Теофіл Копистинський – український художник, який зажив европейської слави також і як майстер іконопису та рятівник церковного живопису. Ретельно досліджуючи скульптури, іконостаси, образи, він розумів причини їхнього руйнування та докладав зусиль, щоб зберегти ці пам’ятки для наступних поколінь українців.

Теофіл народився 15 квітня 1844 року в Перемишлі (нині прикордонне місто на правах повіту, Республіка Польща). Змалку батьки зуміли прищепи любов до української історії та культури. Зростав хлопець на батькових розповідях про культурно-просвітницький Перемишльський осередок (головна мета якого впровадження української (“руської”) мови у систему початкового навчання та розширення мережі парафіяльних шкіл) та його трансформацію в “Руську трійцю” (галицьке літературне угруповання, очолюване Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем, що з кінця 1820-х розпочало на західних українських землях національно-культурне відродження). Тому в подальшому житті Копистинський обстоював ідеї образотворчого мистецтва, збудованого на національній основі.

Теофіл, по закінченню вчительської семінарії працював вчителем у селі під Самбором. Завдяки меценату й колекціонеру Володимиру Дідушицькому, Копистинський вступив до Краківської школи малювання і живопису (нині Академія образотворчих мистецтв імені Яна Матейка). Тут він провчився з 1868 до 1871 року. Його наставниками були відомі та поважні художники, зокрема митець Владислав Лущкевич (Władysław Łuszczkiewic). У 1870 році Теофіл почав експонувати свої роботи, серед яких “Пейзаж з Перемишля”, “Старець”, “Жіночий портрет” й “Автопортрет”.

У 1872-му Копистинський подався до Відня – у Цісарську Академію об’єднаних образотворчих мистецтв (нині – Академія образотворчих мистецтв). Цьому посприяли вище згаданий Дідушицький та рекомендаційні листи від Владислава Лущкевича. Завдяки наставникам цієї академії Теофіл став справжнім майстром европейського рівня, відтепер він міг перенести з точністю на полотно найскладніші образи.

Окрім живопису, Теофіл захопився театром і намагався не пропускати жодної прем’єри. Увагу привернула п’єса “Гальшка з Острога”, вірніше виконавиця головної ролі – Ґелена Моджеєвська, яка на сцені грала знамениту меценатку, засновницю Острозької академії Гальшку Іллівну (Єлизавету) Острозьку, княгиню, яка походила з давньоукраїнського князівського роду Острозьких. Художник закохався в акторку, а невдовзі написав із неї портрет “Гальшка Острозька”. Ґелена позувала в образі давньоукраїнської княгині. До речі, у 1900 році художник повернеться до цієї теми та створить триптих “Гальшка Острозька”. Ця робота була представлена у Львові на Другій виставці Товариства для розвою руської штуки (перше професійне об’єднання українських художників Галичини, засноване 1898-го у Львові. Його фундаторами були художники Юліан Панкевич, Іван Труш, Aнтін Пилиховський і архітектор Bасиль Нагірний. Із 1898 до 1905 років товариство організовувало виставки).

Окрім Гальшки, художник написав чимало парадних портретів князів Острозьких. Майже чверть століття Теофіл писав на замовлення копії цих картин. Замовниками були культурно-освітні установи Галичини – Рада Народного дому й Ставропігійський інститут у Львові. Однією із найпопулярніших робіт був портрет Василя-Констянтина Острозького, написаний у 1886 році. В основу лягла чорно-біла ілюстрація князя із часопису “Київська старовина”, яку художник наповнив кольорами. Окрім відомих історичних постатей, художник написав низку портретів своїх, не менш видатних сучасників.

Задовго до цього, ще у 1873-му, коли батько Теофіла відійшов у засвіти, Копистинський перебрався до Львова, де працював вчителем малювання в українській Академічній гімназії та у школі Сестер Василіянок (перша приватна жіноча гімназія Галичини).

Окрім викладацької діяльності художник був ілюстратором журналу “Дзвінок” (український ілюстрований двотижневик для дітей і молоді, видавався у Львові 1890-1914. Видання призначалося для дітей середнього і старшого шкільного віку). Зокрема оздобив поему-казку “Лис Микита” Івана Франка. Пізніше Копистинський проілюстрував поему Міґеля де Сервантеса (у перекладі Франка) “Пригоди Дон Кіхота”. Тоді ж були створена серія малюнків на тему визвольної війни під проводом Хмельницького. У 1914-му художник завершив роботу над алегоричним полотном “Воскресіння України”.

А ще Копистинський добре відомий як реставратор. Він відновив костел отців бернардинців у Польщі. Створив фрески для катедральних соборів Львова та Кракова. На замовлення Ставропігійського інституту художник відреставрував понад 150 ікон і картин. Активна й плідна співпраця Копистинського з інститутом допомогла йому глибше та рельєфніше зображати життя, побут українців. Своїми творами Копистинський підкреслював самобутність, самодостатність українців, сприяв усвідомленню їхньої окремішності від інших народів. Усе це відбувалося в дусі найпередовіших течій світового мистецтва.

Фото: Igor Monchuk/CC BY-SA 4.0

Копистинський також написав низку ікон для галичанських церков. Але його церковний живопис був не тільки канонічний, а й збагачений деталями реального світу. Особливо в пізніх роботах чітко прослідковується відступ від теологічних догматів до побутовизму.

Художник прожив 72 роки, залишивши по собі чимало видатних робіт. Помер Теофіл Копистинський 5 липня 1916 року. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

Нині роботи художника зберігаються у Національному й Історичному музеях, Музеї історії релігії у Львові. А також в експозиції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.