У XX столітті українці, гнані з рідних земель і змушені оселятися за кордоном, створили чимало наукових інституцій. Зокрема, Українську господарську академію в Подєбрадах, Український Вільний Університет у Мюнхені, Український католицький університет у Римі та Українську Вільну Академію Наук.

По закінченню Другої світової війни сотні тисяч українців були змушені покинути Батьківщину й оселитися поза її межами. Здебільшого на такий крок штовхнули політичні та економічні мотиви. Серед емігрантів опинилися науковці, політичні та культурні діячі, а ще військові різних звань, які покинувши СРСР, автоматично ставали зрадниками й переслідувалися. Радянська влада намагалася повернути всіх біженців у своє криваво-червоне лоно.

Після війни США, Франція, Велика Британія та СРСР поділили територію підкореної Німеччини на військові адміністративні одиниці. Після розподілу постало нагальне питання про долю іноземних громадян, які населяли ці землі. Було вирішено створити табори для переміщених осіб (так звані “Ді-Пі” – Displaced Persons), які створювалися за національним принципом. Українців розмістили в Ауґсбурзі, Ашафенбурзі, Берхтенсґадені, Ганау, Ляйпгаймі, Міттенвальді, Ноймаркті, Реґенсбурзі, Трауншейні, Гіссені, Фюрті та інших.

У баварському Ауґсбурґу проживало понад 4 тисячі українців. Саме в цьому таборі 15 листопада 1945 року українські вчені заснували Українську Вільну Академію Наук (УВАН), головне завдання якої було сприяти розвитку української науки.

Учений Юрій Шевельов зазначав, що перші збори відбувалися або в підвальних приміщеннях, або ж прямо в спальнях, на горішніх поверхах.

На першому зібранні були присутні Володимир Міяковський, Петро Курінний. Ініціатори створення ВУАН вважали її продовженням Київської академії наук, яка була заснована в 1918 році. У 1948-му Музей визвольної боротьби у Празі, передав усі свої фонди до ВУАНу, що започаткувало створення Музею-Архіву (його ліквідували Чехословацькі комуністи).

Тоді в Академії діяли групи таких напрямків:

  • мистецтвознавство;
  • українська історія;
  • передісторія та рання історія;
  • орієнталістика (сходознавство);
  • літературознавство;
  • мовознавство;книгознавство;
  • етнографія;
  • географія;
  • фізика;
  • природа;
  • біологія;
  • економіка.

Згодом в Академії розробили й затвердили статут, в основу якого була закладена ідея, що АН – осередок вільної науки в еміграції, який гуртує навколо себе вчених українців. Ця провідна організація має бути пристосованою до національно-державних форм громадського життя. Першим президентом обрали відомого історика Дмитра Дорошенка.

Григорій Костюк, літературознавець та член УВАН, окреслив головні завдання Академії:

  • бути центром вільної, не скованої жодною догмою, української наукової думки, поза межами рідного краю;
  • плекати й розвивати ті галузі знання, які в силу режимних умов занедбані, викривлені, а то й заборонені в Україні;
  • ввійти в найтісніший контакт із західноевропейськими та американськими науковими установами та всі кращі досягнення української науки по змозі вводити до скарбниці світової культури.

У 1947 УВАН уже переставав бути науковим центром. Раніше створені військові адміністрації переходили під врядування Німеччини. І знову постало питання, що робити з таборами Ді-Пі. Їх поспіхом намагалися позбутися, тому переселенців почали швидко виселяти. На збори їм давали одну, максимум, дві доби. Зібрані похабцем люди почали масово емігрувати за Атлантику. Зокрема до США, Канади, Аргентини.

У 1949-му українські вчені відновили діяльність УВАН у Вінніпезі, яка мала назву – Українська Вільна Академія Наук у Канаді. За рік наукову установу відкрили в Нью-Йорку – Українська Вільна Академія Наук у США.

Президентом штатівської філії УВАН обрали Михайла Вєтухіва. Нью-йоркська академія в перші роки заснування навіть не мала власного приміщення – винаймали малесеньку кімнатку у промислових приміщеннях. Та вже в 1952-му Академія придбала дві кімнати, а згодом і цілий будинок колишньої Публічної бібліотеки.

Варто зазначити, що в перше десятиліття УВАН у США видала монументальні праці:

  • Олекси Повстенка “Катедра святої Софії у Києві” (1954);
  • Наталі Полонської-Василенко історичне дослідження “Заселення південної України (1750-1775)” (англійською мовою, 1955);
  • Дмитра Чижевського “Історія української літератури” (1956);
  • перший том, присвячений Симону Петлюрі (статті, листи, документи, 1956).

Але видавалися не лише українською мовою, у 1951-му вийшли у світ річники англійською мовою – “Аннали” (“The Annals”), які мали інформаційно-ознайомлювальний характер. Згодом “Аннали” почали виходити окремими томами – література, мовознавство, політологія, економіка тощо.

На початок червня 1980 року УВАН у США налічувала 67 дійсних членів і близько 200 членів-кореспондентів та наукових співробітників. За 30 років, з 1950 до 1980-го, було видано понад 90 книг українською мовою. Видавали й перевидавали твори заборонених у СРСР митців, зокрема, Миколи Куліша, Валер’яна Підмогильного, Тодося Осьмачки, Уласа Самчука та багато інших.

Члени УВАН, що залишилися в Німеччині, обрали своїм очільником Петра Курінного. Але через виїзд або смерть своїх членів УВАН в Європі не могла розвинути свою діяльність і з першої половини 1970-х років фактично припинила існування. Щоб зберегти осередок УВАН в Європі, УВАН у США створила в Мюнхені європейське представництво, яке з 1976 очолював Юрій Бойко.

Цьогоріч в березні відзначили 70-річчя з дня заснування у Канаді Української Вільної Академії Наук.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram