“Наші котики” розповідають історію невеличкого підрозділу добровольців, які у 2014 році приїжджають у зону АТО й опиняються на найтихішій позиції на всій лінії фронту. Настроєні воювати за Україну, герої спершу неабияк розчаровуються в такому “нефарті” з позицією, але несподівано саме в цей момент в ОРДЛО вирішують, що загублене в лісі місце їм муляє найбільше, тож його обов’язково треба завоювати.

Оце й всі елементи сюжету, про які ви дізнаєтеся в цій статті. Далі, наскільки можливо, я старатимусь їх не “світити”, бо це саме той випадок, коли спойлер зіпсує глядачеві все задоволення. 

Повна назва фільму по-бароковому розлога: “Наші котики, або Як ми полюбили лопати в умовах обмеженої антитерористичної операції з тимчасовими елементами військового стану”. І це, очевидно, абсолютно не випадково. Вона відсилає глядача до класичної стрічки культового голлівудського режисера Стенлі Кубрика. “Доктор Стрейнджлав або Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу” розповідає про збожеволілого американського генерала, який вирішує скинути ядерну боєголовку на Радянський Союз. Чудове кіно з купою відзнак, яке неодмінно слід подивитися. І так – це чорна комедія про ядерну війну.

Ще один фільм, який теж не можна не згадати, говорячи про “Наших котиків”, – “Безславні виродки” іншого культового режисера Квентіна Тарантіно. Це він першим спаде вам на думку при поєднанні слів “сміятися”, “з”, “війни”. І це саме на нього навіть афіші чимось схожі. І так, це також чудове кіно, і це чорна комедія про Другу світову війну.

Для чого тут взагалі цей екскурс в історію чорних комедій? Бо перше, що ви повинні пам’ятати, купуючи квиток на “Наших котиків”, – це жанрове визначення стрічки. Чорна комедія означає глузування над смертю, насильством, каліцтвом та іншими несмішними речами. Чорна комедія про війну означає глузування з війни, і це не лише про висміювання ворога. Іти на “Наших котиків” варто лише тоді, якщо ви певні, що готові морально посміятися з реалій війни на сході України. Війни, яка триває і зараз, і в якій далі гинуть українські вояки. Що поняття “гротеск”, “пародія”, “бурлеск” щодо подій 2014 року не викликають у вас категоричного несприйняття. Інакше – не варто, лише час згаєте.

“Наші котики” переповнені вкрай неполіткоректними, пласкими й тупими, як по правді, жартами на самій межі фолу, дурними ситуаціями та мало що кращими героями. І в цьому сама суть бурлеску – невідповідність між високою темою і низькими художніми засобами. Додайте до цього гротескні перебільшення та пародію на жанрові умовності кіна про війну. Гримуча суміш.

Але чи було це смішно? Безумовно, так. Найцікавіше, що мені якось не завжди. Зате повний зал учасників антитерористичної операції, присутніх на передпоказі, сміявся практично весь час. 

Я неодноразово чула думку, що там повно реальних історій, і що саме так і було. Я не можу про це судити, бо моя безпосередня дотичність до війни обмежилася однією поїздкою по бібліотеках прифронтових містечок у 2017-му. Там, у Мар’їнці, я побачила прострелений російською кулею томик чи то Лермонтова, чи Тютчева. Скидалося на глибоку іронію, але це зовсім інший вид комічного. До чого я веду? Чи будуть глядачам смішні “Наші котики” – це, вочевидь, справа не тільки жартів як таких, але й суми особистих досвідів, з якими жарти стикаються, і або “вистрілюють”, або ні. 

І чи можна, врешті, сміятися з війни? Особливо якщо сама війна ще триває та невідомо коли й чим закінчиться (хоча ні, це якраз і відомо: Кремль згорить 🙂 ). Це питання чи не найскладніше. 

Стенлі Кубрик зняв “Доктора Стрейнджлава” у 1964 – лише за два роки по Карибській кризі, коли світ справді стояв на межі ядерної війни. Фільм Тарантіно набагато віддаленіший у часі від Другої світової, зате він безжально б’є у всі больові точки, які ще залишилися. Але це “в них”. А чи можете ви пригадати радянські чорні воєнні комедії? 

Ми виховані суспільством, яке лише глорифікувало війну, ховаючи за патосом і гордістю каліцтва й посттравматичні синдроми. Нам у голову не приходить, що про неї можна говорити так: по-дурному й смішно. Тим часом сміх – потужна зброя, одна з небагатьох, котра долає страх. Питання лише у природі комічного. І от із цим у “Наших котиків” якраз все добре. Бурлеск – наш, можна сказати, національний жанр, з нього (з “Енеїди” Котляревського) почалася історія нової української літератури.

Насамкінець про винесені в назву лопати. Герої цієї стрічки копають значно більше, ніж стріляють (хоча й стріляють добряче). А наприкінці геть по-буденному гуртом прикопують ворожих спецпризначенців, позначивши “могилу” табличкою “їх тут нєт”. Це дуже смішно. І страшенно неполіткоректно. 

Чи варто йти на “Наших котиків” – вирішувати вам. Але зважте: Кремль горить на самому початку. Не спізнюйтесь!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram