Нещодавно мережею прокотився заклик до раптівки “Зроби фото з хусткою”. Ідея належить вінничанкам, які закликали жіноцтво з усіх регіонів фотографуватись і виставляти фото з українськими хустинами на своїх сторінках у соціальних мережах. Так жінки вирішили відзначити всесвітній День української хустки. Ініціативу жваво підхопили жінки й дівчата з різних міст.

Ініціаторки дуже вірно назвали раптівку “фото з хусткою”, оскільки в українській традиції хустка завжди позначала та підкреслювала статус жінки – заміжня чи ні. Дівчата раніше теж носили хустки, але так, щоб було видно вінок. Тож вдягати хустку на голову чи накинути її на плечі жінки й дівчата могли визначати на свій розсуд.

У Херсоні в переддень свята було організоване безкоштовне фотографування усіх охочих. Жінок прийшло чимало, кожна зі своєю хусткою.

“Це була спонтанна ідея. Напередодні прочитала, що запровадили таке свято – День хустки, і мені захотілося зробити гарні фото. Адже я авторка фотопроєкту “Вишивані історії”, про херсонских жінок та їхні вишиванки, а ось у хустинах у мене ще жінок не було”, – розповідає фотографиня Валентина Моісеєва.

Як виявилося, херсонки організувалися за день. Обговорення організаційних деталей відбувалося в одній з міських груп у Фейсбуці. Жінки оголосили збір хустин для тих, хто хоче сфотографуватися, але своєї хустки не має. Свято вдалося: учасниці фотографувалися, ділились історіями про родинні хустки з журналістами та оточенням. У фотографуванні взяли участь жінки різні за віком та професіями.

“Я долучилася, бо хустка для мене має особливе значення. Ношу її ось так, просто в житті. У мене дві – червона та бузкова, дуже їх люблю. Шапки не ношу, тільки хустки й шалики. І так зі школи. Не знаю, можливо, то кров говорить, бо в роду є лемки. І, кажуть, мені дуже личить національне вбрання. У хустці почуваюся дуже комфортно, навіть коли люди озираються на мене в червоній квітчастій з китицями хустині, одягненій під пальто у стилі мілітарі. На такому флешмобі, мене не бути не могло”, – зізналася журналістка Марина Савченко.

Працівниці Херсонського драмтеатру теж долучились і влаштували окрему фотосесію.

“Для мене українська хустка – це спогад про бабусю. Я пишаюся тим, що я – українка, тому радо долучилася до такого чудесного заходу. Адже жінка – це берегиня, а хустка – оберіг”, – розповідає заступниця директора ХОАМДТ ім. Миколи Куліша Юлія Бунчак.

Гасла лунали з різних міст. Жінки створили справжнє весняне свято та розфарбували ним зиму. У жіноцтва нарешті з’явилася можливість, відкривши бабусину скриню, відчути себе в тренді, підкресливши тим самим свою позицію.

На жаль, популяризація українського національного вбрання подекуди має не тільки позитив, а й “побічні ефекти”. Адже зараз часто можемо побачити бабусь у віночках, а це, крім того, що виглядає дивно, зовсім не відповідає традиції.

Загалом раптівку сприймали по-різному. Хтось викладав свіжі світлини, хтось спеціально ділився світлинами зробленими багато років тому, підкреслюючи тим самим усталену любов до українських традицій.

Та, попри те, що національний одяг вже понад десять років, став об’єктом уваги провідних українських дизайнерів, знаходяться й ті, що називають це “шароварщиною”. І розмови, що вдягти вишиванку чи інший національний атрибут – це показовий патріотизм, теж побутують.

Читайте також: Бельгійська принцеса прийшла до школи у вишиванці

Річ у тім, що ті, хто не відчуває власної ідентичності, сприймають навіть модернізоване українське вбрання за старе. Так працює їх асоціативний ряд: килим – Радянський Союз, хустка – бабуся. З одного боку в цих людей існує позитивне бажання відійти від радянщини, але з іншого – вони не відчувають зв’язку поколінь. Таким неважко нав’язати будь-які культурні цінності, мову, а зрештою і політику.

Тому балачки, що вдягти національний атрибут – це бути “вишиватником” одна з потужних маніпуляцій, метою якої є загнати людину в комплекси. Людина одразу починає вагатись і думати типу: а що я дійсно зробив, щоб мати право вважатися патріотом, а чи я гідний вдягнути національний атрибут і так далі. Та насправді, проблем було би значно менше, якби українці розуміли, що культурні цінності, як і мова з історією, – це наш щит. І жінки, як берегині, на інтуїтивному рівні це відчувають. Тож, з одного боку такий легкий грайливий флешмоб спрацював на зміцнення українських позицій, а з іншого – наніс черговий удар по “рускому міру”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram