“You’re my everything” – фраза з мильних опер і любовних серіалів. Саме ці слова промовляє герой, заламуючи руки, стоячи навколішки перед героїнею і благає про кохання. А вона дивиться на його любовні судоми та підбирає слова, як би лаконічніше послати його під три чорти.

Читайте також: Якщо нас кидають

Ти моє все! З одного боку так кажуть люди, які хочуть показати глибину свого кохання, серйозність своїх відносин, дій і вчинків. Або пустоту, яку нічим заповнити? А якщо нічим, тож давайте запхнемо туди любов і всім буде добре! А ні, добре не буде.

Коли я чую цей вислів у свій бік – для мене це кінець вже на початку. Адже я розумію, що я маю все життя заповнювати внутрішню пустоту іншої людини своєю енергією, своєю присутністю, своїм піднесеним настроєм. А в мене цих ресурсів іноді вистачає лише на себе саму. Я в цих стосунках буду енергетичним донором.

Це кохання? Ні, це енергетичне споживання, яке вам подають під соусом бешамель на порцеляновому блюді.

Ти моє все – це формулювання за межами мого розуміння. Це тягар відповідальності того, хто наповнює стосовно того, кого наповнюють. Це усвідомлення факту, що ти не можеш просто взяти і піти, адже ти вщент розіб’єш серце іншої пустопорожньої людини, за яку ти тепер відповідаєш. Це відчуття в’язниці, з якої не втечеш без почуття провини та зневаги до себе за те, що спустошив чиюсь душу. Це одна із граней шантажу. А вам взагалі потрібно брати на себе додаткову відповідальність за іншу людину лише тому, що ви її все?

Читайте також: Що робити, щоб НЕ вийти заміж

Я боюся зустрічати таких людей. Але, на жаль, кілька разів зустрічала. Вони швидко і до безтями закохуються. Навіть не закохуються, вони прилипають. Їм настільки погано в самотності, що вони згодні на будь-які навіть хибні відносини. Тому, що вони відносинозалежні.

Я вже писала, що чоловіки зазвичай йдуть, коли їм треба подумати та зважити плюси й мінуси відносин. Але внутрішньо пусті чоловіки не йдуть, їм не потрібно думати, вони із самого початку на все згодні, їм будуть подобатись навіть ваші недоліки. Вони на третій день кажуть поза очі “моя дружина”. Це мене взагалі страшенно дратує. А ти на мені одружитися спробуй спочатку. Щоб я двічі до РАГСу дійшла. Спочатку подати заяву, а потім забрати свідоцтво. Смішно, їй Богу.

З жінками така ж біда. Вони вже на першому побаченні уявляють себе в білій сукні на весільній церемонії і приміряють до себе його прізвище. На другому побаченні в неї вже борщ з пампушками. Третє має закінчитись сватанням. До речі, я завжди при знайомстві кажу, що готувати не вмію. Звичайно ж я все вмію, але я не хочу приманювати так би мовити “на живця” борщем або холодцем. Борщ я і сама поїм. А кандидат нехай думає, як він харчуватиметься у стосунках зі мною. Поміркує про свій раціон і про мій заодно, якщо вже планує спільне проживання.

Самодостатність приходить із роками. Лише після сорока, нарешті, я зрозуміла, що мій мужчина, яким би ідеальним він не був, не може бути моїм всім. Адже в мене є багато іншого: хоббі, робота, творчість, подорожі, друзі. Але в мене є місце для кохання. Воно має лімітований простір. Тож, навіть якщо цей мужчина і захоче піти, в моїй душі не буде суцільної пустоти, але там буде лімітований простір для нових відносин.

Я не хочу бути всім для чоловіка та відповідальною за його вчинки, які він робитиме в стані любовного афекту. Адже, щоб він не зробив, потім він скаже: “Я робив це заради тебе”. Я не хочу дій заради мене. Я хочу дій заради себе. Нехай він будує свою імперію і буде повністю зайнятий своєю улюбленою справою. Він знайде час для мене, саме знайде, а не буде мати його цілодобово. Цілодобова увага вбиває будь-які стосунки. Цілодобово не можна бути разом, переписуватися, передзвонюватися. Потрібно мати простір, в якому немає місця навіть коханій людині. Власний простір.

Читайте також: Не варто надихати чужих чоловіків

Я хочу пишатись свої мужчиною, дивитися йому буквально в рота і зберігати священне мовчання, коли він мовить. Я хочу поважати його за його успішність і незалежність. І поруч із ним теж ставати успішною і незалежною. Насправді це ціла наука, як рости і не заважати рости тому, хто ділить із тобою сніданок. Як бути поруч і не тримати. Кохати й боятись втратити. Відпускати та не чекати. І коли він повертатиметься, мовчки приймати й не питати де був. Захоче розкаже. Не захоче – я йому теж не розкажу де була в цей час. І тут ще невідомо, у кого життя було цікавіше.

У мене є мужчина, з яким я щаслива. Але без нього я також щаслива. Уявляєте? Адже щастя абсолютно не залежить від наявності чоловіків чи штампа в паспорті. Таким є наступний ступінь духовної свободи. І при цьому я абсолютно нормальна, я просто не відносинозалежна. Я не хочу заміж лише для того, щоб було кому води мені принести. Хто знає, можливо мені так сильно пити не захочеться. І взагалі, яка вода? Хіба що з льоду, який я буду на старості додавати у віскі!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram