101 рік тому, 11 листопада 1918 року, закінчилася Перша світова війна, одна з найлютіших воєн у світовій історії. Це була перша бійня, коли кількість убитих воєнних жертв на планеті Земля перевищила 10 мільйонів, а з урахуванням поранених та зниклих безвісти сягнула 40 мільйонів людських життів. Перемогу здобули 28 держав у складі Антанти. Польща, як Королівство Польське, входила до числа 15 держав Четвертого Союзу. Однак саме 11 листопада польська нація символічно обрала як власний День незалежності, 101 річницю якого святкують поляки нині.

Усе просто. У світовій бійні поляки, як і українці, змушені були втрутитися зовсім не з власної ініціативи. Саме 11 листопада 1918-го голова держави, маршал Юзеф Пілсудський сформував перший демократичний уряд Польщі. Відтак поляки нарешті отримали власну демократичну державу у новочассі.

Юзеф Клеменс Пілсудський, поляк, що народився в передмісті литовського Вільнюса, став людиною, яка об’єднала поляків на багато років уперед у їхньому національному поступі. Без перебільшення можна сказати, що сучасна демократична Польща, справжній друг України в її європейських ініціативах, держава, нетолерантна до будь-яких виявів зовнішньополітичних агресії та шовінізму є багато в чому плодом діяльності першого з керівників Польської держави у 1918-1922 роках. Саме за Пілсудського біля Варшави була розгромлена червона орда, потім канонізована в совіцькій літературі як Конармія Будьоного. Поляки перемогли у польсько-російській війні 1920 року, що поставило масну крапку на підписі під словосполученням “польська незалежність”. Після цієї поразки, як один із недолугих керманичів військової операції, ледь не був розстріляний Львом Троцьким Йосип Сталін. Хтозна, якою б ми мали світову історію, піди вона шляхами саме такої колізії.

Юзеф Пілсудський є одним із небагатьох поляків тогочасся, хто підтримував і вітав створення Української держави на східному кордоні своєї власної держави. І хоча як керівник рідної Польщі Пілсудський зрадив власну “українську ідею”, підписавши 1921 року Ризький мир із більшовиками, все ж Юзеф Клеменс був насправді одним із перших, хто, попри властивий полякам патріотизм, вірив в Україну. Він надав їй допомогу. У тогочасній історії залишилися і світлі українсько-польські сторінки. Так, у квітні 1919 року Пілсудський перекинув на український фронт армію генерала Юзефа Галлера, яка призначалась Антантою виключно для ведення воєнних дій проти більшовиків. Перед загрозою широкомасштабної війни з радянською Росією, Пілсудський з метою сформування спільного антибільшовицького фронту підтримував Симона Петлюру.

Польща першою прийняла на своїх теренах і бої Другої світової. Коли пригадували цьогорічну 80-ту річницю початку Другої світової війни, згадувалися і прізвища перших героїв-українців у складі Польської армії. Так, Орденом “Віртуті Мілітарі” відзначено капрала К. Касянчука (посмертно) та каноніра К. Бенюка з Другого дивізіону кінної артилерії Волинської кавалерійської бригади. У 7-му кінно-стрілецькому полку Хрестом Хоробрих вшановано старшого стрільця В. Маланюка (поранений 19 вересня поблизу Варшави) та стрільця В. Мотлюка зі взводу протитанкових гармат (загинув 14 вересня в бою над річкою Бзура). “Віртуті Мілітарі” за успішну операцію прикриття відступу польських військ поблизу Замостя отримав щойно призначений замість тяжко пораненого командиром П. Шандрук. За оборону Варшави Хрестом Хоробрих нагороджений майор М. Пікульський із 8-го телеграфного батальйону. За бої у районі міста Кутно “Віртуті Мілітарі” отримав комбат 67-го піхотного полку та батальйону тероборони “Бродниця” українець Я. Гальчевський. У Бресті заарештований та страчений старшина армії УНР, контрактний офіцер Війська Польського ротмістр М. Єфремів. У Катині серед інших розстріляно головного православного капелана Війська-Польського підполковника С. Федоронька, греко-католицького капелана М. Ільківа, поручика М. Руденка, підпоручиків В. Власенка та Р. Максименка. Під час бойових дій за незалежність Польщі 1939-го було вбито приблизно 7 800 осіб та вдвічі більше поранено.

Перерахувати всіх польських героїв українського походження за всі 226 років існування Речі Посполитої (1569-1795) просто неможливо. Можна пригадати три спільні московські війни ХVІІ сторіччя. Чи дві Хотинські битви в ході польсько-турецької війни, 1621-го та 11 листопада 1873 року (перша з них посіяла сумнів у воєнній гегемонії Оттоманської порти, друга стала початком кінця для потужної Османської імперії). Ясно одне: українці разом із поляками за останні чотириста років ставали пліч-о-пліч на прю в інтересах європейської моделі всесвітньої цивілізації. Тієї цивілізації, де свобода і право, а не настрій та свавілля диктують свої закони співіснування. Тому, попри певні тертя між нашими народами внаслідок надто щільного замешкення, незалежність Польщі ми можемо сміливо відсвяткувати як і чільний елемент, що підтримує нашу власну незалежність. Адже ми й самі є співучасником-елементом змагів за польську незалежність

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram