Таємна мова: Фантом “Е”

Таємна мова. Сьогодні наше розслідування зачепить майже шпигунську історію. Поговоримо про таємну мову, привидів, про шифри й розшифрування.

Якось зайшов я до аптеки й замовив вітамін “Е” ([е]). Мені сказали, що такого немає. Може, я мав на думці вітамін “Є” ([йе])? Але ж мені такий не потрібен. Та й знаю, що його немає. Проте я не здавався й попросив вітаміни “В” ([ве]), “Н” ([ен]) та “С” ([ес]). Таких теж, як виявилося, ні люди, ні природа не придумали. І тут я все зрозумів: корінь нашого непорозуміння захований у “є-декларуванні”. Саме так на одному з каналів обізвала “е-декларування” журналістка, що спілкувалася українською. Мабуть, воно у неї своє, особисте, “єлектронне”. Також часто з голубого екрана можна почути складноскорочене слово “є-декларація” (теж з початковими [йе]).

У зв’язку з цим пропоную ноу-хау для наших контррозвідників-есбеушників: покажіть підозрюваному букву “Е” ([е]) і попросіть прочитати її. Якщо скаже [е], – українець, [йе] – росіянин, [iː] – англієць. Саме так (по-різному!) читається в різних мовах ця буква. У латинській же, що є “офіційною мовою” медицини й фармакології, літера “Е/е” передає звук [е]: emplastrum [емпляструм]. І вигадувати тут нічого не треба.

“Пиши, як чуєш, читай, як видиш”, – радили колись укладачі першого західного українського альманаху народною мовою “Русалка Дністровая” (1837 р.) щодо нашої мови. Це ж правило можна застосувати й до аналізованого каменя спотикання для багатьох – латинської літери “Е/е”.

Цікаво, що в російських правилах читання латинських букв зазначається те ж саме, що й в українських: “Буква Ee читается как [э] (не [йэ]!): ego [э’го] – я”. Чому ж тоді провізори й медики порушують ці, здавалося б, непорушні правила? Ви подумали те ж, що і я? Не хочеться (не доведи, Господи!) йти до таких лікарів, що “за сало” одержали дипломи й читати латиною не втнуть (тепер зрозуміло, чому вони так курколапово пишуть, – щоб ніхто не розібрав!). На пари треба було ходити, шановні люди в білих халатах, на пари.

Отже, логічно назви вітамінів озвучувати за правилами латинської мови: “В” ([бе]), “С” ([це]), “Е” ([е], а не [йе]!!!). До речі, російськомовні українці слово “е-декларація” читають як “йе-декларация”, забуваючи, що і в їхній мові слово “электронный” теж починається з букви “Э”, а не “Е” (“йэлектронный”): “Волна е-деклараций не за горами”: в Раде рассказали, когда сменится руководство НАПК” // “Чтобы осуществить вход в электронный журнал своей школы, необходимо знать адрес (доменное имя) журнала”.

Так само можна почути “є([йе])2 – є([йе])4”, коли мова заходить про шахи. Ця гра, як відомо, відбувається на шахівниці, де чергуються 64 темні та світлі клітинки.

Горизонталь нумерується арабськими цифрами (від 1 до 8), а вертикаль – латинськими літерами (від “а” до “h”): “а1”, “в3”, “с4”. Тому і в російській, і в українській вимові має звучати “е([э]/[е])2 – е([э]/[е])4”. Таку ж помилку роблять, коли називають номер групи “Е” в Лізі чемпіонів УЄФА (англ. UEFA Champions League). Ніякого “Е” ([йе]) там немає й близько. Це повинне бути або [е] (латинська), або [і] (англійська).

Це ж саме відбувається і у вишах, коли озвучують оцінку “Е”, яка дорівнює 60–66 балам. Так само неправильно вимовляють і початкові літери анлійського слова education ([edʒuˈkeɪʃn] – “освіта”), що входить до складу електронних адрес освітніх сайтів, як “єду” [йеду], хоча звука [й] там знову й близько немає. А Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (абревіатурно – НКРЕКП) деякі журналісти називають “енкаерЄкапе”. Ну де вони там “Є” ([йе]) побачили? Привид якийсь, їй-богу. Фантом. Його нема, а вони бачать…

Так само й Mercedes-Benz Е-Class (один з найвідоміших автомобілів німецького виробника Mercedes-Benz) називають Mercedes “є-класу”, “єшка”. Але ж читати німецьку літеру “Е/е” хоч українці, хоч росіяни мають як [е]//[э]. То звідки ж тоді там береться те їхнє фантомне [йе]?

Проте апофеозом такої безграмотної плутанини грішного з праведним є читання англійського “е-school” як [йескул]. Це як в анекдоті: на сараї написане одне, а в сараї – дрова. Хоч у нашому випадку зовсім не смішно, особливо, коли це звучить із вуст журналістів, бо саме їм випало багато в чому формувати як наші погляди, так і нашу грамотність. А виходить, що їм самим ще треба ой як багато вчитися. І насамперед – учитися бути самодостатніми особистостями, а не трансляторами чужих помилок і недолугостей. Бо щоб стати добрим учителем, слід усе життя бути старанним учнем.

Останній крайній

Відмінна лексика: Жуть, або Замисловатий жрєбій