Сьогодні наше розслідування “накинеться” на слова з коренем “-дар-” та фрази, у яких такі слова є. Укотре, на жаль, доводиться констатувати, що в нас на кожнім кроці й далі працює правило: бери російську мову і роби з неї українську. Підхід, зрозуміло, творчий, але… Але українська виникла задовго до нас. І наше завдання – берегти її та розвивати, правильно використовуючи, а не вигадувати непотріб. І ми це в принципі робимо, однак…

У мережі неважко знайти таке речення: “Саме виступами за молодіжну команду донеччан молоде дарування звернуло на себе суспільну увагу”. Так пишуть про Олександра Зінченка – нині талановитого й успішного футболіста англійського клубу “Манчестер Сіті” та національної збірної України. Мені не сподобалося в цьому реченні слово “дарування”. Чому? (“Йому постійно щось не подобається”, – слушно зауважите ви. І я не буду заперечувати.) Зараз спробую все логічно пояснити.

Насамперед зʼясуємо, що означає те слово, до використання якого я маю претензії. Отже: дарування – це дія за значенням дарувати 1 (“Передавати що-небудь у власність як подарунок”). У розмовному мовленні (але ж не про нього мова у наведеному прикладі про Зінченка) його використовують у значенні обдаро́вання (називає те ж саме, що й обдаро́ваність – якість за значенням обдарований 2 – “який має великі природні здібності; здібний, талановитий”). У цей ряд охоче стає ще один синонім – обдарува́ння (“Те саме, що “обдарованість”), яке, крім цього, також і називає дію за значенням обдаровувати й обдарувати (“1. Наділяти дарами, подарунками; підносити дари, подарунки. // рідко. Подарувати що-небудь одно, одну річ. 2. Виявляти до кого-небудь щиру прихильність, доброзичливість і т. ін. 3. Наділяти позитивними якостями, здібностями, умінням і т. ін.”). Фразеологізм обдаровувати поглядом (усмішкою і т. ін.) має значення “дивлячись на кого-небудь, виявляти, виражати певні почуття”.

Ось як слова “обдаро́вання” й “обдарува́ння” поводяться в контексті: “Тоді роботою з молодими авторами у Спілці займався Володимир Пʼянов і ставився до неї серйозно, з любов’ю, умів помітити молоде обдаро́вання // Про мистецькі обдаро́вання середущої доньки гетьмана Єлизавети Скоропадської // Молоде обдарува́ння з великим майбутнім // Молоді обдарува́ння – до 203-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка”.

Тепер до нашої розмови долучимо російську. Річ у тім, що в ній є два слова дарование і дарение. Перше визначають як книжне (“книжний” – “характерний для літературно-писемного викладу, не властивий живій мові”; не плутати з “книжковим” (називає все, що повʼязане з виготовленням книжок, їхнім зберіганням, торгівлею тощо). Уживаючись тільки в однині, воно позначає дію за поетичним дієсловом даровать (“Наградить (награждать) чем-нибудь, подарить (дарить), пожаловать (жаловать) что-нибудь. Даровать свободу. Даровать жизнь преступнику (помиловать)”). Інше значення іменника дарование – “врожденная способность к чему-нибудь, талант. Природное дарование необходимо развивать. У мальчика редкие дарования”. Слово ж дарение – це дія за дієсловом дарить (“1. Отдавать безвозмездно другому, давать что-нибудь в качестве подарка. Отец постоянно нам что-нибудь дарит. 2. Награждать, удостаивать (книжн.). Он всех дарил благосклонностью”). Також слово “дарение” має значення “безвозмездная передача своего имущества в собственность другого лица”.

З огляду на це (оскільки, як видно, ми ну ніяк не можемо обійтися без російської) пропоную таке співвідношення: “дарение – дарування” // “дарование – обдаро́вання / обдарува́ння”. Чи це не логічно? Гаразд. Тоді на допомогу прийде наша рідна юриспруденція (“Сукупність наук з права; правознавство”). Там дарува́нням називають дію, результатом якої стає факт безоплатної зміни власника майна: воно перестає бути власністю однієї особи та перетворюється на власність іншої. Це – один зі способів розпорядження майном. Цікаво, що подарувати можна тільки свою власність, не висуваючи при цьому жодних зустрічних умов.

Також слово дарування входить до складеного юридичного терміна: “Договір дарування належить до безоплатних правочинів, за умовами якого обдаровуваний не має перед дарувальником будь-якого зобовʼязання матеріального характеру // За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовʼязується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність”. Як бачимо, за словом “дарування” ще й закріплена юридична спеціалізація. Навіщо його вживати там, де себе можуть непогано почувати “обдаро́вання” й “обдарува́ння”?

Неважко помітити, що в усіх згаданих випадках ідеться про той самий корінь (такі слова, до речі, називаються “спільнокореневими”, а не “однокореневими”): -дар-. Він збігається з відповідним словом: дар – “здібності, хист до чого-небудь; обдаровання, талант”. Закріплені за ним і ритуальні значення: “те, що підноситься, жертвується” та (перевжно у множині) – “хліб і вино, над якими відправляється церковне богослужіння”. Є це слово у таких фразеологізмах, як приносити (принести) в дар (“дарувати”) та дар мови (слова) (“здатність говорити взагалі” та “висока культура мови, здатність красномовно говорити; красномовство”). Ну і як тут не згадати Danaorum dona (“дари Данайців”), Timeo Danaos et dona ferentes (“Данайців боюсь, із дарами прибулих”) та Quidquid id est, timeo Danaos et dona ferentes! (“Бійся данайців, що приносять дарунки”) – крилаті вислови, закорінені в переказ про Троянського коня. Їх використовують, щоб застерегти від надмірної довірливості.

Нижчими за звучанням порівняно з високим словом “дар” є його синоніми дарунок і подарунок (“Річ, яку дарують // розм. Гостинець”).

Словники фіксують прикметники подару́нко́вий (“Призначений для подарунка, одержаний у вигляді подарунка”) та да́рчий (“Той, що дарується // Такий, яким засвідчується дарування чого-небудь”). Також там є сталі сполуки дарча грамота, дарчий лист тощо (“Документ про дарування майна і т. ін.”). Комунікативна практика знає й інші спільнокореневі прикметники: дарунковий (“Крізь дарунковий папір я чула, як вони дихають / Голова сестринства Покрови Пресвятої Богородиці Леся Сівко вручила дітям дарункові сертифікати / Розробка корпоративних листівок та дарункових пакетів”) і дарувальний (Дарувальний столик в таких вишуканих паєткових тканинах: золота, срібна скатертина з паєтки / СУОБ “Мати Україна” відкрила дарувальний рахунок в болгарських левах / Отже, маю дарувальний настрій / Руки ніби в дарувальному жесті спрямовані до людей”).

У наукових текстах прикметник “дарувальний” уходить до терміносполуки: “Ключові слова: дарувальна грамота, князь, Галицько-Волинська держава, джерело церковного права державного походження / Ці спадкові володіння надавалися капітанам-донатаріям (порт. donatario – людина, що отримує щось у подарунок) на основі пожалування ним королівських дарувальних грамот (carta de doacao)”.

У деяких контекстах “дарчий”, “дарувальний” і “дарунковий” взаємозамінні (хоч і з різною продуктивністю): “Дарчий напис на книзі часто характеризує особисті чи професійні взаємини дарувальника з адресатом // Отримати книжку від самого автора, та ще й з дарувальним написом, з автографом! // Інколи у декоративне оздоблення вкомпоновували дарунковий напис”.

Насамкінець хочу зробити подарунок (я не данаєць, і боятися моїх подарунків не варто) та застерегти від кількох помилок. По-перше, рекомендую не вживати дієприкметник “даруючий” (про особливості використання дієприкметників є наш матеріал Бажаючі vs охочі). Скажімо, у фразах “Донор – значить, даруючий життя!”, “Даруючий кров – дарує життя!” замість не дуже вдалого “даруючий” краще вжити “той, хто дарує”.

По-друге, раджу уникати тавтології (конструкції на кшталт “деревʼяне дерево”) “дарувати подарунок”. Чув якось таку “фразу-повторюху”, зайшовши до щойно відкритого магазину: “За кожен чек на суму від тисячі гривень ми подаруємо подарунок”. Робити це неважко: “Ви одержите / отримаєте подарунок”, “На вас чекає подарунок” тощо. І для цього не потрібно особливого дару, обдаровання чи обдарування. Достатньо лише простого бажання. Бажання говорити й писати правильно. Хоча, можливо, це таки дар. Чи як ви вважаєте?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram