Ніколи б не подумав, що можна писати вірші, як Сальвадор Далі – картини. Ці годинники, які розтікаються на котах, жирафи, що палають, разом із жінками, у яких із ніг вивалюються шухляди, мертва голова, очі й рот, якої наповнені черепами, жіночі руки, що вилазять із землі, слони дивної форми з тиграми, яких пожирає велетенська риба. Дивно, правда. Така химера твориться в нашій голові. Письменники й науковці нарекли цей хаос сюрреалізмом, цей напрям і митці цього спрямування хочуть зазирнути в людське підсвідоме, покопатися десь у закутках душі, зануритися в якісь темні хащі свідомості, які нам найчастіше трапляються у снах. Хто б не тлумачив картини іспанського художника, всі інтерпретатори обов’язково помилялися або йшли хибним шляхом.

Молода поетеса з Калуша (Франківщина) вирішила писати вірші, як Далі; писати поезію, як Девід Лінч знімає кіно. Хоча, якби взяла пензля або взялася за кінострічку, то й картини вийшли б не гірше Далі-Лінча, хто його знає.

Форма сюрреалістичних писань Ірини Червінської повністю відображає їхній зміст: ні тобі коми, ні крапки, ні тире. Усе йде одним потоком, одним настроєм. Сам ламай голову над розділовими знаками, думай, де та що має стояти чи стати, щоби зрозуміти таємний посил автора до читача. Інколи слова у поетеси стоять у досить дивному порядку, відмінку, та відмінки для авторської фантазії – то умовність, яку в підсвідомопотокових віршах пані Червінської можна опустити.

хтось там поволі сходить із розуму
п’є каву з кров’ю їсть салат із волоссям
надрізає себе на скибочки і пропонує рибам
опівнічним рибам в океані космосу

хтось там поволі приходить до тями
після коми після двокрапки після прямо мови
намотує нитки на пальці і затискає світ п’яльцями
і насиляє гранули снігу на вістря втіхи
сталеві віхи і арматура паркану більше не стримає

хтось там робить щасливими стіни
вішає на них гардини й картини
вішає меблі в просторі безвимірному
і чужу безвихідь перетворює на перли і розсипає
на синю долівку літа і хтось іще не роззутий
і чиїсь там діти
люблять ожину і вірність і їхня горю опірність
досягає червоної поділки

хтось там із розуму сходить
комусь зовсім не солодко
чиєсь було роздягнене
щось покладу в кишеню
і наллю молока їжакам

Поезія це чи проза? Авторка представляє нам своє прозове бачення світу в поетичній формі. Ця форма, як клаптики свідомого та позасвідомого, сплітаються та розплітаються в її тексті. Фрази хаотично побудовані в тексті, текст не схожий на класичні взірці поетичного слова в українській літературі. Ми лише, як у випадку з Сальвадором Далі чи Девідом Лінчем, можемо якимись штрихами, бодай пунктирно, говорити про певний задум, таке собі обрамлення, у яке вбираються слова поетеси. А так, щоб говорити про цілісну поетичну картину світу, нам не приходиться, адже і місце, і дія, і словесні засоби перебувають у певному дисонансі один із одним, у конфлікті між собою, у непевному й незрозумілому порядку.

“ми повернулись туди звідки росте джерело//але воно висохло як дерева суворою зимовою ніччю//ми вечерпували кров із глибокої вирви//видирали кореневище по волосинці//і зав’язували на них вузлики просто так для розваги//а поле навколо мовчало мовчанням пустельних дюн//ми покидали ті місця в рам’ї розуму//наші руки біліли книжковим пилом і крейдою олівців//ми залишали сліди на батисті трави//як зітліли трупи з могил наших нашадків//навіть вороння не сміло каркати тризну//коли ми покидали місця із посадженими в небі джерелами”.

У кожної людини є як світлий, так і темний бік душі. У поетичній збірці “Територія звіра” авторка виповідає нам усе темне, саме дно людське, отой душевний намул, який ховається за соціальними масками, замовучуванням, напівтонами, словом, усім тим, про що не говорять, або не прийнято говорити.

“Територія звіра” – це світ і простір людини, яка знайшла баланс між людською і тваринною природою. Мітологізм, вкраплення експресіоністичного залюбування занепадом, потяг до смерті та сюрреалістичні образи зі снів на межі нічних жахів – що є реальніше за “реальне” за Жаком Лаканом?

Ця збірка – спроба створити книгу одного настрою. Саме спроба, бо жоден світ не є монолітний у своїй майже типовій суперечності.

Із чого ж виростають химерні й складні сюжети Ірини Червінської? Письменниця розповідає, що вона прихильниця такого напряму в мистецтві,як дадаїзм.

“Дадаїсти заперечували мистецтво як таке, говорячи, що дада – це не мистецтво, антимистецтво. “Територія звіра” – це поетична книга, яка одним концептом пов’язує всі тексти, вміщені в ній. За напрямом – там багато сюрреалізму, у дусі Жоржа Батая, експресіонізму, Лаканівського психоаналізу, До речі, письменниками, які вплинули на її написання, були Ієн Бенкс, і незмінний Жорж Батай і його книжка “Історія еротизму”, режисер Девід Лінч. Так-так, я в “Території звіра” не пишу про те, що люди всі мають бути добрими й щасливими, я скоріше піднімаю на поверхню ті пласти людського несвідомого, яке би вони хотіли витіснити якомога далі. А вже наскільки це мені вдалося – судити читачам”.

Біографічна довідка про авторку

Ірина Червінська народилася 23 серпня 1980 року в місті Калуш на Івано-Франківщині, де й мешкає. Закінчила Калуський хіміко-технологічний технікум у 1999 році. З 2001 року працює на ТзОВ “Карпатнафтохім”. Закінчила ДВНЗ “Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника”, Інститут філології, спеціальність “Українська мова і література”, магістерка. Уперше надрукувалась у калуській газеті “Дзвони Підгір’я” у 18 років. Також були публікації в пресі Калуша й Івано-Франківська, зокрема в газеті “Вечірній Івано-Франківськ”, де у 2008-2009 роках була дописувачем. У 2002-2004 – учасниця “Клуба любителей славянской поэзии” (Івано-Франківськ), друкувалась в альманасі “Клуба…”. У 2004 вийшла самвидавом перша збірка “Каштанова любов”. Також твори увійшли до альманаху “Скіфія 2013. Зима” від видавництва “Склянка часу” (Канів), журналу “Мистецькі грані”, збірки патріотичної лірика “Небесна сотня. Антологія майданівських віршів”, журнал “Золота пектораль” (Тернопіль), “Хмелліт” (Богородчани), “Перевал” (Івано-Франківськ), “Крамничка жахіть”. Дебютна збірка “Приват (folder innocent/holy private file)” вийшла друком у 2015 році (Місто-НВ, Івано-Франківськ), співавторка поетичної збірки “Нас.Троє.” (2015) разом із Оленкою Бараненко та Остапом Микитюком. Дипломантка міжнародного конкурсу “Гранослов – 2015” у номінації “Поезія”. Окрім віршів пише короткі прозові твори, оповідання, новели, критичні літературознавчі статті (“Буквоїд”, “Збруч”). У доробку є роман “Світи і лабіринти”(2017, “Видавництво 21”, Чернівці) – трилер, з елементами сюрреалізму та фантастики. У 2018 році вийшла друга збірка поезій “Територія звіра” (“Каменяр”, Львів). Із 2013 року засновниця та керівниця літературної студії “КА-МА-ЛІ-я” (Калуська Майстерня Літератури).

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram