“Сяйво” повертається

Увірвавшись 1974 року до світової літератури зі своїм дебютним трилером “Керрі”, вчитель із Нової Англії, на цвяху сотого розміру в комірчині якого пришпиленим залишалася не одна тисяча змарнованих сторінок, Стівен Кінг за 46 років проведених на ринку літератури став її законодавцем. Стівену Едвіну Кінгу, звісно, високочола еліта досі закидає вузькожанровість та низькопробність пера (трилер, горор, фентезі, містика). Але самому Кінгові, на сьогодні авторові понад 200 творів, 50 із яких є бестселерами, загальний наклад яких складає понад 350 мільйонів примірників і більшість із яких екранізована Голлівудом, до тієї реакції високочолих байдуже. Інтелектуал, мовник, енциклопедист Стівен Кінг ще на початку свого шляху обрав масового читача. Він прагнув писати простою мовою, щоб радувати всіх, не лише обраних.

Мабуть, не існує жодного твору, який належав би Кінгові й виявився нецікавим. Практично, ледь не померши в автокатастрофі на зламі тисячоліть, 72-річний Стівен Едвін із Портленда штату Мен реалізував кожну з ідей “страшилок”. Кінгові жахастики насправді не такі примітивні, якими часто ми сприймаємо деякі з них, спочатку переглянувши кінофільм із однойменною назвою (оскільки за Кінговими сюжетами й образами Голлівуд у буквальному сенсі слова шикується в чергу). Його десятитомна “Темна вежа”, титанічна праця, гігантська як Америка, яка “любить усе велике”, започаткована 1982-го, 2012-го уже дописана, як і трилогія про властиво Кінгівського детектива Ходжеса. Стівен устиг застерегти людство у своїх програмно-апокаліптичних романах “Протистояння” (1978, 1990), “Зона покриття” (2006) та “Під куполом” (2009). У романах штибу “Воно” (1986), “Томіннокери” (1987), “Ловець снів” (2001) та “Доктор Сон” (2013) дослідив найбільші глибини сну. Нажахав людство автівками, які починають жити своїм життям (“Крістіна” та “Містер Мерседес”). Здійснив історичну подорож у часі 2011 року в своєму романі про день убивства президента США Кеннеді “11/22/63”. Дослідив природу істот у майбутньому та цвинтарних мешканців. Розповів дві історії про пенітенціарні органи, “Втеча із Шоушенка” та “Зелена миля”, які стали не тільки класикою літератури, а й зібрали чи не найбільше Оскарів для кінематографу. Про кожну з цих та не названих у цьому тексті книжок варто написати ще чимало сотень сторінок. Але роман “Сяйво” 1977 року, четвертий у кар’єрі автора й третій, виданий під прізвищем “Стівен Кінг”, безумовно, особливий.

Це був перший бестселер Стівена Кінга у твердій обкладинці, назву якому дали слова з пісні Джона Леннона “Instant Karma”. Це був також твір, в якому Стівену Кінгу вперше вдалося досконало та доволі ясно дослідити природу добра і зла – основних ментальних рушіїв життєдіяльності людини та відповідно взаємин двох світів, фізичного та духовного, у межах яких часом виникають шпарини, що дозволяють потойбіччю впливати на сьогодення і навпаки. Певною мірою, саме роман “Сяйво” спричинив інерцію більшої частини подальших Кінгових жахастиків. Іноді ці тенденції продовжені формально, як “Мізері” (1987), роман про читача, який вирішив змусити популярного письменника писати для викрадача людини. Іноді, як “Куджо” (1981), який продовжує традицію “Сяйва” щодо місць і предметів, яких не можна торкатися, бо вони заряджені та заражені лихом. Навіть із такими програмними речами про зло, яке спить в позасвітті, але корені якого гніздяться в дитинстві, роман про письменника Джека Торренса має перетин у частині хлопчика, якому існування позасвітнього зла відкривається перш ніж одержимому цим злом Джекові. “Сяйво” став пошуком таємниці людської природи, її здатності бути сліпою до застережень й ігнорувати небезпеку, нехай вона сходить навіть із самого пекла.

На жаль, наше сприйняття “Сяйва” як літературного шедевра, як і для більшості тих, хто народився в добу виходу однойменного блокбастера “Сяйво” (1980) від культового Стенлі Кубрика з Джеком Ніколсоном у ролі Джека Торренса, сильно постраждало. Краще почитати роман, а потім переглянути фільм – для нас правило відповідного глузду не стало актуальним. Адже Стівена Кінга, як уособлення автора із заходу в добу “холодної війни” не публікували. Тому першим на екрани в “Перестройку” вийшов Кубрик, а тоді вже Кінг.

Фільм, завдяки режисерові, “на нещастя” вийшов вдалим. І тому не всі нюанси трилера були сприйнятні для читача 90-х, коли “Сяйво” оприлюднили на теренах колишнього СРСР. Зараз, схоже, ситуація рецепції “Сяйва” є прихильна для нових поколінь: починаючи з католицького Різдва “Сяйво” у перекладі Олександра Красюка в рейтингах продажу українських книгарень разом із “Характерником” Василя Шкляра знову злетіло вгору чартів. Та й ситуація в теперішній Україні, де, на відміну від ситуації 42 роки тому, коли вийшов роман, уподібнилася американській. Історія заробітчанина Джека Торренса, який обирає сторожування в готелі в далекій гірській безлюдній місцевості, щоб урятувати сімейний бюджет, викликає відчуття спільності світових доль. Джек не знає, що в засніжених горах йому доведеться зіштовхнутися не тільки з таємницями власної похмурої душі, а й з наслідками людських задавнених вчинків, гріхів і злочинів, а також абсолютним Злом, яке спробує поживитися Джеком та його родиною.

Жахи, яких ми варті