Володимир Олександрович Беклемішев – український скульптор, педагог, ректор Вищого художнього училища при Імператорській Академії мистецтв – народився 15 серпня 1861 року в Катеринославі (нині Дніпро) в родині харківського дворянина, відставного полковника Олександра Беклемішева, який також був театральним декоратором і художником-аматором. Але коли синові були лише чотири роки батька заґратували, а після – вислали на каторгу (звинуватити у фальсифікації грошей).

Після цих подій, старша сестра Ніна забрала малого на виховання. Початкову освіту хлопець, як всі дворяни, отримав вдома. Пізніше його відправили до 2-ї харківської гімназії. Там він захопився малюванням, де викладачем був видатний український художник Дмитро Іванович Безперчий. Юного Володимира так полонило мистецтво, що він продовжив своє навчання у приватній студії пейзажиста Єгора Шрейдера. Водночас Беклемішев студіював у Харківській малювальній школі Марії Раєвської-Іванової (українська художниця та педагогиня, а також перша жінка в Російській імперії, якій Петербурзька академія мистецтв надала звання художниці).

Здобувати вищу освіту Володимир подався до Петербурга. У 1878 році він став вільним слухачем Петербурзької академії мистецтв, а за рік – вступив до класу скульптури професора Лаверецького. Дев’ять років Беклемішев провів у стінах цього навчального закладу. Результатом старань стали дві золоті відзнаки, які дали право коштом академії вдосконалювати знання за кордоном.

Але молодий скульптор не поспішав із від’їздом, у 1887-му Володимир став викладачем у Художній школі Товариства заохочення мистецтв, де пропрацював трохи менше як пів року, і вже потім подався в Париж, а згодом – до Італії. Тоді там жив його батько, який до того відбув покарання й оселився в Римі під новим іменем. У обох була можливість залишитися на півострові, але вирішили повернутися. Найвідомішим твором італійського періоду його творчості стала робота “Християнка перших віків”. Тоді ж з’явилися і його перші скульптурні портрети.

Беклемішев-молодший повернувся в академію де пройшов шлях від викладача до ректора та дійсного таємного радника. За роботи італійського періоду його відзначили званням академіка. У 1892 році на виставці роботи Володимира привернули увагу поціновувачів. Особливо відзначили невеличку бронзову статуетку, виконану за мотивами твору Івана Тургенєва “Які хороші, які свіжі були троянди”. Окрім цієї роботи, визначними скульптурами стали “Свята Варвара-великомучениця” і композиція “Сільська любов”. До речі, Беклемішев-старший працював художником з декорацій спочатку в Тифліському (Тбіліському), згодом в Одеському оперних театрах.

У 1894-му Володимир Олександрович став професором скульптурної майстерні Вищого художнього училища при Академії мистецтв. Відтоді активна педагогічна діяльність посіла провідне місце в його житті. За шість років скульптор увійшов до Ради Академії мистецтв, а в 1906-му став ректором скульптурного відділення.

Окрім кар’єрного зросту, Володимир знайшов і своє сімейне щастя, одружившись із Катериною Прохоровою. Білявка зачарувала митця. Вона й сама займалася скульптурою, свої роботи виставляла під псевдонімом “Мишева”. У шлюбі народилося двійко донечок – Катруся та Клеопатра (Клео як і батько стала відомою скульпторкою).

Особливе місце у творчості майстра займає погруддя Тараса Шевченка, виконане на замовлення Олексія Алчевського для недільної школи в Харкові. На той час це було перше погруддя Кобзаря в Европі. Про це навіть писали в пресі. На щастя цей експонат зберігся, і нині експонується в державному музеї Шевченка в Києві. Хоча щонайменше двічі він був врятований. Перший раз його намагалися знищити ще в 1899-му, коли збанкрутілий Алчевський вкоротив собі віку, а його маєток разом із погруддям придбав купець, який наказав знищити роботу Беклемішева. Проте родина Алчевських встигла зняти бюст і понад 30 років переховувала вдома. Потім його врятували під час Другої війни.

Беклемішев також організував кілька виставок художніх творів Кобзаря в Петербурзі при Академії мистецтв, сам скульптор був членом Товариства імені Шевченка й допомагав нужденним. Брав участь у конкурсі на проєкт пам’ятника Тараса Григоровича в Києві.

Влітку 1917 року Беклемішев засідав у комісії з розробки нового статуту Академії мистецтв. Але після жовтневих подій 1917-го його відсторонили від викладання, і він покинув Петроград (Петербург), не сприйнявши приходу більшовиків. На той час його дружина вже відійшла у засвіти, обидві доньки жили в Парижі, один син загинув на війні, інший воював (це діти покійної дружини від першого шлюбу).

За рік Беклемішев потрапив за ґрати, його звинуватили в причетності до партії кадетів. Але навіть у цюпі майстер не покинув своєї справи, ліпив із воску фігурки. Завдяки учням, які клопоталися про його звільнення, Володимир Олександрович вийшов на волю й подався в місто Новоржев (Псковська область).

21 грудня 1919 року Беклемішев віддав Богові душу. Ретроспективна виставка Володимира Олександровича відбулася у 1922-му в Петрограді. Нині твори майстра зберігаються в Київському державному музеї імені Тараса Шевченка, Художньому музеї в Дніпрі та Київському музеї російського мистецтва.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram