Тетяна Нилівна Яблонська – українська художниця. Завдяки неперевершеній майстерності мисткиня зібрала найвищі державні нагороди. Найвідоміші її твори: “Ворог наближається”, “Перед стартом”, “Хліб”, “У парку”, “Над Дніпром”, “Весна”, “Святковий вечір”, “Весілля”, “Життя продовжується”, “Осінній портрет”. Для картин Яблонської характерні висока майстерність і лаконічність, довершеність композиції та багатий колорит. Вони вимагають від цінителів філософського, вдумливого сприйняття.

Тетяна з’явилася на світ 24 лютого 1917 року в Смоленську. Батьки дівчини працювали викладачами. Попри буремні революційні події в родині Яблонських завжди панувала творча атмосфера, вечорами влаштовували літературні читання або присвячували час вивченню історії. Щороку батько влаштовував серед дітей (а їх було троє) конкурс на найкращий малюнок, дитячу творчість старанно зберігали, щоб мати змогу порівняти роботи малечі. Саме під впливом тата Тетянка опанувала основи живопису. Найбільше їй подобалося писати з натури. До школи діти не ходили – у такий спосіб батьки намагалися їх уберегти від радянської ідеології.

Коли Тетяні було трохи більше 10 років – родина перебралася в Україну. Спочатку в Одесу, потім – Кам’янець-Подільський. Тут дівчина закінчила середню школу. Її серце навіки заворожила краса міста.

“Романтичність і мальовничість Кам’янця полонили мене назавжди. Там я закінчила школу, там і минула моя юність. І там визріло моє бажання закарбувати красу навколишнього світу, розповісти про неї людям. Коли з темно-синього неба скочувалася зірка, я швидко, щоб встигнути, поки вона не згасла, промовляла як заклинання: хочу бути хорошою художницею”.

Попри красу міста, життя в ті роки було неспокійним, радянська влада щільним і жорстоким кільцем стискала й не давала вільно дихати. Яблонські ж хотіли втекти з-під гніту СРСР. Пізніше Тетяна згадувала, що їх, дітей, посадили на віз із усім майном і відправилися на захід. Але чоловік, який мав допомогти нелегально перетнути кордон, не прийшов на зустріч. Батьки не те що злякалися, почорніли від страху. Тому на світанку повернули коней і помчали на схід до Луганська. Там ніхто не знав про їхні наміри покинути Союз.

Прибувши до Луганська, Тетяна одразу ж подалася до Києва. Вступила в художній технікум, а на другому курсі перевелася до художнього інституту в клас живопису.

Під час літньої практики на Чернігівщині, Яблонська написала два етюди “Колгоспний польовий стан на березі Десни” та “Жінка з коромислом”. Ці роботи виконані в стилі реалізму – єдиний стиль що мав право на життя в СРСР.

У 1938-му Тетяна відвідала виставку в Москві. Там художниця познайомилася з роботами французьких імпресіоністів. Дівчина була вражена цими картинами – світлі кольори, невимушеність зображень, це так відрізнялося від тодішнього радянського мистецтва. Адже вся учбова програма перебувала під пильним оком партії. Тих хто не підтримував партійного напрямку або висилали до Сибіру, або – на той світ кулею в потилицю. Репресій зазнавали не лише викладачі, а й студенти.

Але талант Яблонської неможливо було не помітити. Вона єдина з усього курсу й перша в історії цього навчального закладу була удостоєна можливості експонувати власну виставку робіт, ще не маючи диплому про завершення навчання. Восени 1940-го відкрилася виставка Тетяни.

“Я навчалася в Київському художньому інституті, який закінчила 1941 році. Нам видали дипломи та тут почалася війна <…> Потім поїхала в колгосп, працювала спочатку в городній, потім у польовій бригаді. У мене в паспорті було записано: колгоспниця. Все доводилося робити: я і косила, і скиртувала, і мішки тягала <…> Іноді брала в руки олівець та дитячий альбом для малювання. Жінки, солдатські вдови, які отримували похоронки, замовляли портрети загиблих на фронті чоловіків”, – писала художниця.

У 1944-му Тетяна повернулася до Києва. У спадок від колишнього наставника, художника Кричевського отримала майстерню, невдовзі стала викладачкою в художньому інституті. Творча кар’єра теж стрімко розвивалася. Того ж року отримала членство в Спілці художників України, а в наступному на замовлення Київського театру імені Лесі Українки намалювала портрет поетеси.

У 1948-му художниця знову опинилася в Кам’янці-Подільському. Вона, як викладачка, привезла сюди на практику своїх студентів. У одному з колгоспів Тетяна зробила чимало замальовок, які пізніше перетворилися на картину “Хліб”. Монументальне полотно заввишки майже чотири метри заворожувало глядача.

“Я писала “Хліб” з цілковитою віддачею, із серцем, повним любові до цих жінок, до зерна, до сонця. Я найбільше намагалася передати захоплення від самого життя, передати правду життя”, – згадувала авторка.

За цю роботу художниця отримала не лише всесоюзне визнання, але й бронзову відзнаку на Всесвітній виставці у Брюсселі 1958 року. У наступні роки Яблонська створила ще кілька визначних полотен, які принесли їй визнання та нагороди.

Весною 1962 року Яблонська поїхала шукати натхнення на Закарпаття. Ближче до кордону з Румунією художниця відкрила для себе красу архітектури та яскраві костюми місцевих жителів, а також народні образи й мотиви. Усе це надихнуло на величезний переворот. Тетяна наступні 10 років писала картини оздоблені західноукраїнським колоритом. Але більшість цих картин їй довелося заховати в майстерні. З тремтінням у руках перебирала свої роботи, щоби відшукати хоч щось традиційне до приїзду комісії з московської Академії мистецтв. Але це не допомогло, за одну з перших картин закарпатського циклу “Життя триває” художницю на кілька років позбавили всіх посад і можливості брати участь у виставках. А подарункове видання, в якому картинами Тетяни Нилівни проілюстрували балади українського поета Івана Драча, знищили на виході з друкарні. Вдалося врятувати тільки 4 примірники.

У 1972-му Яблонська поїхала до Флоренції. Там вона захопилася роботами італійських майстрів раннього Відродження. Італія стала могутнім поштовхом для нової епохи її творчості, а полотно “Вечір. Стара Флоренція “ одне з перших поворотних робіт цього часу. Невтомна біля мольберта, художниця створила чимало яскравих етюдів.

У 1991 році в Тетяни Нилівни стався інфаркт. Це був своєрідний рубіж, за яким розпочався її останній творчий період, який вона сама жартома називала “постінфарктизмом”. У той час художниця пише види зі свого вікна, квіти та портрети рідних. У 1999-му – інсульт, унаслідок якого в неї відмовила права рука. Але Яблонська не здалася – взяла пензля в ліву руку, малювала невеликі ескізи.

На останній прижиттєвій виставці в 2004 році Яблонська попросила не вказувати ніяких регалій і звань, просто написати – Тетяна Яблонська. І ні слова про те, що вона була володаркою трьох Державних премій і золотої медалі Академії мистецтв, Героєм України, ні про те, що 1997 рік ЮНЕСКО оголосило роком мисткині, а в 2000 у Кембриджі її оголосили Жінкою року.

17 червня 2005 року Тетяна Яблонська відійшла у засвіти. Похована на Байковому цвинтарі.

За своє творче життя Тетяна Нилівна організувала 30 персональних виставок. Окрім України, її роботами насолоджувалися в Лондоні, Будапешті, Москві. Нині полотна видатної художниці зберігаються у найбільших музеях світу та приватних колекціях.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram