Сьогодні наше розслідування причепилося до непотрібних слів. Чому непотрібних? Бо вони штучні, вигадані під впливом російської чи запозичені з неї без жодної потреби. Бо ж коли виникає слово (чи багатослівна назва – на кшталт “друкарська помилка”)? Коли треба назвати нове поняття. А якщо воно вже назване? Тоді нове слово може з՚являтися, якщо “старе” з якихось причин перестає відповідати вимогам часу або ж потрібно дати назву образну: висловити ставлення, дати оцінку, зобразити у незвичному світлі (Віктор Янукович – “Тому що послідовний”; Юлія Тимошеко – “Газова принцеса”). Але далі мова не про ці варіанти.

а) Не застінок, а каті́вня

У книжці “Як ми говоримо”, присвяченій чистоті української мови (побачила світ 1970 року у видавництві “Радянський письменник”) є такі рядки: “Із тюремних застінків він вийшов тяжко хворий, але незламний духом”, – читаємо в одній статті, де автор забув, що слова застінок нема в українській мові, а є каті́вня, цебто місце, де людей катують, мучать”. Ці слова українського письменника, літературного перекладача, члена літературної організації Ланка-МАРС, дослідника проблем розвитку й культури української мови Бориса Антоненка-Давидовича (справжнє прізвище: Давидов, також Давидів; 1899-1984) мені згадалися, коли я натрапив у ЗМІ на такі речення: “Повернення українців з московських тюремних застінків – безумовно позитивна новина”; “Гульнара Бекірова розповіла про стан її чоловіка у тюремних застінках окупантів”; “По той бік муру: репортаж із тюремних застінок”. І опубліковане це наприкінці 1919 року! Тобто через пів століття після застереження. “Нема потреби, – знову згадується цілком справедлива думка Б. Антоненка-Давидовича, – брати слово з іншої мови й перелицьовувати його на кшталт своєї, якщо в своїй мові є дуже точне слово”. І справді, словник фіксує каті́вню (“місце тортур, катувань у в՚язниці тощо”), однак він зовсім не знає про “застінок”.

б) Не п’я́нка, а пия́ти́ка чи гульня́

Порівняймо речення: “Масштабна п՚я́нка “Слуг народу”, Кабміну та Офісу президента: в мережу злили вартість новорічного корпоративу” / “П’я́нка в людних місцях: у Херсоні складено 664 протоколи” / “П’я́нка на роботі. Лікарі Пироговки влаштували застілля о дев’ятій ранку” // “П’янка́ вечірка регіонами України від Карпат до Бессарабії” / “Андрій Хайат: “Моя музика в певному сенсі п’янка́” / “П՚янка́” знахідка: 162 літри італійського вина вилучили закарпатські митники”. Побачили? Правильно. Нащо нам плодити омографи (пишуться однаково, звучать по-різному), коли без цього можна обійтися. І хоч словник подає слово п՚я́нка (“гулянка, вечеря, обід і т. ін. з надмірним уживанням спиртних напоїв; пиятика”) з ремаркою “розмовне”, наші мовці (і що сумно – ЗМІ) його активно використовують-тиражують.

Слово ж п’янка́ – це форма жіночго роду прикметника п՚янкий – “який п՚янить, приводить у стан сп՚яніння”. Переносно він означає: “який викликає стан, схожий на сп՚яніння” та “який збуджує, викликає захоплення”. Є він і в стійкій сполуці п՚янкий хліб (це те ж саме, що й п՚яний хліб – “зерно, просочене отруйними речовинами – продуктами життєдіяльності особливих грибків; його споживання спричиняє отруєння, подібне до сп՚яніння”).

Замість накинутої нашому лексикону за відомих часів “п՚янки” цілком органічним є пия́ти́ка – “гулянка, вечеря, обід і т. ін. з надмірним уживанням спиртних напоїв”: “У Новояворівську пиятика закінчилася вбивством”; “У Бердянську святкова пиятика закінчилася трагедією”; “Смертельна пиятика: підлітки позбавили життя товариша по чарці”. Це слово може вживатися як абсолютний синонім до слова пия́цтво (“постійне надмірне вживання спиртних напоїв, хвороблива пристрасть до них”): “Підліткова пиятика в Україні”; “Чугуннікова непокоїть пиятика на Рівненському полігоні”; “Пиятику за кермом визнають криміналом: чи готові до цього херсонські екстремали?”.

