Українське капеланство на війні

Хоча пам’ять, вважається, пов’язана з минулим, за своєю ознакою повторюватися вона все ж прямує до майбутнього. Бо якщо те, чого, здавалося б не було, може завтра перетворитися на історією, то як же бути з тим, що свого часу мало свої початки, навички, інституції, які, здавалося, ніколи не знадобляться. Українські капелани існували свого часу також у Російській імперії, і, відповідно, в Австро-Угорщині. Потреба їх в армії силувано відпала за більшовицьких часів: на зміну духівникам, які перемотували рани, прийшли комісари, які гнали в атаку поперед строєм. Тому навіть коли Україна стала незалежною, питання впровадження капеланства у війську не розглядалося як позачергове. Але, починаючи з 2014 року, сталося так, що хоча законодавчо питання з капеланством не врегульоване ні парламентом, ні президентом належним чином, те, що не приймалось де-юре, розквітнуло на полях російської-української війни де-факто.

На сьогодні вже, мабуть, тисячі українських капеланів, духівників у армії, допомогли та послужили не лише гуманітарною допомогою, а безпосередньо українському солдатові в окопах. Книжка “Капелани. На службі Богу і Україні”, щойно видана Українським інститутом національної пам’яті свідчить про діяльність українського духівника-капелана на полі бою, і присвячена окремим першопрохідцям цієї нової для України справи.

Цю книжку присвячено пам’яті видатного українського гуманіста, військового капелана УГКЦ Омеляна (Еміліана Ковча), відзнаку імені якого засновано 2010 року. Саму книжку написано тими, хто побував і послужив на фронті неоголошеної війни. Близько половини її авторів із Православної церкви України: Омелян Білик, Михайло Бучак, Олександр Вронський, Володимир Гладковський, Сергій Дмітрієв, Олег Дядусь (Ігумен Макарій), Юрій Казміренко, Дмитро Каран, Вячеслав Кізілов, Сергій Кобець (ієромонах Феофан), Дмитро Поворотний, Максим Стрихар та Сергій Сущенко. У книзі “Капелани” представлені також чільні духівники від Української греко-католицької церкви: сестра Симеона (Надія Довгалюк), Андрій Зелінський та Іван Ісайович. Вклад у відбудову старого нового для українців інституту капеланства символізує належне місце в літописі українського духівництва різних протестантських інституцій, без яких ані Майдан, ані війна на сході вже не бачаться. Діляться своїми спогадами військовий капелан, голова ОХВУ Василь Хіміч та Андрій Полухін (Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів), киянка Олександра Андріяшина з “Церкви Голгофи”, яка опікується служінням військовим та громадянам у Станиці Луганській з 2016 року. Павло Гончарук та Олександр Коцюр – капелани – свідки війни від римо-католиків України, Борис Пушкель є капеланом від Житомирської єврейської месіанської общини. Є в цій війні також мусульмани-капелани, і про це повідав Сергій Путілін (Мусульманська релігійна громада “Милість”).

Військові капелани України: “Бути поруч”

Такі книжки призначені для наших полиць, щоб наша пам’ять постійно поверталася до світлин із тими людьми, які більше ніколи вже не ходитимуть поруч із нами по цій землі. Їх можна знайти: як Аміна Окуєва. “Все почалося ще з Майдану, коли народ побачив, яка церква на його боці, – відзначає у передмові митрополит Голова синодального управління військового духовенства ПЦУ Іоан. – Михайлівський Золотоверхий прийняв перших побитих студентів, які рятувалися від “Беркута”. Потім там був головний штаб Майдану, де збирали й розподіляли їжу, одяг, довгий час був лазарет, і до самого кінця”.

Проте мир і війна, а отже й служіння воєнного духівника мають дещо інше забарвлення. Як вважає з власного досвіду старший військовий капелан ВСЦЄХБ, що працює з біцями 57-ї окремої мотопіхотної бригади та 73-го морського центру спеціальних операцій з 2014 року Василь Хіміч: “Це було б неправильно – з’явитися, прочитати молитву і зникнути, треба намагатися жити так, як вони: і дрова рубати, і посуд мити, і казани вишкрібати з-під каші, облаштовувати позиції, прибирати”. Капелан має послужити Богові та солдатові також і “самою своєю присутністю, своїм життям, гідністю священника, всім своїм статусом”. І чимало українських капеланів, в регулярній армії й помежи добровольців, капеланів-чоловіків і капеланок-жінок понад п’ять років несуть саме тау гідну службу на цій війні