Таємниця Маргарити Сурженко, яку так і не розгадати

Українські дівчата пишуть дедалі кращі романи. Це вже майже доконаний факт. Причім, не тільки тому, що сотні українок поринають у царину романістики. Одні щоб мати право на самореалізацію, інші від нудьги, чимало через ілюзію швидко прославитися чи розбагатіти. Одна з таких от виведена, між іншим в образі вбивці-Крістіни у романі “Вона знає таємницю”. Похмура (чи таки радісна?) правда про жіночу романістичну творчість полягає, одначе, в тому, що в дівчат виходить, і виходить геть не по-дівчачому, а десь так – гросмейстерськи. І знову останнє слово відсилає до дискутованого нині роману від Маргарити Сурженко: там будуть шахи, святая святих чоловіків-письменників (пригадайте хоча б шахоманію Володимира Набокова чи нашого Михайла Бриниха).

Приємною новино для української літератури від авторки бестселера “Квартира київських гріхів” та ще трьох романів сєвєродонеччанки Рити Сурженко, абсолютно досконало, шахово композиційно вибудуваний містичний детектив “Вона знає таємницю”. Перш ніж доповісти, яку, поміркуймо про інші речі. Така вже в нас літературознавча традиція, що слова “шизофренія” чи його внутрішній прикметник-синонім “містичний” зазвичай використовують по відношенню до письменника чи того, що той написав ті, хто найменш здатен збагнути, що насправді сьогодні відбувається з автором і його книгою, тобто, даруйте, книговидавці. Для фанатика божественість автора очевидна, як і авторська геніальність. Але правдою є те, що сам письменник чудово розуміє, до якої зрештою точки він прямує, яка ж справжня ціна сплачена за прямування тексту саме до цієї точки. Тобто: автори бувають нешизофреніками, і в них трапляються немістичні твори.

У письменника завжди є точка неповернення, з якої стартує і сюжет, і фаталізм: для Кіри, головної героїні “Вона знає таємницю”, – це острів. Цей острів, з одного боку, за один шторм, і одну кораблетрощу, і одного пропливання 20 кілометрів до землі, заселеної людьми, перетворює робінзонку Кіру на сироту й акваненависницю. З іншого боку, втративши все, маленька дівчинка “бачила Бога у світлі”, навчилася відрізняти стовпи добрих і лихих енергій, а головне – застосовувати ці надбання у своєму подальшому житті. Лузер-сирота стає господарем своєї долі: спочатку громить у шахи дядю Ніколаса й третує-тренерує власну пуританку-тітку, а потім Кіра покладе на коліна й весь світ, змусивши у своїй особі зашанувати Україну. Відтоді, з відправної точки острова, вона розуміє, що Бог поруч: “Люди можуть часом зрадити або покинути нас у будь-який момент. А от сонце завжди буде цілувати тебе”. Властиво, з тамтого дитинства Кіра є не хтось інший, як своєрідно практикуючий маг. І ось як ця магія працює: “Так буває – варто людині створити навколо себе певний зоряний ореол, і він починає працювати на тебе, притягаючи до тебе інтерес всіх навколо. Цей потік робить тебе більш гарним, ніж ти є насправді, в очах усіх присутніх”. Відтоді ж, як Філ, власник найуспішнішого українського видавництва не лише бере в компанйони, а й у законні дружини, душа Кіри “нібито пронюхала користь для виживання”.

Кірин дар є неймовірний навіть як на письменницю. Підозрюю, що “маніфест” Кіри це також і маніфест того, чого прагне і чого очікує від життя і сама Рита Сурженко: “Я просто хочу достукатися до якомога більшої кількості душ, якщо вже я вмію чути Бога, приносити з Його світу в цей світ важливі смисли <…> Тоді я взагалі подумала, що це і є сенсом життя – бути магнітом для якомога більшої кількості інших душ”.

Сурженко переписує чимало канонів. Скасовує, приміром, термін “мати-одиначка”, заявляючи, що так не можна назвати людину, яка насправді на багато років уперед убезпечила себе від самотності. Рита, і це буває хіба в книжках, змусила недолугий український книжковий бізнес бути прибутковим, а авторів – абсолютно успішними. “Справа не в тобі, справа в твоїй вірі в себе. Саме віра здатна підключити тебе до будь-якого потоку, який здійснить будь-яку мрію, – повчає ґуру Маргарита. – Це так легко, що, коли ти підключаєшся і досягаєш, тобі навіть стає трохи сумно, що все виявилося так просто”. Вона “може бачити енергію, яка починала циркулювати у взаєминах між людьми. І могла відрізнити егоїстичну голодну закоханість від справжнього почуття”.

У романі Сурженко ви навіть знайдете рецепт, як стати письменником. 1. Коли потреба в грошах перестане бути вашою рушійною силою, переключайтеся на творчість. 2. “Потрібно ще влитися в потік удачі”. Правда в тому, що Кіра, якій відома таємниця самої себе, от-от сама стане таємницею: Філ Річардсон отруїть дружину й викине в море. І тоді вона шугатиме, прагнучи помсти, доки не оселиться в тілі юної наркоманки, здатною цю помсту здійснити.

“Вона знає таємницю” якщо й детектив, то не тільки містичний, а й детектив імені теології головної героїні Кіри: “А я беру світло в іншому світі і вплітаю світло в слова”. Філ-видавець якось вимагав від дівчини такої “земної” речі як цільова аудиторія, намагаючись збагнути її таємницю. Вона справді знає таємницю. І таємниця її лежить на поверхні твору. Кіра, вона сама, її космогонія, і її, якщо хочете, приватна теологія є містикою для всіх решти, хто перебуває поза Кірою, а отже й для нас. Що таке справжня філософська глибина літературного твору? Це не коли автор цитує цитати та власні сентенції, а коли точні для цього контексту твору визначення виринають з поверхні простого тексту, не означеному філософськими “понтами”.

З ким ми можемо порівняти Риту Сурженко? Порівнювати – корисно. Із кимось таки порівняємо. Проза Маргарити за легкістю виконання та довірою авторки до своїх героїв дещо подібна на Ґійома Мюссо, її жіночно-психологічні пошуки чимось нагадують Ірину Власенко є якась химерність, як в Олега Полякова, а затятою професійністю підходу до літератури нагадує Вікторію Гранецьку. Ніжність та лагідність від творця “Джейн Ейр” Шарлотти Бронте дивовижно поєднується в Риті з проникливістю і навіть певним цинізмом Оноре де Бальзака, і все це – з випуклим очищувальним стражданням а ля Достоєвський. Для лікування раку, за Сурженко, потрібні цілі десятиліття і вантажівки любові. “Тому що я роблю ставку на красу, з якої проросте любов, а не на любов, яка створить красу лише в одних люблячих очах”, – вигукує Кіра щось цілковито суголосне уявленням про спасенність краси.