. Про це читаємо на сайті з красномовною назвою “Уроки державної мови”: “Чи буває іменник чорнило в множині? Ні, не буває. То люди, які не знають добре української мови, накинули йому таку властивість: Ще не висохли чорнила, Лист написаний синіми чорнилами. Правильні варіанти такі: Ще не висохло чорнило, Листа написано синім чорнилом”. Водночас на сайті “Український лінгвістичний портал” знаходимо:

відмінок однина множина
називний чорни́ло чорни́ла
родовий чорни́ла чорни́л
давальний чорни́лу чорни́лам
знахідний чорни́ло чорни́ла
орудний чорни́лом чорни́лами
місцевий на/у чорни́лі на/у чорни́лах
кличний чорни́ло* чорни́ла*

Я підтримую варіант із одниною. Але опоненти зможуть аргументовано заперечити, озброївшись наведеною табличкою. Тому в цій суперечці переможця не буде. Нічия… Але: наш матеріал опубліковано не для суперечок або перемог, а щоб ми писали й говорили правильно (тобто – дотримуючись норм). І щоб не руйнували мову, а навпаки – берегли її та розвивали.