Ще в 1909 році одеський інженер Стасюлевич виготовив перший в Україні автобус (на базі іноземної вантажівки). А в 1923-му в Кам’янці-Подільському виготовили два автобуси марки “Кам’янецький мотор”, з яких і розпочалося автобусне міжміське сполучення в Україні. На підтвердження того, що Україна мала всі шанси бути лідеркою світового автомобілебудування тих часів, а не збиральним цехом інших західних (чи як нині, східних) держав, наведемо кілька фактів.

“Україна-4”

Перша спроба серійного випуску вантажівок датована 1931 роком, коли в Харкові виготовили два автомобілі “Україна-4”. Вони мали 6-циліндрові двигуни потужністю 70 кінських сил і могли перевозити 4 тони. Машини взяли участь у параді 7-го листопада в тодішній столиці УРСР.

“Україна-4”

Це були не копії, часто зібрані з іноземних деталей, американських “Вайтів”, “Фордів” чи європейських “ФІАТів”, як у сусідній РСФРР, а повністю виготовлені в Україні машини. Серійне виробництво так і не почалося, але традиція називати українську техніку на честь країни й народу не припинилася.

“Українець”

Історія “Південьмашу” починалася не з ракет. У 1944 році в Дніпрі заснували Дніпропетровський автомобільний завод. Спочатку тут планували випуск ГАЗ-51, але ще до запуску виробництва, керівництво мінавтопрому вирішило надати перевагу вантажівці ЗіС-150 під маркою ДАЗ-150 “Українець”.

При заводі створили конструкторське бюро, яке очолив Віталій Грачов, у ньому на замовлення військових почали розробку амфібії ДАЗ-485 – аналогу американської машини GMC-DUKW-353, тільки на агрегатах ЗіС-150. Амфібію розробили та втілили в металі, вона пройшла випробовування, тільки випускати її довелося в Москві (1952-1959 роках) і Брянську (1960-1962 роках).

У 1951 році радянській імперії знадобилися ракети для майбутньої війни. До того ж у Сергія Корольова не складалися стосунки з директором власного виробництва Михайлом Янгелем, і генеральному конструктору кортіло відправити директора якомога подалі. Під виробництво ракет знайшли ДАЗ. Так, замість автомобільного виробництва Україна отримала ракетне.

“Київ”

Київський мотоциклетний завод належить до “трофейних” виробництв вивезених за репараціями з Німеччини після 1945-го. Тут, за правом переможця, випускали німецькі мотоцикли “Вандерер”.

Епоха раднаргоспів (1957-1965), коли керування виробничою сферою перемістилося в регіони, хоч трохи послабила бюрократичний тиск і дала певну можливість звільнення ініціативи, що проявилося й у появі прототипів нових автомобілів.

К-1

Київський мотозавод розробив кілька оригінальних розвізних мікровантажівок “Київ” з мотоциклетними двигунами та деякими частинами від “Запорожця”: К-1, К-3, К-4. Вони мали прислужитися в торгівлі, на пошті, у доставці малих вантажів, а остання розроблена модель К-5 мала “піти на службу” до армії. На жаль, змінювати профіль із налагодженого випуску важких мотоциклів на освоєння нової продукції не наважилися. Розробки так і не пішли в серійне виробництво.

“Старт”, “Донбас”, “Зоря”

На сході УРСР була реалізована, хоча й не у повному масштабі, найвдаліша спроба нового автовиробництва з усіх наведених вище. Спочатку на Сєвєродонецькому авторемонтному заводі розробили й запустили у дрібносерійне виробництво мікроавтобус “Старт” з двигуном і агрегатами “Волги” ГАЗ-21 та кузовом зі склопластику (дизайнер Юрій Андрос). Близько сотні таких машин вийшло з цеху САРЗ, а згодом випуск цих елегантних мікроавтобусів здійснювався у Донецьку (10 машин під назвою “Донбас”), Коростені (70 “Стартів”) Луганський авторемонтний завод (20 мікроавтобусів). Виробництво тривало з 1963-го до 1970 року.

Кадр із “Кавказької полонянки” з мікроавтобусом “Старт”

Один “Старт” (зрозуміло, що спеціально обладнаний) був подарований Петру Шелесту – першому секретареві ЦК КПУ. Навіть це не допомогло розширенню виробництва українських мікроавтобусів – ГАЗ, що мав постачати агрегати, українську ініціативу не заохочував, склопластик виявився не найкращим матеріалом для масового серійного виробництва автомобілів, мікроавтобуси вже вироблялися в Ризі, Ульяновську та Єревані й розгорнути нове виробництво не вдалося.

У 1966-му на Сєвєродонецькому авторемонтному заводі – так само з двигуном та іншими “волговськими” агрегатами – розробили легковий автомобіль “Зоря”, також зі склопластиковим кузовом. Передовий на той час дизайн, менша на цілу тисячу радянських карбованців собівартість (порівняно з ГАЗ-21), відзнаки всесоюзних виставок не врятували цей проєкт – машина так і лишилася в двох (за іншими даними – чотирьох) дослідних екземплярах.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram