Сильна збірна, слабкі клуби

Сьогодні Всесвітній день футболу. Можемо впевнено сказати, що й ми до нього дотичні. Либонь наша збірна гордо постала на міжнародній арені. Утім ці роздуми зовсім не святкові. Бо стосуються вони нашого внутрішнього футбольного господарства.

Український футбол більше не такий, як раніше. Колись, на зламі 90-х і нульових то все ще була народна гра, зараз – розвага для власників команд і людей, здатних оплатити абонемент кабельного телебачення чи супутникову антену. Колись, восени 1997-го, українські клуби трощили чемпіонів із найрейтинговишіх федерацій, а цьогоріч банально дрібне в швейцарському навіть футболі “Лугано” радіє, коли “Динамо” (Київ) потрапляє їм в одну підгрупу по Лізі Європи. Колись наші флагманські клуби, “Динамо”, “Шахтар” та “Дніпро” вигравали єврокубки чи принаймні грали у їх фіналі, а сьогодні укрграндам уже за щастя участь у груповому турнірі євробаталій, а ми радіємо кожному очку, набраному ними.

Зрештою, колись національна збірна України з футболу в матчах плей-оф із такими середняками, як греки, не потрапляла до фінальних частин, а сьогодні в боротьбі за першу європутівку жовто-блакитні ставлять на коліна чемпіонів Європи, португальців, трощать із непристойним рахунком 5:0 не якусь Мальту чи Ліхтенштейн, а гонорову Сербію (а дехто переконаний, що Україна зразка осені-2019 здатна обіграти будь-кого на цій планеті).

Сильна збірна, слабкі клуби. Таке неписане правило футбольної фортуни панувало в ХХ сторіччі. Відтак ми, з утіхою спостерігаючи за збірною, змушені визнати: воно саме про нас. Водночас, ситуація в клубному футболі властиво з клубним футболом не здатна не насторожувати. Це добре, що наші хлопці-збірники нарешті заграли скрізь у Європі: від Британії до Туреччини, але саме чемпіонат України з футболу є безпосередньою кузнею майбутніх талантів. А у нас він перетворився на ґаджет для кількох олігархів плюс мільйон телеглядачів, та ще мільйон тих, хто не може вижити без футболу, регулярно відвідуючи стадіон.

У жодній солідній федерації Європи немає такої ротації футбольних команд, явища, коли нові марки клубів вмирають і народжуються, мов гриби після дощу, як у нас, в Україні. Лише за першу чверть сторіччя незалежності у нас зникло з мапи футболу принаймні 35 клубів.

1992 рік. Дебютний національний чемпіонат. Першим чемпіоном України з футболу несподівано для багатьох стає сімферопольська “Таврія”. Де ця команда нині? Так, команда зі схожою назвою номінально існує в другій лізі, але це не та “Таврія”, що забирала очки у чемпіонів. Друга та найтяжча з утрат – володар двох національних бронз “Кривбас”. Тепер команда з такою назвою “дебютує” у футболі з Чемпіонату Дніпропетровської області з футболу. ФК “Дніпро”, фіналіст Ліги Європи, нині виступає в чемпіонаті України з футболу серед аматорів, замість гранда шлях до найвищого дивізіону за два роки проторував СК “Дніпро”. А як щодо харківського “Металіста”, який ще 7 років тому набирав в Європі для України чи не найбільше коефіцієнтних очок? Тепер його нема. У першій лізі є його “відгомін”: ФК “Металіст 1975”, заснований 17 серпня 2016 року.

У еліті національного футболу за 28 останніх років з’явилася, щоб потім зникнути, найзвичайніша процедура – переназва й пониження в класі, насправді ціла плеяда самобутніх команд, готових поборотися за місце під сонцем у єврокубковій зоні:

• ФК “Волинь” (опущена з еліти донизу шляхом зняття турнірних очок);
• “Нива” Тернопіль (зараз – ІІ ліга);
• “Торпедо” Запоріжжя (1982-2002);
• МФК “Кремінь” Кременчук (повернувся в І лігу);
• запорізький, донецький та маріупольський “Металурги”, “Нафтовик” Охтирка (замість нього “Нафтовик-Укрнафта” в ІІ лізі);
• “Поліграфтехніка” (1990-2004);
• МФК “Олександрія” (2004-2006);
• “Оболонь”, “Арсенал” Київ, “Верес” Рівне (ІІ ліга);
• “Нива-Борисфен” Бориспіль, ФК “Бориспіль”, ФК “Харків” (2005-2010);
• “Темп” Шепетівка (нині в чемпіонаті Хмельницької області);
• “ЕВІС” Миколаїв, “Нива” Вінниця (ІІ ліга);
• СКА Одеса (1944-1999);
• “Прикарпаття” (замість нього з 2016 ФК “Прикарпаття”);
• ЦСКА Київ, “Зірка-НІБАС”, “Сталь” Алчевськ, “Сталь” Дніпродзержинськ, “Закарпаття”, “Сталь” Алчевськ, ПФК “Олександрія”, ПФК “УкрАгроКом” (2008-2014);
• “Дністер” Овідіопіль (повернувся до І ліги);
• “Сталь” Дніпродзержинськ, “Говерла”, ФК “Титан” Армянськ (1969-2014);
• ЦСКА-“Борисфен” Київ (1995-1996);
• ФК “Пальміра”(1999-не виступає);
• ФК “Одеса” (повернувся до першої ліги);
• “Спартак” Суми (1999-припинив виступи);
• “Спартак” Івано-Франківськ (1940-2007);
• ПФК “Севастополь” та ФК “Кримтеплиця” (обидва грають у проросійській Прем’єр-лізі Криму).

Деякі з цих команд назавжди припинили своє існування, деякі – повертаються, щоб, вчорашні гранди чи просто клуби з еліти, розпочинати змагання у футбол з найнижчих рівнів або як нові містечкові проєкти. Це, звичайно, файно, що з’являються такі непоступливі футбольні бійці, як, приміром, ФК “Інгулець” із Петрового, заснований 2013 року. Чи такий єврокубковий боєць, як ФК “Олександрія”. Але краще б ФК “Олександрія” не утворювалася шляхом злиття з ПФК “Олександрія” із ПФК “УкрАгроКом” з Головківки. Ми були б не проти того, щоб у чемпіонаті на рівні боролися і легендарна “Поліграфтехніка” (Олександрія) чи МФК “Олександрія”, задуманий тамтешнім міським головою як суто муніципальний.

Та й утрата 44 загалом клубів, яких вистачило б на три-чотири ліги в будь-якому з європейських національних чемпіонатів, за менш ніж три десятиріччя проведення футбольних змагів – чи не надто велика то є розкіш? Адже лише деякі з них, менше десятка, опустилися в класі чи почали виступати за інші країни через російсько-українську війну. Отож наразі ситуація з клубним “падіжем” нагадує сабівське розкошування. Коли, як пам’ятаєте перед першим дебютним матчем у дебютному для себе відборі Йожеф Йожефович сказав: “Україна може виставити чотири однакові повноцінні склади, не слабкіш бразильців”. Тоді, 7 вересня 1994-го, програвши в київському матчі збірній Литви 0:2, Україна так і не потрапила до фінальної частини, посівши лише четвертий рядок у турнірній таблиці. Зараз ми вже там, на Євро. Але чи маємо ми надійне запілля у вигляді власного національного чемпіонату України? З українськими клубами, що грають для українців, а не для порожніх, бо зневірених у чесності цих змагів, трибун.

“Шахтар” – у п’ятірці найдомінантніших команд Європи

Євро-2020: Україна – у топ-5 команд із найміцнішим захистом