Ще один синонім сюди (пиятика / пияцтво) – алкоголі́зм (“захворювання, що розвивається внаслідок тривалого зловживання спиртними (алкогольними) напоями; зловживання спиртними напоями”). Знавці радять замінювати “п՚я́нку” також і словами “гульня́” і “дудлі́ж”. Розмовне гульня́ – це “веселе, з розвагами, танцями і т. ін. проведення часу”: “Патетична гульня: Вінницькі любителі року відроджують свій призабутий клуб”; “На Івана Купала пологівців весела “гульня” чекала”. Воно є абсолютним синонімом до теж розмовного гульба́ (“веселе, галасливе гуляння, що супроводиться випивкою”): “Новорічна забава: Два куми та гульба до рання”. Ну а згадане також розмовне ви́пивка – це “1. Вживання алкогольних напоїв // Гулянка з випиванням алкогольних напоїв. 2. Алкогольні напої; те, що випивають”. Іменник дудлі́ж утворений від дієслова дудлити, позначеного відтінком вульгарності, яке має значення “пити що-небудь із жадібністю та у великій кількості”.

в) Не накладна плата, а післяпла́та

Речення на кшталт “Опція “Оплата при отриманні (накладна плата)” доступна на Представницькому сайті Ейвон при виборі типу доставки “Нова пошта” й “Експрес пошта та вантажі // накладна плата // доставка цінних відправлень – 289 філіалів в містах України” доволі легко знайти на просторах Мережі. (До речі, словник фіксує і слово філіа́л (“місцеве відділення великої установи, закладу, підприємства, організації, що має деяку самостійність”), і фі́лія (“місцеве відділення якої-небудь установи, підприємства, організації тощо; агентство”).

У наведних реченнях, як легко можна помітити, ужито сполуку “накладна плата”. Це – українська калька російського вислову “наложенный платеж”. Утім, її оселили у словнику: накладна плата – “спосіб грошового розрахунку між відправником і одержувачем, при якому з одержувача стягується вартість товару або кореспонденції для передачі її відправнику”. Є там і фраза накладні витрати (видатки) – “додаткові витрати, призначені для господарсько-організаційних потреб виробництва і для розподілу товарів”. І якщо в другому випадку можна зрозуміти, чому там використано слово накладни́й (“накладений, прикріплений поверх чого-небудь”), то щодо першого… Коли ж цей прикметник стає іменником (накладна), він отримує значення “супровідний документ при перевезенні, передаванні вантажу, різних товарів і т. ін.”. Якщо ж уважно погортати словника, можна зрозуміти, що “спосіб грошового розрахунку між відправником і одержувачем, при якому з одержувача стягується вартість товару або кореспонденції для передачі її відправнику” також має назву післяпла́та. Я ж нічого не плутаю? Тоді навіщо нам якась незрозуміла та зліплена за чужим зразком “накладна плата”, коли в нас є пла́та, яка здійснюється після: “Продаємо товар післяплатою: коли пробивати чек РРО”; “Водночас система післяплати в Україні може зберегтися, зазнавши певних змін”; “Тепер кожен продавець може зазначити, що він готовий доставляти товари з післяплатою”.

Як на мене – усе чітке і прозоре. І своє. А от Укрпошта поняття післяплата пояснює так: це – “сума коштів, яку адресат повинен сплатити при отриманні листа або посилки в поштовому відділенні”: “Почнемо з того, що таке післяплата і навіщо, взагалі, вона потрібна. Тут все просто: якщо ви відправляєте товар з післяплатою, то це означає, що одержувачу видадуть посилку тільки після того, як він оплатить її вартість поштовим переказом тому, хто посилку відправив. Тобто – вам”. А ось тлумачення терміна посилка з післяплатою: це – “будь-яка посилка, за яку стягується післяплата і яка зазначена в Угоді про відправлення з післяплатою”. Хоча в Мережі натрапив і на таке: “Що таке накладений платіж? Правила і відправка післяплатою”. А ви кажете…

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram