“Батько (Теофіл Ріхтер – ред.) походив із родини німецьких колоністів, був різнобічно обдарований. Навчався у Відні. Добре грав на фортепіано, особливо романтичні п’єси – Шумана, Шопена. У молодості давав концерти як піаніст. Чудово володів органом, часто на ньому імпровізував. Його імпровізації приходили слухати багато – і в одеську кірху, де він постійно грав, і в оперний театр, де він служив органістом. За словами знайомих, що чули тоді його, це було щось незвичайне”, – так згадував видатний піаніст Святослав Ріхтер свого батька, про якого і йтиметься далі.
Теофіл Данилович Ріхтер – український музикант, композитор і викладач народився 29 квітня 1872 року в Житомирі. Його батько, зросійщений німець, працював музичним майстром, лагодив та настроював інструменти, а ще був органістом у лютеранській кірсі. Мати була родом із Тюрингії. Ще змалку хлопчина виявляв інтерес до музики, тому в 21 рік відправився до Відня й вступив у консерваторію, де провів сім років. По завершенню навчання повернувся до Житомира та влаштувався викладачем у музичному училищі.
Теофіл закохався та вирішив одружитися з Ганною Москальовою. Вона – дочка місцевого поміщика. Її родина була дворянського роду, в якій змішалася кров українських, російських, німецьких, шведських, угорських пращурів. Вони були родичами, хоч і далекими, видатної Єнні Лінд (найвідоміша оперна співачка XIX століття, яка увійшла в історію як “шведський соловей”).
Тож батьки такого шлюбу не бажали: Ріхтери хоч і були почесними громадянами міста, але ж міщанами. До того ж вони – лютеранського віросповідання, тоді як Москальови – ревні православні. А ще наречений – звичайний вчитель музики й старший за Ганну на двадцять років. Та хай там як, Теофіл і Ганна побралися. 20 березня 1915 року у пари народився син, якого назвали Святославом.
У 1916-му Ріхтери замешкали в Одесі, де Теофіл став органістом у місцевій лютеранській кірсі, яка забезпечила молоду родину квартирою. Водночас музикант працював у консерваторії, викладав у класі фортепіано. Від природи він був дуже скромною людиною, що на думку його колег заважало кар’єрі, адже він обіймав місце нижче, ніж того насправді заслуговував.
У середині 1920-х років Ріхтер почав відчувати неабиякий тиск із боку влади та підбурених нею “представників громадськості” через те, що він залишається, за більшовицькою термінологією тих часів, “служителем культу”. А значить, не має права виховувати радянську молодь. Ріхтеру довелося залишити кірху й перейти до оркестру Оперного театру, де він виконував партії на невеликому органі. Заради утримання родини також був змушений давати приватні уроки.
Після того, як у Німеччині прийшли до влади нацисти, ставлення радянської влади до “своїх” німців різко змінилося. У кожному тепер бачили шпигуна, диверсанта, ворога народу. З 1937 до 1939 року з прикордонних західних областей СРСР масово депортовували етнічне німецьке населення – до Казахстану й Сибіру. В Одесі було закрито всі німецькі організації і школи.
Тож і Теофіл Ріхтер потрапив у лещата репресій. По-перше, він був німецького походження, по-друге, на нього вже не раз писали доноси, що він буцімто, поділяє фашистські настрої у Німеччині, є німецьким націоналістом й “антирадянщиком”. Пригадали також і його приватні уроки німецькому консулу на початку 1930-х. Подейкували, що ці доноси писав коханець дружини Ріхтера Кондратьєв.
У серпні 1941 року до помешкання Ріхтера вдерлися енкаведисти та влаштували обшук, під час якого вилучили всю кореспонденцію і блокноти. Проте ніякого компромату так і не знайшли. Попри відсутність будь-яких доказів, Ріхтера заарештували як шпигуна й зрадника, і кинули до одеської в’язниці. І якщо спочатку на допитах він все заперечував, то вже за тиждень, після тортур, визнав себе винним по всіх статтях.
Що відбувалося в останні дні життя Теофіла достеменно невідомо. Краєзнавець Валерій Нетребський стверджує, що Ріхтер був розстріляний перед евакуацією радянських військ з Одеси на початку жовтня 1941 року як німецький шпигун. Але справа арештанта за номером 9785 не містить вироку, тому, можливо, Теофіл Ріхтер або помер у в’язниці від тортур, рятуючи смертю свого сина, або був розстріляний, також прийнявши всю провину на себе.
Дружина з коханцем через зв’язки покійного чоловіка в німецькому консульстві виїхала у Німеччину. Там вийшла заміж за Кондратьєва, який навіть змінив прізвище на Ріхтер. Для Святослава це стало справжнім ударом. Він все життя вважав, що це образа пам’яті батька: “Я так ніколи й не зрозумів, як вона могла дозволити йому вчинити так”. Перед від’їздом мати доручила своїй знайомій при нагоді передати Святославу сімейну реліквію – зв’язку нот, але він не прийняв їх.
У 1961-1962 роках Теофіла Ріхтера реабілітували за відсутністю складу злочину.
Микола Івасюк – баталіст, яким захоплювалася Европа
Модест Сосенко – художник-епоха українського сакрального мистецтва
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]