Софія Атанасівна Окуневська-Морачевська – перша жінка, яка стала лікаркою в Австро-Угорщині. У ті далекі часи професійно займатися лікуванням могли тільки чоловіки, а жінки – хіба що бути медичними сестрами чи повитухами. Софія мріяла допомогти боротися з численними хворобами, від яких людство ще не мало надійних ліків. Але суспільні норми й державні закони були не на її боці. Та вона змогла їх подолати та втілити свої мрії в життя. Вона врятувала тисячі життів, але самій їй не зміг допомогти ніхто – вона померла від гострого перитоніту. Окуневська стала засновницею школи акушерів-гінекологів і курсів для сестер милосердя. Вдячні пацієнти прозвали її “свята Софія”.

Софія народилася 12 травня 1865 року в селі Довжанка, Тернопільського повіту, Королівство Галичини і Володимирії, Австрійська імперія (нині Тернопільський район, Тернопільська область). Батько походив зі старовинного українського роду Окунів, був священником. Коли дівчинці було лише п’ять років відійшла в засвіти її мати, осиротілу дитину віддали на виховання до тітки у родину Озаркевичів. Тітчин чоловік Іван був громадським і політичним діячем Галичини у ХІХ столітті. Зростала Софійка в компанії двоюрідної сестри Наталїї (у майбутньому письменниця та засновниця українського фемінізму – Наталія Кобринська).

Змалку Софію цікавила медицина, можливо це їй передалося від батька. Атанас Окуневський вже в поважному віці вирішив присвятити себе лікарській справі, відмовився від сану й вступив до Віденського університету. Отримавши звання доктора медицини, став повітовим лікарем. Тож і донька вирішила присвятити себе цій благородній справі. Але в ті часи це було майже нереально, адже дівчатам навіть атестатів про закінчення школи не видавали. Проте Софію це не зупинило. Наполеглива й обдарована дівчина зуміла отримати дозвіл на складання іспитів до гімназії. Так, у 1885 році вона блискуче витримала перевірку знань і стала ученицею Львівської академічної гімназії. Одним із наставників Софії був Юліан Кобилянський, брат Ольги Кобилянської. Він захоплювався розумовими здібностями гімназистки.

Та щоб стати лікарем гімназії було замало, потрібен ще університет, але в Австро-Угорщині двері вищих навчальних закладів для жінок були зачинені. Софія не здавалася. Вона разом із сестрою Наталкою подалася до Швейцарії, де гендерних обмежень в університеті не було. Дві дівчини успішно склали іспити й вступили до Цюрихського вищого навчального закладу, Софія – на медичний, Наталя – на юридичний. У 1896-му Окуневська стала першою жінкою Галичини, яка отримала університетську медосвіту. Окрім того, дівчина знайшла тут своє кохання – Вацлава Морачевського, теж лікаря. У 1890-му пара побралася, невдовзі у них народився син Юрій, потім донька Єва.

По завершенню університету Софія повернулася до Львова, але займатися лікарською практикою їй не дозволили. Родина була змушена виїхати до Чехії. У Карлових Варах Софія змогла реалізуватися як лікарка. Зрештою, у 1900 році Краківський університет визнав диплом Окуневської, що дало їй змогу займатися медициною на території Австро-Угорщини. Ще чимало перешкод подолала Окуневська, перш ніж стала лікаркою при Народній лічниці у Львові. До речі, цим медзакладом керував її двоюрідний брат Євген Озаркевич.

Народна лічниця у Львові, де працювала Софія Окуневська-Морачевська, 1903 рік
Народна лічниця у Львові, де працювала Софія Окуневська-Морачевська, 1903 рік

Ця лікарня, якою опікувався митрополит Андрей Шептицький, була створена для бідних людей, медичну допомогу надавали безкоштовно. Софія працювала в гінекологічному відділенні. “Свята Софія” – так називали вдячні пацієнтки свою лікарку.

Окуневська була однією з перших лікарок на західних теренах України, яка започаткувала лікування онкологічних жіночих проблем (рак шийки матки) радієм за методикою Марії Склодовської-Кюрі. А ще разом із Озаркевичем створила словник української медичної термінології, заснувала школу акушерів-гінекологів, курси для сестер милосердя. Їй належить розробка методики для підготовки медичного персоналу.

Коли розпочалася Перша світова війна, Софія добровільно подалася в табори, щоби надавати медичну допомогу постраждалим українцям. Повернувшись до Львова, дізналася, що чоловік їй зрадив. Оформивши офіційне розлучення, продовжила лікарську практику. Та за кілька місяців стався страшний удар, донька Єва вкоротила собі віку. Невтішна жінка лише за рік повернулася до медицини.

Тепер єдиною розрадою залишився її син. Він одружився із художницею Марією Кромпець, у них народилася донечка Софія, названа на честь бабусі. Серце жінки тануло в турботах про малечу. А потім молода родина переїхала у власне помешкання. Окуневська залишилася сама. Тоді ще ніхто не знав, що мине лише пів року, і лікарка, яка врятувала тисячі життів, помре від несвоєчасної допомоги. Розірвався гнійний апендикс, далі перитоніт, а поруч нікого.

Софії Атанасівни Окуневської не стало 24 лютого 1926 лютого. Свій вічний спочинок вона знайшла на Личаківському кладовищі у Львові.

“І не буде мати серце спокою,
доки навік не спічне при Тобі.
Піду світом у вічній жалобі
і зі світу піду за Тобою.”

– Уривок з вірша Юрія Морачевського, присвяченого матері

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram