Для нас індик – гонорове ґелґотливе пірнате, яке все ще може скубнути тебе за ногу в якому-небудь селі. В Україні завжди вживали переважно курей та качок. Гуска – предмет такого собі “куркульства” на столі, що вже там говорити про ґелґотливого пірнатого. Лише в добу Незалежної України супермаркетівське м’ясо індика потрапляє до національного столу разом із відповідним святом заокеанського походження – Днем подяки. Це державне загальнонародне свято США щорічно святкують у четвертий четвер листопада.

День подяки в США сьогодні – це свято урочистого поїдання індика, хоча й задумувалося воно як подяка Богу. Хоча тамтешній президент зазвичай одну птицю милує, решта з’їдається за урочистим столом. В усьому світі залишається дедалі менше людей, здатних щиро віддати подяку Богові за всі милості, які Він нам подарував: починаючи від життя і закінчуючи законами фізики, хімії та біології, що навдивовижу уфондовані, з дня на день працюють чітко, як годинник.

Теперішня американська нація – передовсім нація колонізаторів-переселенців. Причому освоювати нові землі пращури найпотужнішої держави світу часто вирушали зовсім не з легкої руки королів зі Старого Світу або в гонитві за романтикою морських пригод. Дуже часто до Америки люди змушені були перебиратися через релігійні переслідування у своїх колоніях. Так сталося зокрема з французькими гугенотами, які стали немилими на Батьківщині одразу після Варфоломіївської ночі. Такими ізгоями свого часу вважалися в Британії шотландські пресвітеріани та англійські методисти. Замість того, щоб поневірятися через урядову немилість, королівський ігнор та утиски з боку англікан, британці надавали перевагу небезпекам океанської подорожі.

Саме пілігрими-методисти з колонії міста Плімут, переселенці, що вижили після вкрай голодної зими завдяки допомозі індіанців, улаштували 1621 року для себе та для місцевих мешканців триденне святкування з молебнями подяки та бенкетом. Губернатор пілігримів Вільям Бредфорд проголосив День подяки Богові за те, що Він допоміг їм пережити сувору зиму. Своєму спасінню вони дякували не людям, обставинам чи власному вмінню боротися за виживання, а Богові, Який зберіг, як вони вірували, їх для кращої долі. Адже в біблійній Книзі Ісуса Навина 24:15 сказано ясно: “А якщо зле в очах ваших служити Господові, виберіть собі сьогодні, кому будете служити, чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї. А я та дім мій будемо служити Господеві”. Колонію Плімута врятували не індіанські боги, а християнський Бог Священного Писання. Через два роки колонія страждала від посухи й губернатор проголосив день посту та молитви. Незадовго після цього почався дощ. Щоб відзначити Божу відповідь на молитву, 29 листопада було проголошене Днем подяки.

Із часом Плімутська ініціатива увійшла в моду на теренах усіх Сполучених Штатів. Уперше День подяки як цілком загальнонаціональний відсвяткували 26 листопада 1789 року за президента Джорджа Вашингтона. У 1863 році президент Авраам Лінкольн узагалі оголосив День подяки національним святом і вихідним. До нього по країні зазвичай відгодовують велику кількість індиків, щоб забезпечити кожну американську сім’ю.

У США день подяки прийнято святкувати в родинному колі. Родичі й друзі з’їжджаються зі всієї країни за спільний стіл з традиційними стравами. Обов’язковими стравами в День подяки є фарширований індик з журавлиновим варенням і солодкий пиріг з гарбузовою начинкою. На думку істориків, усе це було на столах колоністів у XVII столітті.

Узагалі-то вперше День подяки святкували в Канаді. Його відзначив англійський дослідник Мартін Фробішер, який опинився зовсім не в Китаї, куди, як він гадав, плив, а на території нинішньої канадської провінції Ньюфаундленд і Лабрадор. Фробішер заснував там поселення у 1578 році та віддав Богу подяку за те, що вижив у довгій подорожі в Новий світ. Із напливом нових поселенців до Канади, практика святкування переросла в традицію. А з 1957 року День подяки є в Канаді державним загальнонародним святом та вихідним днем. 1 січня 1957 року Парламент Канади проголосив: “Загальний Дeнь подяки Всeмогутньому Богові за щедрий врожай, яким благословенна Канада, святкувати належить у другий понеділок жовтня”.

“Свято індички” з кожним роком набуває дедалі більшої популярності з-поміж вірян-протестантів України. Традиційно у вересні вони святкують День подяки в своїх церквах, щоб віддати шану Богові за врожай, а 3 бeрeзня 2006 року на зустрічі Всeукраїнської Ради Цeрков і релігійних організацій із Президентом України була прeдставлeна концепція провeдeння Дня Подяки Богові на загальнонаціональному рівні. 17 вересня 2017 року, у межах відзначення 500-річного ювілею Реформації, вшанування якого було офіційно підтримано й Українською державою, відбулося грандіозне святкування Всеукраїнського Дня Подяки на Хрещатику. Востаннє така кількість громадян збиралася в центрі Києва тільки під час Євромайдану.

“Стережися, щоб, коли ти будеш їсти й наситишся, і добрі доми будуватимеш, а худоба твоя велика та худоба твоя мала розмножиться, і срібло та золото розмножаться тобі, <…> щоб не забув ти Господа, Бога свого, <…> щоб ти не сказав у серці своїм: Сила моя та міць моєї руки здобули мені цей добробут” – сказано в Книзі Повторення Закону 8:11-14. І саме ці слова лягли в основу проголошення Дня Подяки. Тому що подяка Ісусу Христу не просто передбачає наявність високої моральності, а й наслідування Христових вчинків любові, терпимості, прийняття інакших. А це означає також відповідальність за себе, за рідню, за людство.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram