Українське коріння великого кінорежисера

3 вересня 1862 року, у селі Тимофіївка на Єлисаветградщині (нині Миколаївка поблизу м. Кропивницький) народився Олександр Карлович Тарковський – батько поета Арсенія Тарковського і дід всесвітньо відомого кінорежисера Андрія Тарковського.

Прізвище Тарковські, вірогідно, походило від назви польського селища Таркув (Tarków) у Польщі, неподалік Варшави. Але вже від початку XVIII століття Тарковські замешкали в Україні.

Батьки Олександра Тарковського рано померли від холери. Хлопчик виховувався в родині старшої сестри Надії, яка вийшла заміж за Івана Тобілевича – славетного українського драматурга, відомого під псевдонімом Карпенко-Карий. Як посаг Карпенко-Карий отримав і родинний маєток Тарковських у Миколаївці, назвавши його на честь дружини “хутір Надія”. Цю місцину небезпідставно називають театральною столицею України і родинною колонією митців – адже тут часто перебували брати Карпенка-Карого Микола Садовський і Панас Саксаганський, сестра Марія Садовська-Барілотті, видатні митці Михайло Старицький, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька. Сам Карпенко-Карий написав тут 11 зі своїх 18 п’єс.

У такому інтелектуальному українському оточенні зростав Олександр Тарковський. Він опанував 11 мов – українську, російську, польську, сербську, німецьку, французьку, англійську, італійську, давньогрецьку, латину, іврит. Закінчив шість класів Єлисаветградського земського реального училища, склав іспити при Мелітопольському реальному училищі, вступив на юридичний факультет Харківського університету. Під час навчання вступив до партії “Народна Воля”. Завершити навчання Тарковському не вдалося. Після вбивства царя Олександра ІІ в Російській імперії посилилися репресії проти революціонерів. Тарковського заарештували за приналежність до підпільної організації та засудили до 10 років тюрем і заслання.

Відбуваючи покарання в далекому Туруханському краї (східний Сибір), Олександр Тарковський познайомився з багатьма відомими діячами, що опинилися там з ласки царського уряду. Серед них був і Юзеф Пілсудський – майбутній лідер відродженої Польської держави. Тарковський почав займатися журналістикою, дописував для іркутських газет. Після повернення до Єлисаветграда він протягом тривалого часу – з 1897 по 1920-й – працював службовцем у банку. Багато робив для розвитку міста – був попечителем комерційного училища і співзасновником громадської бібліотеки (нині Обласна універсальна наукова бібліотека імені Д. І. Чижевського у Кропивницькому). Активно займався літературною творчістю: писав прозу і поезії, перекладав Данте Аліг’єрі і Віктора Гюго, залишив спогади про своє заслання.

Варто зазначити, що Тарковський разом із сестрою Надією, дружиною Івана Карпенка-Карого, був серед восьми єлисаветградців, які 1880 року звернулися з листом на підтримку української мови до історика Миколи Костомарова.

1902 року Олександр Тарковський одружився з учителькою Марією Рачковською. Від цього шлюбу народилися двоє синів – Валерій (1903 – 1919) та Арсеній (1907 – 1989). Їхнє дитинство проминуло у Єлисаветграді. Доля старшого, Валерія, виявилася трагічною: у 16-річному віці його убили повстанці отамана Матвія Григор’єва. Молодший, Арсеній, який під впливом батька ще в ранньому дитинстві почав писати вірші, 1923 року залишив Україну і перебрався до родичів до Москви. Батько залишився у Єлисаветграді, де й помер 26 грудня 1924 року і був похований на Биківському кладовищі.

В умовах радянської дійсності Арсенію Тарковському тривалий час довелося замовчувати, що його батько був польським шляхтичем і діячем-українофілом. Сам він став відомим поетом і перекладачем зі східних мов. Переважну частину життя мешкав у Росії, де й з’явився на світ його син Андрій (1932 – 1986), якому випало стати творцем таких кіношедеврів, як “Андрій Рубльов”, “Соляріс” і “Сталкер”. Та в Україні Тарковських не забувають. Свідченням цього є поява кілька років тому у Кропивницькому вулиці Арсенія Тарковського.

Творча династія Тарковських – яскравий приклад того, як творчий талант передається у спадок від діда до батька й від батька до сина. Це також і унікальний приклад, адже нечасто трапляється так, що визнання на нелегкій ниві мистецтва досягають представники трьох поспіль поколінь однієї родини.