Він відомий в Італії, там вшановують його пам’ять. Цей чоловік, фактично перезаснував жанр італійського детективу 60-х років минулого століття, ставши визнаним класиком. Він народився в Києві у 1911 році, і звався тоді Володимиром Щербаненком, але всі знають його під ім’ям Джорджо – Giorgio Scerbanenco. Подвійне ім’я обумовлене подвійним походженням: батько – українець, мати – італійка.

Буремні події столітньої давнини назавжди забрали в нього батька, а матері вдалося повернутися на батьківщину, до Італії, де він виріс і жив усе життя. Коли мати померла, хлопець ще не закінчив школу. Всі його знання – від потягу до самоосвіти. Здобути університетський диплом йому так і не вдалося, а втім, коли це відсутність диплому означала відсутність літературного хисту? Він працював багато – від вантажника та рекламного агента він дійшов до працівника друкарні, коректора. А в 1940-му Щербаненко надрукував перший роман. Вихована життям працьовитість лишилася, і письменник проводив за друкарською машинкою по 8-10 годин щодня, у підсумку написавши 60 романів, сотні оповідань, десятки сценаріїв, безліч статей. Крім детективів, Джорджо Щербаненко писав і любовні романи з продовженням для дамських журналів. Можливо, цей досвід і допоміг йому створювати яскраві, небанальні жіночі образи й у детективах.

Кажуть, детектив – це легкий жанр. Те, що книга легко читається зовсім не означає, що вона легко пишеться. Написати детектив нескладно – звісно, це правда. Та створити цікавий, нешаблонний детектив, який читатимуть і радитимуть почитати друзям, який перечитуватимуть навіть знаючи, хто вбивця, стати взірцем для інших письменників, класиком жанру – не так просто та вдається небагатьом.

Довгий час в Італії нав’язливо ширилося переконання, що тамтешнім письменникам не під силу створити детектив, дія якого відбувається в Італії, а героями є італійці. Перші романи Джорджо Щербаненка були наслідуванням заокеанських майстрів детективу, і навіть дія в них відбувалася в США.

Але час бере своє – про американських злочинців і копів італійський читач міг прочитати й у перекладних книжках. Реалії Італії 1950-60-х, давали літературі й кінематографу цікавий, насичений, а головне – свій достовірний матеріал для вітчизняного детективу. Прибульцеві з Києва опанувати цей матеріал вдалося; і вдалося, можливо, завдяки цьому погляду людини “трошки збоку”.

Він жив у Мілані і писав переважно про Мілан, про те, як змінювалося життя в цьому місті після Муссоліні та після війни. Однак в автобіографічному есеї Щербаненко зізнався, що ніколи не почувався своїм в Італії – країні, що вважається ідеальною за кліматом, славиться чудовими природними ландшафтами й взірцевими здобутками своєї тисячолітньої культури. На всіх фотопортретах у його очах смуток. Певно, це була туга за Україною. В Україну Джорджо повертався тільки один раз, у дитинстві, з матір’ю – на пошуки батька.

Читайте також: Шпигунська історія з українським присмаком

1955 року італійський видавець Мондадорі започаткував випуск масовими тиражами дешевої передплатної серії кримінальних романів. Книги Щербаненко продавалися мільйонними накладами, а справжній феноменальний успіх чекав на письменника в наступному десятилітті, коли на сторінках його творів з’явився новий герой – детектив Дука Ламберті. Три романи з цим персонажем були екранізовані й мали великий успіх. На жаль, книг про Ламберті він встиг написати тільки чотири. На самому підйомі слави Джорджо Щербаненко помер. Це сталося 27 жовтня 1969 року, рівно півстоліття тому.

З шістдесяти романів письменника українською перекладено лише чотири: “Тенета зради”, “Шість днів на роздуми”, “Приватна Венера”, “Міланці вбивають по суботах”. Із них три (і ще добірка оповідань) – надруковані в журналі “Всесвіт”. До виходу повного зібрання у рідному місті письменника, на жаль, не дійшло. Але надія є: цього року одна з його книг виходить у харківському “Фоліо”. Сподіваємося на продовження.

Щороку, починаючи з 1993-го, кращий твір детективного або кримінального жанр, написаний італійською мовою, отримує премію імені Джорджо Щербаненко. Переможця визначає журі, яке очолює дочка письменника Чечілія Щербаненко, а урочиста церемонія вручення відбувається на фестивалі детективного кіна в місті Курмайор на півночі Італії.

Доля закинула його до іншої країни, він писав мовою цієї країни, і лишився одним із тих українців, які здобули славу не на Батьківщині. Ми маємо пишатися Володимиром Щербаненком, і ще багатьма нашими земляками, але необхідно подбати й про те, щоб українцям не доводилося шукати визнання таланту по інших країнах. Пишатися своїми талановитими людьми, які творять на своїй землі – варто насамперед.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram