Сьогодні наше розслідування придивиться до слів, правильне використання закінчень у яких часто стає для наших одноплемінників непрохідним квестом.

Не знаю, як кому, але мені ріже слух “поїхати до-Парижу-до-Мадриду” / “піднести до-роту-до-носу”. Стає шкода тих людей. Не чують вони, як це какофінічно (какофо́нія – “немилозвучне сполучення звуків, що болісно вражає слух (у музиці, віршах)”). Зрозуміло, що, кажучи це, вони виконують “механіку”. У рекламі – так їм написав сценарист (хоч і самі могли б запростестувати – якби знали, як правильно). Журналісти – тут окрема історія. Ті, хто мав би вчити націю з екрана-динаміка-сайту-газети, сам помиляється. А ще – учителі та інша начебто вчена братія. Нібито й читають книжки, але, очевидно, не ті. Бо знову “до-Цюріху-до-Відню”. З тим, що закінчення (тут побуду науковцем, а ви – трошки учнями) іменників II відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини (кого? чого?), – це “сумний сум” і “печальна печаль”, я абсолютно згоден (де там те / чи / треба вживати – чорт ногу звихне (“важко, неможливо розібратися в чому-небудь”). Правил і справді дуже багато. І, можливо, значно краще було б їх спростити. Але: вони є і вони такі. І ми маємо їх виконувати. Ясно, що вивчити весь правопис неможливо. Та й не потрібно. Однак можна зрозуміти, так би мовити, “генеральну стратегію” цих правил.

Закінчення таких іменників залежить від загального характеру їхніх значень. Головна відмінність, яка визначає тип закінчення, пролягає демаркаційною лінією “назви чітко // назви нечітко окреслених понять”. Подивимося, що це. До назв чітко окреслених об՚єктів (вони піддаються лічбі) належать назви: а) істот (син, кінь, голуб); б) охоплюваних зором речей (ключ, трактор, дуб, пагорб); в) частин тіла (палець, лоб); г) днів тижня та місяців (понеділок, жовтень); ґ) населених пунктів (Конотоп, Кременчук, Нью-Йорк); д) мір (метр, кілограм); е) наукових понять (терміни): атом, суфікс. До другої групи – назви нечітко окреслених об՚єктів (вони не охоплюються зором) входять: а) назви, які не мають певних меж (космос, шлях, ліс, Буг); б) назви великих споруд (завод, стадіон); в) територій (Крим, Казахстан); г) збірні (горох, пісок); ґ) речовин (граніт, кисень); д) явищ (грім, вітер); е) дій (біг, розгляд); є) станів (сон, гнів); ж) абстрактних понять (прогрес, мир) тощо.

Погляньмо на таблицю:

-а (-я) -у (-ю)
Назви чітко окреслених об՚єктів: учень – учня, лікар – лікаря, Мороз (прізвище) – Мороза, Вітер (персонаж казки) – Вітра, комар – комара, горобець – горобця, слон – слона, кит – кита, листок – листка, палець – пальця, ясен – ясена, четвер -– четверга, жовтень – жовтня, метр – метра, ампер – ампера, електрон – електрона, катет – катета, відмінок – відмінка. Назви нечітко окреслених об՚єктів: мороз – морозу (природне явище), вітер – вітру (природне явище),, степ – степу, пісок – піску, ячмінь – ячменю, барвінок – барвінку, грім – грому, сон – сну, ідеал – ідеалу, прогрес – прогресу, спорт – спорту, Сибір – Сибіру, Байкал – Байкалу.
Хоча відхилення від цього правила й хитання теж є: міст – моста і мосту, двір – двора і двору, стіл – стола і столу; вечір – вечора, овес – вівса (хоч ячмінь – ячменю), хліб – хліба тощо.
Назви населених пунктів (у давнину населені пункти були чітко обмежовані захисними валами, ровами, частоколами): Київ – Києва, Херсон – Херсона, Тернопіль – Тернополя, Конотоп – Конотопа, Лондон – Лондона, Париж – Парижа. Назви територій: Крим – Криму, Поділ – Подолу, Китай – Китаю.
Виняток становлять складені назви населених пунктів, у яких друга частина співзвучна з загальною назвою, що має закінчення -у: Красний Лиман (із 2016 р. місто Лиман) – Красного Лиману (але Лимана), Часів Яр – Часового Яру, Кам’яний Брід – Кам’яного Броду.
У назвах річок під наголосом виступає закінчення -а: Дніпро – Дніпра́, Ірпінь – Ірпеня́, Остер – Остра́. У назвах річок не під наголосом виступає закінчення -у: Дон – До́ну, Буг – Бу́гу, Інгул – Інгу́лу.

Є іменники, значення яких залежить від закінчення, а закінчення – від значення: листопад: листопад-а (місяць) / листопад-у (опадання листя); лист: лист-а (шматок матеріалу, писаний текст) / лист-у (збірне поняття); камінь: камен-я (шматок породи) / камен-ю (матеріал); алмаз: алмаз-а (коштовний камінь) / алмаз-у (мінерал); Алжир: Алжир-а (місто) / Алжир-у (країна); акт: акт-а (документа) / акт-у (дія); апарат: апарат-а (прилад) / апарат-у (установа); інструмент: інструмент-а (одиничне) / інструмент-у (збірне); елемент: елемент-а (хімічний елемент, прилад) / елемент-у (складник чогось); центр: центр-а (в математиці, фізиці) / центр-у (в інших значеннях) тощо.

Це ж саме можна сказати і про слово телефон. Словники його фіксують із закінченням -у. Однак слід зауважити, що його варто використовувати тоді, коли йдеться про “вид зв՚язку, що дає змогу передавати та приймати мовлення на великій відстані” та “номер телефону”. Адже “назви процесів, станів, властивостей, ознак, загальних і абстрактних понять в родовому відмінку однини приймають закінчення “-у” або “-ю”: “Які кроки потрібно зробити, щоб перекинути гроші з телефону на телефон для Lifecell, Vodafone i Київстар”; “MNP – це послуга, яка дозволяє зберегти свій номер телефону (всі цифри, включаючи код оператора) при зміні оператора”. Якщо ж про телефон говорять як про пристрій, правильно в родовому відмінку вживати це слово із закінченням -а: “Дякуємо вам за купівлю мобільного телефона”; “Можливо, використовується зарядний пристрій, не призначений для цього телефона”.

Науковці й далі працюють над упорядкування теми, яку ми розглядаємо. Так, професорка Катерина Городенська підготувала цікаву розвідку про використання аналізованих закінчень у слові кубок. “У спорті, – зазначає пані Катерина, – Кубок (Суперкубок) – це приз (ваза з коштовного матеріалу) і самі змагання, ігри, у яких його виборюють, напр.: Мюнхенська “Баварія”, з якою динамівці Києва проведуть дві зустрічі за Суперкубок, є одним з найвідоміших і найсильніших футбольних клубів європейського континенту; Президента УЄФА турбує, що останнім часом для футболістів престижніше виграти клубну Лігу чемпіонів, ніж Кубок світу, який здавна вважався вершиною успіху; А Левенець… нагадував тренера футбольної команди, яка програла суперкубок (П. Загребельний). Тлумачні та орфографічні словники української мови чомусь не розмежовують цих двох значень слів Кубок, Суперкубок і в родовому відмінку однини подають для них закінчення -а. Воно стало єдиним у спортивному вжитку, напр.: Якщо для повернення значення Кубка світу треба буде пожертвувати Лігою чемпіонів, ми це зробимо; Не на користь Кубка світу й активна натуралізація гравців та надмірна комерціалізація футболу. Проте це суперечить правилові чинного “Українського правопису”, згідно з яким іменники, що означають “змагання, ігри”, в згаданому відмінку мають закінченням -у (§ 48, п. 2 и). Отже, слова Кубок, Суперкубок зі значенням “приз” у родовому відмінку однини потрібно вживати із закінченням -а (Футболісти не вибороли Кубка (Суперкубка), а зі значенням “спортивні змагання, ігри” – із закінченням -у (1/8 фіналу Кубку світу з футболу)”.

Насамкінець трохи заспокійливого: якщо ви все одно не зрозуміли, коли ж писати те чи те закінчення, рекомендуємо скористатися розробкою Н. Лозової та В. Фридрак “ДЗВОНА чи ДЗВОНУ? або -а (-я) чи -у (-ю) в родовому відмінку. Словник-довідник” (Київ: “Наукова думка”, – 2015. – 128 с.). У його анотації сказано: “Словник покликаний зорієнтувати користувача в правильному виборі закінчень родового відмінка однини іменників чоловічого роду на приголосний, що є одним із гострих питань сучасного українського правопису, і запропонувати стислі узагальнені рекомендації щодо вживання закінчень родового відмінка загальних та власних назв”.

Так що вихід завжди є. І ми його завжди знайдемо. Ми ж можемо все.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram