У радянські часи, – складні для справжнього мистецтва, коли митців намагалися силоміць вкласти у прокрустове ложе соціалістичного реалізму, – вона змогла творити світові шедеври. Теодозія Бриж – авторка понад 200 скульптур і 32 пам’ятників. Її львівська майстерня стала одним із осередків зародження українського шістдесятництва, а її чоловік, Євген Безніско, був відомим художником і лавреатом Шевченківської премії.

Теодозія народилася 18 лютого 1929 року в Бережниці, що на Рівненщині. Початкову освіту дівчина отримала в місцевій школі, потім навчалася в Сарненській гімназії. Під час Другої світової війни батько Теодозії співпрацював із УПА, за що пізніше був висланий до Сибіру. Матір та її саму теж хтось виказав і арешту уникнути не вдалося. У Сарненській тюрмі, де вони відбували покарання, лютував тиф. Знесилених в’язнів возами вивозили в ліс й кидали до ями. Теодозія з матір’ю були такі слабкі, що мало чим вирізнялися від мерців, тому їх разом із небіжчиками також вивезли. Та доля змилувалась – повз проходив чоловік, який запримітив ледь живу жінку та дівчинку, і забрав до себе. Так вони й вижили.

По завершенню гімназії дівчина вирушила до Львова та вступила в інститут прикладного й декоративного мистецтва. Її випускною роботою став проєкт пам’ятника Данилу Галицькому, що нині зберігається в місцевому історичному музеї. Комісія високо оцінила старання Бриж, студентка закінчила виш із відзнакою. За кілька років її роботи постійно експонувалися на виставках.

У 1958 році Теодозія познайомилася з Євгеном Безніском. Перша зустріч – і кохання вразило серця молодих людей. Та в суспільстві косо поглядали на пару, адже чоловік був молодший на дев’ять років. Одначе закохані не звертали на це ніякої уваги, і невдовзі побралися. У щасливому шлюбі пара прожила 41 рік.

У 1960-ті майстерню Теодозії називали центром богемної тусівки. Друзі називали мисткиню – Фана. До неї на філіжанку кави заходили Ліна Костенко, Іван Миколайчук, Ірина Вільде, Іван Драч, Микола Петрененко, Богдан Ступка й багато інших. Та майже ніхто не знав, що Бриж ще з юних років була зв’язковою УПА.

“У радянський час було досить складно тим, що були стукачі. Теодозія була в УПА, вона нікому про це не розповідала, знав тільки чоловік. І тому, коли відчувала таким внутрішнім жіночим відчуттям, що ця людина стукач або сексот, вона тихенько підходила і казала: не приходьте більше до нас в майстерню”, ‒ розповідає Леся Безніско, доглядачка Меморіального музею-майстерні Теодозії Бриж.

Їй було всього 30, а вона вже організувала персональну виставку у Львові. Теодозія була однією з перших українських мисткинь, яка стала на шлях сучасного світового мистецтва. Її роботи були витонченими, легкими та пластичними.

Разом із чоловіком Фана створила чимало мистецьких проєктів, Найвідоміші з них:

  • меморіальний комплекс Січових стрільців на горі Маківка;
  • пам’ятник на могилі князя Святослава у місті Сколе;
  • меморіальна каплиця жертвам НКВС у Золочівському замку;
  • пам’ятник Данилу Галицькому та Васильку Романовичу, споруджені у Володимирі-Волинському.

Шістдесятники намагалися здолати обмеження соцреалізму, творити вільно, відповідно до світових тенденцій, моди та власних відчуттів. Але контроль з боку держави призводив до того, що працювати часто доводилося не на замовлення, а просто “для душі”. Однак, Теодозії вдалося продемонструвати свій талант під час роботи з надмогильними пам’ятниками Богдана-Ігоря Антонича, Соломії Крушельницької, Івана Крип’якевича й інших видатних львів’ян. Окрім того, в її творчому доробку – скульптури Гетьмана Пилипа Орлика, Юрія Дрогобича (пам’ятники за її скульптурними проєктами цьому діячу встановлені у Дрогобичі та у Болоньї), письменниці Ірини Вільде, піаністки Марини Крих, серія образів героїв поеми Лесі Українки “Лісова пісня”. Створено проєкт пам’ятника князеві Леву, який і сьогодні можна побачити в її майстерні. Безніско допомагав дружині – робив каркаси для скульптур, ставив риштування, замішував глину, адже це потребувало чимало фізичних сил.

Меморіальний комплекс пам’яті жертв фашизму у Володимирі-Волинському, у співавторстві з Євгеном Дзиндрою й архітектором Ярославом Назаркевичем, висунули на Шевченківську премію. Нагорода вже ось мала потрапити до рук Теодозії, та комісія в останню мить віддала премію Олені Кульчицькій. Лише в 1997 році, за два роки до смерти мисткині нарешті присвоять звання Заслуженої художниці України. До речі, її чоловік отримав це звання на десять років раніше.

Попри визнання, останні роки життя скульпторки були важкими. Замовлень не було, грошей теж. Єдина відрада – робота. Одні з останніх скульптур: Жебрачка-Україна, Ярослав Мудрий, Ієремія, Мстислав, Йосип Сліпий, три Ісайї, донька Ярослава Мудрого королева Франції Анна, Роксолана, Григір та Пилип Орлики, жінки-воїни січового стрілецтва Олена Степанів, Софія Галечко.

Померла видатна скульпторка 4 липня 1999 року. Похована на Личаківському цвинтарі. Нині в колишній майстерні – меморіальний музей. Традицію богемних посиденьок, яку запровадила Фана, підтримують тут щороку на День народження Бриж.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram