Нещодавній твіт Д. Трампа, яким він особисто приєднався до кампанії звинувачень України у втручанні в останні вибори президента США, продовжує “збирати реакції”.

Вітчизняний політикум та соцмережі сприйняли повідомлення Д. Трампа, висловлюючи зрозумілу стурбованість. Присутньою була і зловтіха з приводу того, що нинішня влада отримала ще одну проблему на свою голову, переважно із опозиційного табору. Втім, вистачало й іронічних та скептичних реакцій, які, зокрема, наголошували на умовностях твітер-правління від Д. Трампа.

Приймаючи до уваги останнє, все ж визнаємо, що сигнал від Трампа не варто недооцінювати. Навпаки, треба готуватися до розвитку історії з цими звинуваченнями, сприймаючи їх як загрози для національних інтересів, а не для окремих політиків чи груп.

Для цього варто оцінити реальність таких загроз і обрати лінію захисту від них. Особливість загроз визначають причини звертання Трампа та його симпатиків ідеї “українського втручання”.

Тема про “втручання” України у вибори ніколи б не з’явилася б, якби політичному і президентському, зокрема, майбутньому Д. Трампа не загрожувало розслідування втручання російського.

Згаданий твіт Трампа – це послання передусім для внутрішньоамериканського вжитку. Це не стільки про Україну і, навіть, не стільки про конкуруючу Демократичну партію і її колишню висуванку Г. Клінтон. Це про захист самого Трампа-політика, який наразі став Трампом-президентом.

Міфологема “українське втручання” покликана розмити підозри про втручання російське. Однак, Трампом та його прихильниками береться на озброєння технологія, яка давно є своєрідною “візитівкою” російської сторони. В радянську добу подібний захист від претензій вибудовувався на зворотніх звинуваченнях, символічно виражених знаменитою тезою “вірменського радіо” “а у вас негрів лінчують”. Зовсім недавно, в 2014 році, ми спостерігали подібну практику нівелюючого мавпування “контр-проектами”: Майдан – Антимайдан; протести проти режиму В. Януковича – “протести проти “київської хунти”; Євромайдан – “Русская весна”.

В подібний спосіб “російське втручання” отримало “симетричний” відповідник в “українському втручанні”. Піднята на щит тема про українське “втручання” та його зв’язок із “змовою Г. Клінтон” – це така собі спроба знайти адаптований замінник версії “війни в Албанії”, гарно зображеної в повчальному голівудівському фільмі 1997 року “Хвіст крутить собакою”.

Однак, проблеми Д. Трампа значно більші, ніж в президента-клієнта героїв згаданого фільму і у його технологів обмежені можливості маневру у смисловому наповненні операції із “перемикання уваги”. Відтак доводитися відповідати “дзеркально”, з подібними звинуваченнями, змінивши лише “фігурантів”. Варто зважати ще, що Дональд Трамп – складний, багатоманітний, багатоликий феномен.

Певною мірою такий собі “політичний Біллі Міліган”, що об’єднує Трампа-політика, Трампа-підприємця, Трампа-шоумена, Трампа-користувача “Твіттер”, Трампа-чоловіка, Трампа-главу родини, Трампа-“революціонера” і ще деякі. І так – щоб не забути – Трампа-президента теж. Звісно, це не цілком окремі іпостасі. Більшість з них по-своєму накладаються і взаємодіють, однак базовою на сьогодні є кореляція між Трампом-політиком і Трампом-президентом. Органічного поєднувати їх поки не вдається.

Трамп-політик, який здобув право бути президентом, являв собою (і все ще продовжує) виклик сучасній Америці, американській політичній системі, політичним традиціям, інституціям і цінностям.

І в перші півроку його президентські каденції американській політичній системі вдалося накласти максимальні інституційні і персональні обмеження на непередбачуваного діяча, що очолив країну. Трамп-президент – це складна конструкція стримувань і заохочень. Парадоксально, але її частиною в певний спосіб є і розслідування російського втручання у минулі вибори та контактів представників Трампового оточення із російськими контрагентами. Розслідування, яке в своїй перспективі здатне поставити під сумнів саме це його президенство.

Відповідно, поки що Трамп є президентом “з обмеженими можливостями”. Особливо у порівнянні із його недавніми попередниками. Попри номінально однопартійну з ним більшість в обох палатах Конгресу. Більше того, наявність цієї більшості при низькій
ефективності нинішнього глави Білого дому лише підкреслює його слабкість. Трамп намагається боротися за свою «емансипацію» на займаній посаді. Однак наразі вже складно уявити його волюнтаристські недоброзичливі рішення як глави американської наддержави щодо України. Навіть якщо б було присутнє виразне прагнення цього.

Оточуючі наразі його “фільтри” та “амортизатори” заблокували б такі спроби. Для Трампа-політика розслідування російського втручання в останні американські вибориможе переформатуватися у розслідування втручання РФ з метою обрання президентом саме його. Відповідно, в його інтересах максимально нейтралізувати це розслідування.

Головні загрози для інтересів України від експлуатації Трампом-політиком та його соратниками теми “українського втручання” полягає передусім в тому, що їм вдасться досягти свого. Вдасться прирівняти зусилля РФ на рівні кібератак, постачання компромату, впливу на порядок денний компанії, встановлення особливих контактів із оточенням одного із кандидатів до оприлюднення деякими українськими політиками підозр щодо корупційних оборудок керівника штабу того самого кандидата. Тобто, головна загроза не стільки навіть у втягненні у внутрішньополітичний скандал в США, скільки у використанні України для його нейтралізації.

Згортання розслідування російського впливу на американські вибори суперечить інтересам України. Звісно, не через те, що Україна має зацікавленість в розгортанні політичного конфлікту в свого найвпливовішого союзника. А тому, що застосовувані по відношенню до США російські методи впливу належать до арсеналу тієї “гібридної” війни, яку РФ вже четвертий рік веде проти нашої країни. Україна зацікавлена у повному з’ясуванні причин скандалу і виявлення всіх “російських слідів”.

Стосовно ж “українського сліду”, а саме – даних про тіньове фінансування співпраці політтехнолога Трампа-політика П. Манафорта із попереднім режимом в Україні, – теж є потреба мати послідовну позицію на основі артикулюваних інтересів. Якщо не зважати на внутрішньо-українську політичну кон’юнктуру і виходити з інтересів національних, то українська сторона мала б завершити розслідування по т.зв. “комірних книгах” Партії регіонів і оприлюднити його результати в тому числі й стосовно американського
громадянина П. Манафорта.

Не менша, можливо й більша за згадані вище загроза для України полягає у намаганнях втягнути карту “Трампової немилості” у внутрішньополітичну боротьбу в нашій країні. Конкуренти нинішньої влади спроможні побачити в ній додатковий шанс для атаки на своїх опонентів. Цю можливість вже встиг унаочнити щойно позбавлений українського громадянства, але все ще лідер іменного “Руху нових сил” М. Саакашвілі, який визнав, що “Трамп мав рацію” в підозрах про спроби України зменшити його шанси на президентських виборах і що це сталося через “брудні ігри, розпочаті деякими українськими олігархічними колами”. При цьому політик обійшов увагою, що компромат на П. Манафорта активно просували саме представники його власного оточення…

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]