В. Мараєв. Бородінська битва / bataille de la Moskova: хто переміг?

В. Мараєв. Бородінська битва / bataille de la Moskova: хто переміг? Фото: "Заграва Замоскворіччя" (із серії картин Василя Верещагіна "Наполеон І в Росії")

7 вересня – 205-та річниця Бородінської битви між росіянами і французами. Вона стала кульмінацією наполеонівського походу на Російську імперію 1812 року та одним із ключових епізодів Наполеонівських війн загалом.

Серед усіх битв Наполеона, Бородінська баталія за масштабами поступається хіба що “битві народів” під Лейпцигом (1813 рік). Але донині вона вважається однією з найбільш кровопролитних одноденних битв в історії людства. І сталося це ще в епоху, коли ніхто й гадки не мав про такі ефективні засоби знищення одне одного, як зброя масового ураження, танки, бойові літаки, кулемети, міномети, гранатомети, а вогнепальна зброя була майже виключно однозарядною і могла вести прицільний вогонь на відносно невеликі відстані.

У масовій свідомості сучасних росіян Бородінська битва є не просто славетною сторінкою їхньої історії чи переломним моментом війни з Наполеоном. Вона підноситься до рівня цивілізаційної перемоги Росії над Західною Європою. День Бородінської битви відзначають на найвищому державному рівні, як один із “днів військової слави Росії”. Та чи насправді росіяни перемогли французів під Бородіно?

До створення міфу про Бородінську перемогу суттєво доклав руку Михайло Лермонтов зі своєю поезією “Бородіно” (1837 рік). Ще не так давно її завчали напам’ять ледве не в усіх школах України – яскравий приклад нав’язування загальноросійських імперських смислів і цінностей. Є в російського поета рядки, де свідомо перекручено історичну дійсність:

Вот смерклось. Были все готовы
Заутра бой затеять новый
И до конца стоять…
Вот затрещали барабаны –
И отступили басурманы.
Тогда считать мы стали раны,
Товарищей считать.

Перекручення полягає у тому, що наступного дня після битви відступила не французька армія, а таки російська. Впадає в око і слово “басурмани”, яким тоді називали людей нехристиянської (переважно – мусульманської) віри. Але ж насправді абсолютна більшість учасників Бородінської битви з обох боків були християнами – православними, католиками, протестантами. Ба більше: у російській армії, наприклад, служила величезна кількість офіцерів німецького походження, які були протестантами-лютеранами. І під командуванням Наполеона служили тисячі таких самих німців-лютеран. Були в російській армії навіть французи-католики з числа емігрантів, які тепер билися проти своїх співвітчизників і одновірців. Однак Лермонтов вживає слово “басурмани” з конкретною метою. Це слово довершує формування образу ворога, в уяві читача ставить наполеонівське військо на один щабель зі, скажімо, османськими башибузуками, відомими своєю жорстокістю.

Не можна оминути увагою і лермонтівське: “Когда б на то не Божья воля, не отдали б Москвы!”. Насправді, віддати Москву противнику було свідомим рішенням російського головнокомандувача Михайла Кутузова, яке він прийняв на нараді у Філях через шість днів після Бородінської битви, виходячи з реальної обстановки і діючи всупереч бажанням царя Олександра І.

Відповідно до поширеної в ті часи воєнної стратегії, переможець війни визначався за результатами генеральної битви між основними силами противників. Поступаючись чисельно і якісно армії Наполеона, росіяни два з половиною місяці з боями відступали вглиб своєї території, аж поки Олександр І не призначив головнокомандувачем Кутузова. Той мав дати генеральну битву і зупинити просування ворога на Москву.

Кутузов вирішив дати бій на укріплених позиціях поблизу села Бородіно, що за 125 км на захід від Москви. В результаті шалених 12-годинних атак, французам не вдалося вибити противника з більшості позицій. Обидві сторони зазнали величезних втрат, дискусії щодо яких тривають досі. У таборі Наполеона заявили, що втратили 10 тисяч вояків, а росіяни – до 50 тисяч. У Кутузова свої втрати оцінили у 25 тисяч, а французів – від 40 до 60 тисяч.

Та схоже, що втрати росіян все-таки були більшими (і це при тому, що вони переважно оборонялися, а не атакували!). Бо ж Кутузов усвідомив неспроможність продовжувати битву наступного дня. До всього, у Наполеона залишалися не залучені резерви, зокрема елітна імператорська гвардія. Тому росіяни відступили. Поле бою залишилося за французами, і саме вони святкували перемогу. Разом із подальшим зайняттям Москви це створило ситуацію, в якій майже ніхто з сучасників не ставив під сумнів перемогу Наполеона.

“Наполеон у зимовому вбранні” (з серії картин Василя Верещагіна “Наполеон І в Росії”)

Царська Росія опинилася на межі тяжкої політичної кризи, а правлячу верхівку охопив розпач. Велика княжна Катерина Павлівна з безжальністю повідомляла у листі до свого брата Олександра І: “Взятие Москвы вызвало крайнее раздражение умов; недовольство достигло самой высокой степени, и Вашу особу далеко не щадят… Вас громко обвиняют в несчастии Вашей империи, в разорении – всеобщем и частных лиц, наконец, в потере чести страны и Вашей собственной чести… Все объединились в том, чтобы Вас хулить… Я Вам предоставляю возможность самому судить о положении вещей в стране, где презирают вождя”. А ось історик Євген Тарле так змальовував настрої населення імперської столиці: “Гробовым молчанием народной толпы был встречен бледный, как смерть, Александр, когда он подъехал к Казанскому собору сейчас же после получения в Петербурге известий о бородинских потерях и о вступлении французского императора в Москву”. Відчувши, як під ним захитався трон, цар намагався всю провину за поразку покласти на Кутузова.

Однак бувають в історії випадки, коли одна зі сторін програє генеральну битву, але виграє війну. Російсько-французька війна 1812 року – саме з таких. Перемігши російську армію під Бородіно, Наполеон не зумів довести справу до військової і політичної перемоги над Російською імперією. Далі було понад місячне “сидіння” французів у Москві (до речі, останній наразі випадок іноземної окупації цього міста), марне очікування мирних переговорів, розграбування Москви, страшенна пожежа, щодо призвідників якої донині точаться суперечки, поступова деградація наполеонівської армії, відступ старою Смоленською дорогою, морози, дошкульні напади партизанів, ар’єргардні бої та остаточний крах походу…

P. S. Цікаво зіставити, як у різних мовних розділах Вікіпедії визначають підсумок Бородінської битви. Французька: “Не вирішальна перемога французів (піррова перемога)”. Англійська: “Тактична перемога французів”. Німецька:”Піррова перемога французів”. Іспанська: “Тактична перемога французів”. Італійська:”Не вирішальна перемога французів”. Польська: “Тактична перемога французів, стратегічний відступ росіян”. Білоруська: “Перемога французького війська”. Українська:”Відступ російського війська” І лише в російській читаємо:”Невизначений (жодна зі сторін не домоглася вирішальної перемоги)”.