“Вірність формі, змістові і духові оригіналу у перекладацькій праці, стислість і витонченість поетичної форми у власних віршах випливали з сильного органічного чуття дисципліни поета. Але рівночасно поезії Гординського притаманний постійний голод за дійсністю, і тому вона ніколи не є штучною, езотеричною, віддаленою від життя. Поезія творила для нього вхід у буття неповторне, вічне. Поезія Святослава Гординського писана холодною головою і палаючим серцем”, – написав професор та лінгвіст Леонід Рудницький про Святослава Гординського – українського художника, графіка, мистецтвознавця, поета, перекладача та журналіста.

Святослав народився 30 грудня 1906 року в Коломиї. Батьком хлопчика був відомий літературознавець, педагог і письменник – Ярослав Гординський. Тому цілком закономірно, що син отримав прекрасну освіту й пішов батьківською стежкою. Коли родина переїхала до Львова, юнак, навчаючись у гімназії, водночас відвідував мистецьку школу Олекси Новаківського.

Удосконалювати свої знання хлопець подався до Берліна, звідти – в Париж. У французькій столиці Гординський навчався в приватному навчальному закладі малювання та скульптури – Академії Жуліана, окрім того відвідував уроки всесвітньо відомого кубіста Фернана Леже.

“Мене цікавили й інтригували нові форми мистецтва. Я почав поволі усвідомлювати собі, що нові форми можна добре поєднувати з мотивами українського народного мистецтва, і кілька моїх графічних праць, які я подав на французькі виставки, були успішні. Кілька місяців студії у модерній академії Леже допомогли мені остаточно скласти своє власне розуміння форми на площині, що я почав успішно застосовувати в графіці”, – писав Святослав.

По закінченню навчання Святослав повернувся на Батьківщину. Ініціював створення Асоціації незалежних українських митців (АНУМ), очолив редакцію журналу “Мистецтво”, також у співпраці з Михайлом Рудницьким редагував часопис “Назустріч”.

У той час Гординський поринув у царину літературної критики. Зокрема, написав відгуки на праці Миколи Хвильового, Миколи Зерова, Олега Ольжича, Євгена Маланюка, Олени Теліги, Олекси Влизька та інших. Окрім того, створив чимало книжкових знаків – екслібрисів та оформив низку літературних видань. Не полишав і мистецтво – виставлявся в Парижі, Римі, Празі. У відпустку їздив у село й писав там картини.

У період Другої світової війни Святослав Ярославович організував видавничу справу у Львові. Завдяки його праці на світ вийшло чимало книг письменників, які потрапили під сталінські репресії. Стараннями Гординського були опубліковані твори Осьмачки, Багряного, Любченка. Загалом, видавництво того періоду на заході України трималося на плечах Святослава.

У 1944-му Гординський виїхав до Мюнхена. Тут заснував Спілку праці українських образотворчих митців. Загалом, у період 1939-1945 років згуртував навколо себе понад 400 художників. Оформив та видав каталог, який багато років був чи не єдиним енциклопедичним джерелом інформації про розвиток мистецького життя в Україні.

За два роки Святослав Ярославович емігрував до Сполучених Штатів. У той період поет адаптовував українською низку художніх творів, які вже увійшли в золоту скарбницю класики. Також зумів організувати масштабну виставку українських митців-емігрантів і видав каталог, ще одну енциклопедію малярства, але вже на теренах американських Штатів.

У 1961-му виходить книга Гординського – “Поети Заходу. 60 перекладів з поезії латинської, італійської, французької, англійської, американської, німецької, польської”. У ній Святослав знайомить українського читача з безсмертними творами Овідія, Горація, Віктора Гюго, Шарля Бодлера, Гійома Аполлінера, Джорджа Гордона Байрона, Фрідріха Шіллера, Райнера Рільке й інших.

Окрім перекладів, Святослав займався також літературознавством і мистецтвознавством. Його статті у цій сфері не втратили актуальності й нині, зокрема: “Тарас Шевченко-маляр”, “Українські церкви в Польщі: їхня архітектурна доля”, “Віктор Цимбал”, “Українська ікона”, “Крук, Павлусь, Мухин – три українські різьбярі” тощо.

Після тривалої перерви в поетичній праці (понад 40 років), Гординський у 1989-му видав своєрідну підсумкову збірку – “Поезії. Вірші оригінальні й перекладні”. А за рік здійснилася його заповітна мрія – Святослав відвідав любий серцю Львів і Київ. Ступив ногою на святі землі рідної Батьківщини. Тут вже за часів Незалежності вийшли друком книги “І переливи барв, і динамічність ліній” та “Колір і ритми”.

Земний шлях Святослава Гординського закінчився 20 травня 1993-го. Йому було вісімдесят сім. Смерть прийшла нагло – ясної днини, серце поета зупинилося прямо на вулиці, під блакитним небом Верони (штат Нью-Джерсі, США).

Із “КНИГИ СКИТАЛЬЦЯ”
Прокинулися всі ми окрадені,
Без рідних, дому. Горе нам, зрадженим,
Нам, обеззброєним підступно
Воїнам Правди, жадібним волі!
Нас голос кликав. Ніч не жахала нас.
Аж мить прийшла, та: в бурях узріли ми –
Вогонь священний Прометея
Згас, і серця огорнула темінь.
З віків забутих, у підсвідомості,
Виття озвалось. Душі зв’ялило нам
Гарчання хиже, вовкулаче:
Знову пустиня розкрила пащу.
На бій останній вийшли герої. Бив
Їх, непокірних, час, щоб скорити. Вже
Не повернулися з виправи –
Крик бойовий їх замовк у хузі.
Кругом руїна, дике пустирище…
Вбогі вигнанці, юрби ізгоїв мі,
Лишень ідея ще нам світить,
Віра ще кличе: не піддавайся!
В усе бо в світі, все найдорожчеє,
могли навік ми гірко зневіритись –
У Правду, в Бога і в Людину,
Лиш в Україну ще вірим твердо.
В чужі країни, в землі безрадісні,
Її з собою винесем, зранену,
Вогнисту мрію, що її ми
Кров’ю своєю споїли щедро.