Він присвятив половину свого життя пошуку й передачі в руки правосуддя нацистських військових злочинців, що затаїлися в інших державах під личиною скромних фермерів, лікарів і домогосподарок. Його ім’я – Симон Візенталь, засновник та керівник Віденського Центру документації, дослідник Голокосту, всесвітньо відомий “мисливець” на нацистських військових злочинців.

Симон народився 31 грудня 1908 року на Тернопільщині в місті Бучач (територія входила до складу Австро-Угорської імперії). Але спокійне життя хлопчини перервала Перша світова війна. Батько Симона загинув на фронті. Після Брусиловського прориву 1916 року, Роза Візеталь разом із сином перебралася до Львова, подалі від наступу російських військ, оскільки Російька імперія була добре знана у світі як антисемітська держава, де регулярно відбувалися єврейські погроми. У Львові малий пішов до школи, а коли трапилася нагода – родина виїхала до Відня.

По закінченню війни повернулися до Львова, де мати хлопчика вдруге вийшла заміж. Попри труднощі післявоєнних років, сім’я жила досить заможно. Саме це дозволило Симону вступити на архітектурний факультет Празького університету. Але надовго Батьківщини юнак не полишав. Тож як тільки завершив навчання – повернувся.

У Львові Візенталь працював архітектором. Робота настільки захопила молодого спеціаліста, що окрім неї він ні про що не думав. Лише в 1936 році створив свою сім’ю, одружившись із Цилею Мюллер, яка була далекою родичкою Зигмунда Фройда. Зажили тихим розміреним життям. Але ідилію перервала війна. Коли німці окупували Львів, родину Візенталь разом із іншими євреями відправили до концентраційного табору. Тут арештантів використовували як робочу силу, зокрема на будівництві доріг та залізничних колій.

Симона, як архітектора, до чорної роботи не залучали, він займався інженерними проєктами. Маючи доступ до будівництва секретних шляхів, він передавав інформацію полякам. Ті віддячили за співпрацю – підробили документи для Цилі на ім’я Ірени Ковальської, за допомогою яких Візенталь зумів переконати, що його дружина не єврейка, а полька (жінка від природи мала блакитні очі та світле волосся), яка потрапила до табору випадково.

Доля інших євреїв, зокрема родичів Візенталя, склалася значно трагічніше. У 1944-му, коли Червона Армія наближалася до західних територій України, німці вбили 149 тисяч арештантів концтабору. Живими залишилося тільки 34 людини, їх гітлерівці зарахували до цінних бранців і під конвоєм відправили вглиб Німеччини. Так і дістався Симон до концтабору Маутгаузен, в якому 5 травня 1945 року зустрів свою свободу, принесену американськими солдатами.

Після Другої світової війни Візенталь оселився в Австрії, де спрямував свої зусилля на пошук нацистських злочинців, які в той чи інший спосіб змогли уникнути покарання, не пройшли денацифікацію й переховувалися в Европі або, здебільшого, в країнах Південної Америки. Майже одразу він налагодив близькі стосунки з державою Ізраїль і співпрацював з її спецслужбою Моссад. Йосип Зісельс, керівник Асоціації єврейських громад та організацій України, пізніше так характеризував цю діяльність:

“Симона Візенталя не цікавило ідеологічне наповнення, чому людина вбивала євреїв під час війни. Він розшуковував злочинця і коли знаходив, передавав матеріали у ті чи інші державні органи. Це були Сполучені Штати Америки, Південна Америка чи якась країна Европи”.

Водночас, Візенталь заперечував ідею колективної відповідальності німців за злочини політичного режиму, вважаючи, що в такому разі справжні нацистські злочинці зможуть “розчинитися в народі”.

Симон Візенталь – засновник та керівник Віденського Центру документації, дослідник Голокосту, всесвітньо-відомий “полювальник” за нацистськими військовими злочинцями

Підраховано, що завдяки діяльності Візенталя до суду потрапили справи понад 1100 нацистів. Серед них були такі злочинці, як колишній комендант таборів смерті Треблінка та Собібор гауптштурмфюрер СС Франц Штангль, наглядачка концтаборів Герміна Браунштайнер, обершарфюрер СС Карл Зільбербауер. Також Симон Візенталь стверджував, що зробив значний внесок у пошук оберштурмбаннфюрера СС Адольфа Айхмана, який завідував відділом у гестапо та відповідав за втілення в життя політики масового знищення євреїв. 1960 року Айхман був схоплений ізраїльськими агентами в Буенос-Айресі й вивезений до Єрусалима.

У 1970-х Симон Візенталь опинився в жорсткому протистоянні з політичними елітами Австрії, оскільки чимало місцевих діячів у минулому були нацистами або співпрацювали з нацистським режимом. Зокрема, у нього виник конфлікт із австрійським федеральним канцлером Бруно Крайським, який хотів сформувати коаліційний уряд з керівником Партії свободи Фрідріхом Петером. Візенталь встановив, що Петер під час Другої світової війни був оберштурмфюрером СС і служив у складі айнзацгрупи C, яка винищувала цивільне населення в Україні та на півдні Росії. Дійшло до того, що Крайський назвав Візенталя колишнім агентом гестапо, посилаючись на підроблені документи. Симон подав до суду за наклеп, але потім забрав заяву, коли канцлер відмовився від частини своїх слів. Згодом Крайський навіть виплатив штраф за наклеп. Та конфлікт між ним і Візенталем тривав до кінця життя.

Центр Симона Візенталя у Лос–Анджелесі (фото з сайту beverlypress.com)

1977 року в Лос-Анджелесі (штат Каліфорнія, США) було засновано Центр Симона Візенталя. Це найавторитетніша у світі неурядова організація з пошуку нацистських злочинців, дослідження Голокосту та антисемітизму.

Ганна Арендт: Бездумство породжує зло

Симон Візенталь помер у Відні на 97-му році життя, 20 вересня 2005-го. Похований в ізраїльській Герцлії в передмісті Тель-Авіва. Його прозвали “сумлінням Голокосту”, а чеський письменник Арношт Лустіг, близько знайомий з Симоном, написав:

“Візенталь був неймовірною людиною, для якої справедливість коштувала більше, ніж відплата за злочин. Але справедливість вимагає розкриття злочину і, якщо це можливо, покарання винних. Візенталь, звичайно, розумів, що неможливо покарати всіх винних, але він прагнув того, щоб сама ідея про справедливість не пішла у забуття”.

Олена Вітер – Праведник народів світу

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram