Продовження. Частину першу читайте тут.

Описана конфігурація різноманітних інтересів країн Центральної і Східної Європи не вичерпує геополітичну проблему, бо в ній видимо присутні інші глобальні актори. Сила дії яких настільки могутня, що здатна знести з політичної карти Європи і перших, і других, і нас разом з ними.

Наприкінці ХХ-го століття відбулося окуклення паразитарної глобалістської еліти, що організаційно орієнтується на Демократичну партію (США). Яка, своєю чергою, політично складається із союзу двох різнонаправлених сил – лібералів, що представляють інтереси частини транснаціональних структур і, якби це сьогодні не виглядало дивним, інтенсивно зростаючих марксистських угрупувань. Ідеологічно це протиприродний, антагоністичний союз, що ситуативно виник на схожості бачення політичного майбутнього людства як денаціоналізованої, охопленої однією світовою політичною системою спільноти.

Наголошу, що ця ліволіберальна концепція принципово заперечує можливість глобального розвитку людства в національній формі.

Одним з найколоритніших представників ліберальних космополітичних сил є сьогодні Джордж Сорос. Саме з ним дискутує про різні форми бачення майбутнього Віктор Орбан. Можна сказати, що він себе позиціонує як консерватор, як традиціоналіст, як політик, що пропонує ідеологічну альтернативу Європи Націй – Європі Єдиної Бюрократичної Держави.

Лист Орбана опублікував Сергій Чаплигін і поширив Сергій Жижко. Подібна позиція викликає повагу, бо в українському інформаційному просторі безроздільно панує ліберальне бачення. Я би навіть сказав – не ліберальне, а, швидше, політично примітивне, яке не розрізняє ліберального з національно-демократичним (консервативним), сприймаючи їх як одне неподільне ціле. Для пересічного українця, що Джордж Сорос, що Джон Маккейн політично тотожні фігури. Вони представники одного великого демократичного Заходу. Насправді, вони більше різні, ніж схожі: перший – ліберал, другий – був консерватор.

Отже, ми – українці – опинилися перед необхідністю займати різні політичні позиції в різних контекстах регіонального і глобального протистояння. Коли Віктор Орбан загрожує Українській державі на Закарпатті, ми мусимо його поборювати. Коли він, або близькі йому польські консерватори (“Право і справедливість”), протистоять антинаціональним світовим силам – їх варто підтримувати; або, хоча б, не займати протилежну позицію. Цього від нас вимагає не якесь політичне уподобання, а жорстка вимога життя (виживання), коли національні інтереси українського народу необхідно узгоджувати з багатонаціональними інтересами людства. У цьому сенсі, ми вибираємо різноманітне, конкуруюче, життєздатне проти одноманітного, знеособленого, мертвотного; ми вибираємо світ націй проти світу ліберальної імперії. Ми вибираємо ЖИТТЯ.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram