Як на мене, не те що б не можна, а треба розглядати, наскільки би це було морально – вважатися українцем, піддаючи сумніву, що жива історія України – історія страждань, гартування, болю. Є, на щастя, посутні книги, які мають бути на поличці в кожного, хто хоч приблизно вважає себе українцями. Передовсім такою книгою є “Україна. Загартована болем. Тисяча років самотності”. Написана українськими телевізійниками Андрієм Охрімовичем та Олегом Криштопою, які працювали на обох минулих Майданах. Річ у тім, що Охрімович і Криштопа, зважаючи на зміну курсів та орієнтирів України, за останні три десятиріччя, виступають у своїй книжці не стільки як документалісти, а як українські менталісти – людьми, що все життя намагалися впорядкувати менталітет “пересічних” українців, доводячи їх до кондиції українців притомних.

Давно підозрював, що, принаймні з 2014-го, балачки про чесноти журналістики європейського чи американського штибу з її поклонінню факту як факту та “об’єктивності” заради самої об’єктивності стають у нас менш актуальними, аніж, скажімо, спроба пропаганди, тобто впливу на людський менталітет, який насправді зовсім не є незалежним в умовах відсутності правдивого громадянського суспільства.

Олег Криштопа
Андрій Охрімович

Гібридна війна засвідчила: факти можна показувати під різним кутом, а об’єктивність камери, яка працює з віддалі й тієї, яка працює на рівні зйомки під мікроскопом, різняться між собою. Саме ці маніпуляції призвели до певного інформаційного провалу на початку російсько-української війни. “Що неймовірніша брехня, то легше в неї вірять”, – Путін задоволено зацитував перед отетерілими лідерами європейських громад Росії Ґеббельса і, очевидно, щоб ще більше їх вразити додав, що міністр пропаганди Третього Райху був талановитою людиною. “Вражають, навіть не щоденна неправда, не мегатонни брехні, що видаються з усіх російських засобів масової дезінформації; вражає те, наскільки ця звичка переінакшувати дійсність ввійшла в їхню кров”, – розмірковує Олег Криштопа.

Але автори не тільки розвінчують російські історичні міти щодо української історії, продуковані брехливою російською історіографією. Вони зупиняються на ключових, опорних пунктах української історії, на її страждених, але переможних пунктах. Починається з розгляду трьох знакових діб української історії, які, на думку авторів, на загал визначили історичну інерцію, завдяки якій рухалися далі. Маються на увазі історія трьох українських поразок, які могли такими й не виявитися: 1654 року, революція та її тенденції 1917-го, та явище УПА у 1943 році. На противагу деяким історикам, які вважають діяльність ледь не зрадою, проєкт “Україна. Загартована болем. Тисяча років самотності” Охрімович-Криштопа повертають належне Богданові Хмельницькому, вказуючи на гетьманову антимосковитість наприкінці життя. Названо також притомні причини поразки Української революції 1917-1921 року: “Подолавши білих, Ленін усі свої сили сконцентрував на Україні. Крім батога, почав працювати й пряник у вигляді обіцянок: земля – селянам, неп – містам, українізація – інтелігенції. Втомлене війною та вбивствами суспільство лозунгам повірило – крім кількох сотень отаманів Холодноярщини, які боролися аж до тридцятих років”. Осмислено також вселенський, не тільки національний характер діяльності УПА, коли 1943-го “ОУН відмовляється від інтегрального націоналізму й декларує нове гасло: “Воля народам! Воля людині!”

Герої книги двох українських репортерів не стандартні для звичайної журналістики: переписування історії в Росії, козаччина, гетьман Калнишевський, Шевченко vs Гоголь, правда про українськість та останні дні Івана Піддубного, доля Андрея Шептицького та змаги в Холодному яру, українськомовне бельгійське радіо “Афродіта”, російське СС, бій під Гурбами, українські неп і голод, роль наших співвітчизників у табірних повстаннях. Усе – не просто сюжети та факти, ці оповіді прояснюють мозок одкровенням про масштаби страждання України та її героїзму в минулому, далекому та близькому.

Особливість цієї книжки в тому, що українська історія розглядається авторами на тлі трагедії світових воєн і світових урядів. Але книжка про Україну бачення Криштопи й Охрімовича містить також розділи “Пропаганда” та “Вперед у минуле: історія від В. Путіна”. І закінчується вона дуже оптимістичними словами з останнього розділу: “Один чиновник із США сказав мені: “Путін хороший тактик, поганий стратег”. Виявилося, що Гоголь – українець за походженням, росіянин за способом писання визначив, що здатність кидатися в авантюри, не передбачивши фіналу, – ментальна російська риса. Інша людина порівняла Путіна з Вієм, якого злякався Гоголь, але не злякався його сучасник Тарас Шевченко. “Не бійтеся”, – сказав інший історичний персонаж, Папа Римський Іван Павло Другий”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram