Цікава Туреччина: співочі півні, бавовняні гори й острів диких козлів

Цікава Туреччина: співочі півні, бавовняні гори й острів диких козлів. Фото: Ірина Савчук/Український інтерес

Про плюси та мінуси відпочинку у Туреччині, російських туристів, місцеву кухню та “полювання” за лежаками на пляжі я розповідала у попередньому блозі. У продовження поділюся цікавими місцями, які варто відвідати у країні сонця. Їх дуже багато, та розповім лише про ті, які бачила на власні очі.

Почну з того, що відпочинок у Туреччині для мене не обмежувався пляжем – там я проводила найменше часу. Мені подобалося гуляти маленькими вуличками Ічмелеру та Мармарису, які об’єднує спільна набережна довжиною 15 кілометрів, розглядати білосніжні будиночки, з яких гірляндами звисають грона квітів, спілкуватися з місцевими про їхню культуру та звичаї.

Сяюче місто

Про те, що для відпочинку обрала саме Мармарис, не шкодую. І впевнена, що повернуся туди. У перекладі з давньогрецької мови назва міста означає сяючий, блискучий. Так його назвав у 1522 році султан Сулейман Прекрасний. У 1957 році сильний землетрус зруйнував місто. Після того його почали відбудовувати як туристичний центр.

Мармарис – місто бурхливого й гомінкого життя. Тут дуже багато туристів, для яких і вдень, і вночі відкриті бари і ресторани. Центр нічного життя – це Bar street. Тут близько 80 клубів і барів, у більшість яких вхід безкоштовний. Всі вони розташовані поряд, тому за ніч можна обійти декілька закладів. Найбільший і найпопулярніший серед туристів – Club Areena. Він вміщає 4000 осіб. Вхід сюди також безкоштовний, але ціни високі. Наприклад, пляшка пива коштує від 15 доларів.

У центрі міста можна помилуватися музичними фонтанами. Вони знаходяться поруч зі статуєю Ататюрка. Недалеко звідси є старе грецьке місто з цікавими будівлями та Гранд Базар. Вразила мене яхт-марина. Такої великої кількості абсолютно різних яхт та морських суден я не бачила. Ціна деяких понад 500 тисяч доларів. Хто хоче відчути смак розкішного життя, може орендувати яхту з власним кухарем та капітаном.

Мармарис. Фото: Український інтерес/Ірина Савчук

Ічмелер, порівняно з Мармарисом, тихе і спокійне містечко, без метушні, притаманної курортам. Вода у бухті дуже чиста, бо тут немає ні пристані, ні порту. Великих хвиль у морі немає, бо воно захищене островами. Один з них має назву “Райський”. Розгледіти його можна зі скелі Закоханих. Турки переконують, якщо залізти на цю скелю і загадати бажання про кохання, то воно стовідсотково здійсниться.

Егейські острови

Човникова екскурсія Егейськими островами коштує від 25 доларів. Як на мене, то виправдана ціна. Ви зупиняєтеся на шести маленьких незаселених острівцях Егейського моря. Один з них – острів гірських диких козлів. Вони там доглянуті, маю довгу шерсть. На вершині острова можна побачити напівзруйновану церкву візантійського періоду.

Під час екскурсії передбачені зупинки для купання у бухтах Орхану, Камелія, Тургут і Семіліє. Кожна з них має різного кольору море – від ніжно-блакитного до лазурового. Також ви побуваєте на острові Зубів та кроликів.

Восьме чудо світу

Що стосується екскурсій, то їх шукати у курортних містечках Туреччини не доводиться. Пропозицій безліч. Та й представник вашого турагенства у перший день відпочинку розповість, куди поїхати. Але купувати екскурсію у готелі не раджу – там вона коштує майже вдвічі дорожче. Як приклад, ціна квитка в Памуккале – 50 доларів. Я ж, обійшовши декілька екскурсійних точок, знайшла за 35. Дітям до 7 років – безкоштовно. У ціну входить проїзд комфортабельним автобусом, супровід гіда, сніданок та обід.

З готелю нас забрали о 6 ранку. Зупинялися на сніданок та на фабриці оніксу. Там можна придбати прикраси, вази, посуд та різні сувеніри з цього каменю. На місце прибули близько 11. До речі, від Мармарису до Памукалле добиратися найкраще – всього 3 години. Від Аланії – 6 годин.

Отже, Памуккале. Коли потрапляєш туди, здається, що перед тобою засніжені гори. Дивишся вниз, а там немов багатоярусна конструкція, яка має тераси із заповненими водою ваннами. Місцеві цю красу називають “Бавовняний замок”. За легендою, у давнину тут жили титани. Якось вони зібрали урожай бавовни, залишили його сушитися на сонці і забули забрати. За мільйони років бавовна затверділа і перетворилася на білу скелю.

Насправді ж, незвична білизна цієї гори – явище природне. Колись через сильні землетруси тут утворилися розломи гірських порід. Крізь них почали бити природні геотермальні джерела. Вода у них перенасичена солями кальцію, який при випаровуванні утворює тверді кальцієві відкладення. Невеликі тераси з водою називають травертини.

Ходити по скелі у взутті заборонено. Його ми залишили на вершині. Щоб не загубити своє взуття серед тисячі пар інших туристів, треба обрати місце, яке ти добре запам’ятаєш. За словами нашого екскурсовода, за 10 років її роботи взуття тут втрачали лише чоловіки. З жінками такого не траплялося.

Якщо бажаєте зробити гарне фото у травертині, треба спускатися якомога нижче. Бо туристів тут дуже багато. Вода нагадує парне молоко. А на дні глиниста маса. У так званих басейнах мілко – найглибші місця близько півметра. Однозначно, рекомендую відвідати Памуккале, яке називають восьмим чудом світу, хоча б один раз у житті. Адже, за словами нашого гіда, уже декілька років точаться розмови про те, що ЮНЕСКО планує закрити це місце для туристів. Тому не втрачайте можливості.

Співочі півні

Окремо хочу розповісти про місто Денізлі, яке розташоване поруч із Памуккале. Нічого особливого у ньому немає, але мене здивував величезний бронзовий пам’ятник півню. Бо вже звикла у кожному турецькому місті бачити пам’ятники Ататюрку. Та й у сувенірних лавках продаються підвіски, посуд, одяг та сувеніри з цією птицею. А все тому, що тут мешкає одна із найцікавіших порід півня, які, кукурікаючи, втрачають свідомість від свого ж крику. Потім приходять до тями і знову за спів.

Співочий півень у Денізлі. Фото: Український інтерес/Ірина Савчук

Як це пояснити, ніхто й досі не знає. Місцеві називають цих півнів національним надбанням Туреччини. А ще існує легенда, що цей птах врятував місто Денізлі від пожежі, яка трапилася рано вранці. Тоді півень почав співати і розбудив господаря, врятувавши цим від загибелі усе місто.

Басейн Клеопатри

На території Памуккале знаходиться басейн Клеопатри, вода у якому має цілющі властивості. Хоча подейкують, що сама Клеопатра там ніколи не бувала. Колись це була купальня, збудована римлянами. Її колони й досі лежать на дні басейну. Місцеві жителі розповідають, що той, хто скупається, може помолодіти на декілька років. Багато чула історій про те, як хворі тут зцілялися. А коштує таке задоволення 10 доларів.

Басейн Клеопатри. Фото: Український інтерес/Ірина Савчук

Вода у басейні прозора і з бульбашками. Відчуття, ніби занурюєшся у келих з шампанським. Та врахуйте, що людей тут дуже багато – усі хочуть вічної молодості. Тому поплавати вам не вдасться. Якщо ж ви не в змозі вистояти величезну чергу до басейну, а у спеку +35 це дійсно важко, цілющої води можна набрати у колодязі. Зберігати її радять у холодильнику, адже при плюсовій температурі вона має неприємний смак.

Ієраполіс

Ще одне цікаве місце, яке можна побачити у Памуккале – це руїни міста Ієраполіс, заснованого греками на початку другого століття до нашої ери. У перекладі назва означає “священне місто”. Та чомусь йому не щастило – декілька разів землетруси руйнували Ієраполіс.

На території міста знаходиться величезний Некрополь. Так багато склепів, мавзолеїв, саркофагів і могил я ще не бачила. А все тому, що місто було відомим курортом з цілющою водою і сюди з’їжджалися старі та хворі з усього світу. Багато з них були тут поховані. Можливо саме тому подейкують, що тут є вхід до царства Аїда. Печера розташована під храмом Аполлона, де за легендою є розлом земної кори. Через це повітря у печері наповнене отруйними викидами. Екскурсоводи розповідають, що у наш час було декілька смертей через смертоносний газ. Після цього вхід до печери забетонували і залишили лише невелике віконце.

Окремо хочу сказати про один з найбільших античних театрів, який вміщував близько 16 тисяч глядачів. Зберігся він непогано. Але територія сцени закрита для туристів. Гіди жартують, що причина тому – концерт турецького співака Таркана, який своїми запальними танцями наніс шкоду сцені. Та це лише вигадки. Акустика у театрі чудова й до наших часів.

“Кізкуму” або море по коліна

Ще одне місце, яке мене вразило – село Орхану. Від Мармарису сюди їхати 30 кілометрів. Точніше вразила мене підводна коса “Кізкуму” (Kizkumu), яка ділить навпіл затоку. Розмежування чітко видно, адже вода у цих місцях різного кольору. Довжина “Кізкуму” – 600 метрів. Тут можна просто гуляти по воді, адже глибина дужа маленька. Тільки уявіть сотні людей, які просто прогулюються морем. Місцеві розповіли легенду, що колись тут жила дівчина, а її коханий жив на іншому березі. Тому вона носила у подолі своєї спідниці пісок і висипала його на дно.

Фото: Український інтерес/Ірина Савчук

Посеред затоки є острів, на вершині якого збереглися руїни замку. А в бухті знаходяться залишки монастиря.

Турецькі водоспади

Водоспадів у Туреччині багато. Ми вирішили відвідати невеличкий водоспад у селищі Тургут, яке розташоване за 5 кілометрів від Орхану. Його висота усього чотири метри. Але надзвичайної краси місцю надають дерева та гори навколо. З водоспаду утворюється маленька річка, яка протікає усім парком. Після місцевої спеки – це ідеальне місце для охолодження. Вода там дійсно крижана. Над маленьким озером, яке знаходиться під водоспадом, є місток. Хоч там і написано, що стрибати суворо заборонено, але туристів це не зупиняє. До речі, турецькою водоспад – Selale.

Це лише невелика частина того, що я раджу відвідати у Туреччині. Щоб побачити усе, тижневого відпочинку мало. Але запевняю, Мармарис подарує вам багато незабутніх вражень. Тому подорожуйте, насолоджуйтесь і колекціонуйте у пам’яті чудові місця. 

Ірина Савчук. Туреччина, відпочинок, “руссо туристо”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.